Привіт від Юлі

Верховна Рада все—таки вирішила не продовжувати сесію ще на тиждень. Зате останній пленарний день виявився дуже багатим на події. Учора депутати нарешті працювали — розглядали резолюцію недовіри урядові і зміни до бюджету. Юлія Тимошенко, після тривалих позиційних боїв і низки поразок, нарешті здобула перемогу.

Прем’єр—міністр Юлія Ти­мошенко погодилася, аби питання про недовіру стояло першим у порядку денному. Лідерка БЮТ приїхала у Раду в білому платті. За процедурою, слухання резолюції вимагає особистої присутності керівника уряду. Досі парламент лише раз підтримав резолюцію про недовіру — Кабмінові Ющенка у 2001 році.

Голова фракції БЮТ Іван Кириленко заявив із трибуни, що “тимошенківці” не бояться голосування за відставку своєї лідерки. “Нас звинувачували в тому, що ми боїмося цього питання і тому блокуємо трибуну. Насправді ми вимагали розгляду бюджетних змін. Як тільки ми домовилися про слухання змін до бюджету, ми зняли блокаду. Тому приступаємо до роботи. Нам за сьогодні треба зробити більше, ніж ми спромоглися зробити за три місяці”, — бадьоро відзначив Іван Кириленко.

Проект резолюції про недовіру представляв народний депутат від Партії регіонів Микола Азаров. Міністр фінансів з уряду Януковича мав на промову 45 хвилин і ще стільки ж — для відповіді на запитання депутатів. Щойно пан “Да пашлі ви” вийшов на трибуну, парламентарії потяглися в буфет і курилки. Колишній перший віце—прем’єр говорив про економічні провали своїх наступників і нарікав на велику інфляцію.

Юлія Тимошенко терпляче переймалася промовою Азарова в урядовій ложі. Вийшовши на трибуну, вона сказала, що була єдиною людиною в залі, яка вислухала Азарова від початку до кінця. “Я чесно послухала доповідь і, якщо відверто, нічого не зрозуміла”, — перейшла в атаку Прем’єрка. Пані Юлія переклала всі невдачі, включно з інфляцією, на попередників. Решту проблем пояснювала стрімким дорожчанням нафти і світовою продуктовою кризою. Зате, як випливало з Юлиних графіків, у нас на пару із Польщею зафіксовано найбільші темпи зростання ВВП у Європі, а показники інфляції кращі, ніж, наприклад, у Росії, Білорусі, Казахстані.

Перспективи голосування за резолюцію недовіри мали стати очевидними після виступів представників фракцій. В’ячеслав Кириленко сказав, що “НУНС” не голосуватиме за резолюцію, хоча в його словах читалося невдоволення тією політикою, яку проводить БЮТ в коаліційному з “НУНС” уряді. Кириленко також сказав, що “нашоукраїнці” вимагають, аби в проекті бюджетних змін були враховані всі поправки Президента (напередодні “нашоукраїнці” зустрічалися з Президентом і домовилися, що підтримуватимуть проект глави держави, хоча Бюджетний комітет ВР схвалив урядовий законопроект).

Володимир Литвин висловив звичну “посередню” позицію: “Ми не почули ані звіту уряду, ані альтернативи, яку пропонує опозиція”. Зате в кінці Володимир Михайлович сказав те, що потішило Тимошенко: “Ми не братимемо участі в цих ігрищах”.

Комуніст Петро Симоненко з трибуни дуже палко й швидко (очевидно, було багато тексту, котрий слід було прочитати) говорив про те, що “помаранчевих” треба гнати від влади. Але! Якщо відправляти уряд у відставку, а нову коаліцію не вдасться сформувати, то від цього виграє Президент. Під час виступу Симоненка в залі здійнявся галас, бо парламентські мудреці збагнули, що комуністи збираються підтримати Юлю і намагаються виправдати свою позицію.

Зрештою резолюція недовіри набрала всього 174 голоси: 172 — “регіонали” (“за” не голосували Кінах, Хомутинник і Пеклушенко), 2 — “НУНС” (перебіжчик Бут і “єдиноцентрист” Тополов). Пізніше Хо­мутинник і Пеклушенко скажуть, що в них не спрацювали картки, але суті це не міняє. Навіть якби 175 “регіоналів” підтримали всі комуністи й члени фракції Блоку Литвина, Тимошенко втрималася б. Показово, що проти Тимошенко не проголосувала ані група “Єдиного центру” (всі, крім Тополова), ані Іван Плющ, котрий не належить до правлячої коаліції.

Депутати з коаліції вітали такий результат стоячи. Усміхнена Тимошенко помахала рукою депутатам із Партії регіонів і потонула в обіймах колег. У більшості з БЮТівців, до речі, просто забрали картки на час голосування — принаймні табло показало, що вони всі “відсутні”, крім Олега Ляшка.

Володимир СЕМКІВ