Місто в інтер’єрі портових кранів

Коли солоний морський вітер господарює на вулицях одного з найдавніших людських поселень українського Причорномор'я, візитівкою якого є гігантські портові крани і величезні океанські лайнери, то вся Керч нагадує собою корабельну палубу, навколо якої здіймаються вгору білопінні хвилі. Вони нероздільні: місто, море і порт.

Останніми роками тут багато що змінилося. Історія повільно перегорнула чергову календарну дату: місто переступило 2600-літній ювілей. Ошатнішим став його центр, на вулицях і площах з'явилося більше гостей і відпочивальників. Поновила свою роботу популярна в доперебудовні часи переправа Крим — Кавказ, з допомогою якої можна легко дістатися сусіднього берега. Городяни отримали природний газ. А місцева влада переймається, як найвигідніше скористатися тим, що через місто проходить 7-й міжнародний транспортний коридор, і намагається залучити сюди солідних та надійних інвесторів. Бо саме так можна “вдихнути” нове життя у тліючу ватру керченської промисловості. Про сьогоднішні реалії і найближчі перспективи територіальної громади древнього міста ми говоримо з Керченським міським головою Олегом ОСАДЧИМ.

— Олеже Володимировичу, бути на вістрі одного з найпривабливіших транснаціональних транспортних коридорів — це багатообіцяюча перспектива?

— Маєте рацію. Про такий шанс мріє не одна громада, але саме нам випало жити на березі Керченської протоки.

Звісно, наші заможніші сусіди дуже зацікавлені в співпраці, російський бізнес готовий вкласти солідні капітали в рекреаційну і туриститичну інфраструктуру. Передусім йдется про будівництво транспортного переходу через протоку.

Для міста ці проекти мають практичний інтерес, це дасть додаткові інвестиції , створить нові робочі місця.

Якщо відродиться колишня могуть суднобудівного заводу “Залив” чи розпочне роботу наш металургійний комбінат, у виграші буде місцева громада, всі жителі.

Останнім часом розширилося коло наших інвесторів. Це не може не тішити. Саме внаслідок такої співпраці вже функціонує поромна переправа.

У морському рибному порту збудований сучасний зерновий перевантажувальний комплекс і розпочалося спорудження новітнього газового терміналу.

Ведуться перемовини щодо реконструкції порту Камиш-Бурун. З'явилась надія на відродження Керчі як рибальської столиці країни.

Міська рада, депутатський корпус сприяють всім позитивним починанням як наших підприємців, так і потенційних інвесторів.

— Нове — це, безумовно, добре. А як використовуєте те, що вже збудовано: маємо на увазі існуючу морську транспортну інфраструктуру: порти, термінали. Свого часу ми писали про Керченський морський торговий порт, намагання його славного своїми справами трудового колективу побороти дев'ятий вал безгосподарності. Що змінилося там?

— Як відомо, навколо порту як своєрідного центру зі специфічними транспортними функціями утворюється і діє чимало підприємств, які забезпечують роботу як власне порту, так і державних служб, що виконують там різні функції. У багатьох припортових містах саме такий потужний симбіоз підприємств формує робочі місця, наповнює бюджет.

Від успішної роботи порту і його адміністрації безпосередньо залежить розвиток спеціалізованих терміналів, інвестиційна привабливість об'єкта, розвиток портової інфраструктури.

— Тобто інтереси порту і міста взаємозалежні?

— Саме так. Не можу сказати, що нині торговий порт повністю усунувся від участі в житті керчан. Але допомога ця далека від необхідної і, чесно кажучи, значно менша, аніж можливості цього підприємства.

З одного боку, наш порт як і раніше входить до першої десятки 18 портів країни за обсягами вантажопереміщення. За останні три роки йому тричі вручали за це почесний диплом “Золота тонна”.

Та, з другого, судячи з численних колективних скарг, усних заяв городян, які приходять на прийом до міського голови, трудовому людові ця “дипломна позолота”, як мовиться, світить, але не гріє.

Непокоїть нас нездоровий морально-психологічний клімат у колективі. Скарги портовиків викликають силу-силенну перевірок. Люди вважають, що ті “рекордні” тонни і почесні дипломи за них не приносять підприємству ні грошей, ні прибутку.

Громадяни, вмотивовують свої підозри конкретними фактами: “Працюємо щороку більше. Вантажів переробляємо більше, а зарплата не зростає, премій і надбавок не дають”.

І економічна служба міськради також надає невтішні цифри: порівняно з 2002 роком порт переробляє вантажів у 2,5 раза більше, а відрахування до міської казни з кожним роком зменшуються. Будівництво зернового терміналу, розпочате в 2004-му, перетворилося на нікому не потрібний довгобуд. Надто тривожна остання звістка: адміністрація порту вдалася до масових скорочень працюючих, переведення режиму роботи підприємства на скорочений робочий тиждень.

— Як же міська влада реагує на ці тривожні тенденції?

— Городяни знають, що наша позиція не пасивна. Лише протягом цього року я, як міський голова, двічі звертався до Міністерства транспорту і зв'язку, просив розібратися в проблемах цього державного підприємства.

Водночас ми висловлювали серйозне занепокоєння через те, що влада і громада не знайомі з перспективою розвитку порту. Схоже, він “застиг” у минулому столітті, не має власної інвестиційної політики, не враховує науково-технічний прогрес.

За останні роки порти Херсона, Миколаєва створили сучасні термінали з переробки транзитних вантажів. Інші вітчизняні порти розвивають контейнерні перевезення і перевезення спеціалізованих вантажів, а наш, розташований найближче до мілководних російських портів Азовського моря, на жаль, нічого не робить для свого розвитку.

— Що треба зробити, щоб змінити ситуацію?

— Гадаю, все залежить від бажання керівництва порту працювати по-новому. У нього підхід зовсім інший: видається наказ про зміну структури виробництва, скорочується чергова партія працюючих, передусім найменш соціально захищених. А замість пошуків нових форм роботи — узвичаєне переміщення вугілля, собівартість якого незабаром переважить величину встановленого Мінтрансом тарифу.

До речі, проблеми, які виникли в Керченському морському торговому порту, вийшли далеко за межі міста і автономії. Вони турбують не лише трудовий колектив підприємства. Мені відомо, що народні депутати України, керівники контролюючих органів, МНС, податкової адміністрації, СБУ, РНБО звернулись до Генеральної прокуратури, міністра транспорту і зв'язку з вимогою перевірити протиправну діяльність начальника Керченського порту, яка веде до банкрутства підприємства.

І я особисто звертався до Мінтрансу, Генпрокуратури, контролюючих і правоохоронних органів з проханням перевірити факти і поставити крапку в цій справі.

—  Шкода, що порт і місто із союзників, партнерів перетворилися, скорше, в різновекторних сусідів.

— Повірте, нас також дуже непокоїть ця обставина. Два роки тому спільно з Міністерством курортів і туризму автономії ми розробили цікаву програму щодо розвитку круїзного судноплавства. Відповідно до неї, порт міг би отримати чималі портові збори від заходу круїзних суден та їхнього обслуговування. А місто з 26-столітньою історією — потужний поштовх з розвитку мережі туристичних агентств, підготовки гідів-перекладачів, залучення автотранспортних підприємств для перевезення пасажирів, розбудови виробництва і торгівлі сувенірами.

Нове дихання одержали б Керченський історико-культурний заповідник, один з найстаріших місцевий історико-археологічний музей, інші національні пам'ятки. Круїзні судна, як відомо, відвідують Ялту, Севастополь. І в Керчі б знайшлося що показати туристам. Цей проект став складовою програми розвитку автономії “Морський берег Криму”.

Від нашого порту треба було узгодити пасажирський пункт пропуску через Державний кордон України і хоча б косметично реконструювати морський вокзал.

Решту обов'язків з приймання, транспортного та екскурсійного обслуговування туристів, благоустрою пам'ятників, створення екскурсійних маршрутів взяла на себе місцева влада.

У серпні цього року перший круїзний теплохід мав зайти в акваторію Керченського порту. Але... Пункт пропуску не відкритий, вокзал і привокзальна площа не підготовлені. Програма зірвана, тож нашим планам не судилося бути зреалізованими.

— Отже, жодних перспектив, що керівництво державного порту дослухається ваших слів?

— Єдина надія: і над ним є вища влада, міністерство, уряд. А принципову позицію міськради, громади нашого міста я аргументував вище.

Ірина НАГРЕБЕЦЬКА