ДАЙДЖЕСТ

22 червня у Білорусі

[13:48 23 июня 2011 года ] [ Українська правда, 23 июня 2011 ]

Поки навчена провокаціями 9 травня Україна сторожко стежила за тим, чи не буде їх повторення, у сусідній країні 22 червня відбувалися події, зміст яких незмірно драматичніший.

Мовчання на вулицях

Тисячі людей у кільканадцяти містах вийшли на вулиці з ненасильницьким протестом, без транспарантів і прапорів. Людська маса, якій нинішня білоруська влада відмовляє у можливості висловлювати свої думки через легальну політичну активність, говорила язиком мовчання і оплесків.

Акція “Революція через соціальні мережі” проходить у Білорусі щосереди. 8 і 15 червня людей було небагато, і Олександр Лукашенка назвав їх акціями “то ли молчания, то ли мычания”.

22-го числа міліція попереджала через свого речника, що розцінює зібрання на вулицях і площах як виклик правопорядку: “Раз вы на “плошчы”, то вы — правонарушитель, со всеми вытекающими. Будьте готовы к задержанию и штрафу по ст. 23.34 КоАП”.

Під вечір на площах почав збиратися народ. Він мовчав, або мовчки аплодував, автомобілісти підтримували акції гудками.

Потім міліція почала затримання учасників акції. В результаті, по усій Білорусі затримано приблизно 400 осіб. У Мінську — понад 200.

Інша Білорусь

22 червня у сусідній країні — День пам'яті жертв Великої Вітчизняної війни. У Бресті відбулася реконструкція останнього мирного дня перед війною і першого дня війни.

А тим часом президент Білорусі відвідав кордон, заставу “Брест”.

Потім, на заходах присвячених 70-річчю початку війни Олександр Лукашенка заявив:

“Вряд ли бойцы Егоров и Кантария, водрузившие красное полотнище над поверженным рейхстагом, могли предположить, что Красное Знамя Победы будет запрещено. Но сегодня тому есть масса примеров. Вряд ли доблестный ветеран войны, кровью заслуживший свои награды, мог вообразить, что ему будут плевать в лицо и срывать с его груди ордена и медали. А ведь именно так ведут себя распоясавшиеся молодчики в странах “демократии”.

Що ми маємо в підсумку?

Режим пана Лукашенка переживає вкрай небезпечний момент. Щоби одноосібне правління не впало під натиском народного незадоволення, серед інших заходів влада намагається відтінити сьогоднішні проблеми зверненням до трагічного та героїчного минулого.

Але події 1941 і 2011 років — це дві різні реальності. Намагання їх ув'язати їх між собою — нехай і в непрямий спосіб — балансує на межі з наругою над пам'яттю загиблих.

Героїзм і жертви 70-річної давнини стають іграшками у руках сьогоднішніх політтехнологів і тих кому вони служать. І тут політична доцільність у виконанні Олександра Лукашенка, чи постановників львівських провокацій — мало чим відрізняються від угоди зі своєю совістю, на які змушені йти у Москві.

Взяти хоча б перейменування Проспекту Перемоги в одному з російських міст на Проспект імені В.В.Путіна. Для когось це виглядає невдалим жартом, але 2008 року головна магістраль міста Грозного стала носити ім'я російського лідера.

Хоча, можливо в болючій ситуації, у якій перебуває Росія, це виглядає цілком резонно — нехай вулиця називається хоч як, аби на ній не стріляли, і на неї не виходили з протестами зубожілі люди.

Наступної середи, 29 червня, на Білорусь чекає нове випробування. “Революція через соціальні мережі” триває. Не виключено, що триватимуть і аналогії з Великою Вітчизняною, адже 3 липня країна відзначає річницю визволення від нацистів, яку В Білорусі почитають як День незалежності.

Кирило ЛУКЕРЕНКО