Ефект Даннінга-Крюгера, або Чому профани не розуміють своєї некомпетентності

Автомобілісти, ледь здатні триматися в своїй смузі, обожнюють вчити інших управляти машиною. Менеджери, у яких немає навіть базових уявлень про сферу, в якій вони працюють, полюбляють викликати фахівців на килим і лаяти їх за те, що вони нічого не розуміють у своїй роботі. Чому ж всі ці люди так кричуще некомпетентні і ніби навіть не помічають цього?

Це відбувається завдяки так званому ефекту Даннінга-Крюгера: люди, які мають невисокий інтелект, скромний рівень кваліфікації і вузький кругозір, у силу своїх скромних здібностей не можуть зрозуміти, що рішення, які вони приймають, помилкові, а таланти, якими вони себе наділяють, — несправжні. Ось чому їм здається, що вони мають рацію у всіх своїх діях і краще за інших розуміють ситуацію. Згодом це світовідчуття набуває характеру психологічного захисту: обмежена людина починає відстоювати своє бачення ситуації саме тому, що відчуває — допусти він лише думку про те, що не правий, і його потіснять із насидженого місця більш талановиті.

Втім, саме у талановитих і спостерігається зворотний ефект: вони добре розуміють, наскільки складними є закони реальності і наскільки широким є поле знань, яке у перспективі можна опанувати, — це приводить їх до заниження власних здібностей, до недооцінки свого місця в суспільстві. “Я знаю, що нічого не знаю”, — повторював мудрець Сократ, який вів більш ніж скромне життя і постійно піддавався нападкам з боку дурнів, впевнених у своїй правоті. Чи здатний хтось із обмежених людей зізнатися собі в цьому? Схоже, що ні.

Ефект був теоретично передбачений, а потім експериментально підтверджений у 1999-му році співробітниками кафедри психології Корнельського університету (США) Девідом Даннінгом (David Dunning) і Джастіном Крюгером (Justin Kruger). Теоретичною основою для гіпотези стали спостереження великих філософів. Сам Даннінг цитував висловлювання Чарльза Дарвіна: “Невігластво частіше народжує впевненість, ніж знання” і Бертрана Рассела: “Одна з неприємних властивостей нашого часу полягає в тому, що ті, хто відчуває впевненість, дурні, а ті, хто володіє хоч якимись уявою і розумінням, сповнені сумнівів і нерішучості”. А практичним джерелом натхнення, як не дивно, послужив злочин, причому курйозний. Авторів зацікавив дивний випадок грабіжника Макартура Вілера, який пограбував один за іншим два банки, намазав перед цим обличчя лимонним соком, бо вірив, що лимонний сік не дає його обличчю відображатися на записах камер стеження. Психологи захопилися глибиною некомпетентності людини, яка навіть не намагалася перевірити правоту свого уявлення, хоча помилка загрожувала в’язницею.

Зібравши в одному залі людей, зайнятих у різних сферах діяльності, але котрі мали при цьому абсолютно різний рівень реальних знань, автори експерименту дали їм анкету, де пропонувалося відзначити їх рівень компетентності в сфері, в якій вони працювали, а потім пройти ряд тестів, які дозволяли б встановити справжній рівень їх компетентності. За результатами цих двох тестів був складений графік, на якому демонструвалася залежність реальних знань від впевненості людей у тому, що вони добре розбираються в своїй сфері діяльності.

Графік виглядав як недосконала парабола: в лівій її частині, де були представлені найменш компетентні учасники експериментів, вона досягала свого апогею — стовідсоткових значень впевненості у власних знаннях. Потім вона різко падала — переважна більшість людей, які непогано розбиралися в своїй професії, мали вкрай низьку думку про свій досвід і вміння. Ближче до кінця крива знову піднімалася — тут були кращі з кращих, справжні експерти в своїй справі, які не могли не розуміти, що вони розбираються в ній набагато краще, ніж більшість інших фахівців.

І все ж впевненість справжніх експертів ледь сягала двох третин шкали від думки про власні уміння і знання, якою відзначилися повні профани. Як встановили Даннінг і Крюгер, профани не тільки переоцінювали свою компетентність, але і не були здатні до адекватної оцінки фахівців, які володіють справді високим рівнем кваліфікації в тій же області. До того ж вони щиро не вірили в те, що зробили помилки в тестах, що стосуються їх професійної діяльності, — більшість залишалися при своїй думці навіть після того, як їм вказали на їх помилки і логічно обгрунтували їх неправоту¹.

Із тих пір ефект Даннінга-Крюгера неодноразово підтверджувався іншими дослідниками. Зокрема, він був перевірений на студентах відділення акушерства і гінекології Університету Флориди², а також на широкій вибірці практикуючих терапевтів³. Той факт, що для перевірки висновків, зроблених психологами, першими взялися за лікарів, насторожує.

Втім, надія на те, що сліпці, нездатні побачити безодню свого невігластва і сяючі вершини знань, яких досягли інші люди, можуть виправитися, все ж таки існує. Даннінг і Крюгер запропонували профанам пройти спеціальний навчальний курс, де їм не тільки давали знання, що стосуються їхньої професії, а й уявлення про методи, за допомогою яких можна отримати реальні показники компетентності. Ці методи дозволяли перевіряти як професіоналізм інших, так і власний реальний рівень. За підсумками навчання профани усвідомили рівень своєї колишньої некомпетентності — причому навіть у тому випадку, якщо їх професійний рівень після цього не зріс.

За матеріалами Psychologies

Ілюстрація: Some Things Nobody Knows

¹ J. Kruger “Unskilled and Unaware of It: How Difficulties in Recognizing One’s Own Incompetence Lead to Inflated Self-Assessments”. Journal of Personality and Social Psychology, December 1999.

² R. Edwards “Medical student self-assessment of performance on an obstetrics and gynecology clerkship”. American Journal of Obstetrics & Gynecology, 2003.

³ B. Hodges “Difficulties in recognizing one’s own incompetence: novice physicians who are unskilled and unaware of it”. Academic Medicine, 2001.