Із кризи — через санацію

Ще недавно це підприємство животіло. Вийти із кризи йому допомогла санація й зміна власника, що була за цим. Інвестор не тільки відродив традиційне для Лозівського ковальсько-механічного заводу виробництво, а й розширив номенклатуру виробів. ЛКМЗ став випускати, окрім комплектуючих вузлів для дорожніх машин, вантажопідйомних механізмів, залізничного транспорту, готові вироби — перш за все, сільськогосподарське знаряддя.

У нинішньому році тут намічено збільшити випуск продукції більш ніж у півтора раза.

Борона, куплена “по знайомству”

Швидко, а головне, на високому технічному рівні проводять механізатори сільгосппідприємства імені Фрунзе Зачепилівського району агроприйоми на весняних та осінніх полях. Виручає широкий набір сільськогосподарських знарядь. Серед них чільне місце посідає причіпна гідрофікована пружинна борона, придбана нещодавно на Лозівському ковальсько-механічному заводі. Вона заміняє декілька знарядь, адже, крім закриття ґрунту, дає змогу вносити добрива, боронувати озимі, обробляти стерню.

— Коли лозівчани почали освоювати важкі борони, ми взяли в них один із перших зразків, — говорить керівник господарства Іван Глянь. — Не раз зварена-переварена нашими умільцями та борона й досі служить. А це дізналися, що підприємство освоїло новинку, вирішили купити.

Як зізнався співрозмовник (по секрету), придбали техніку поза чергою. На ЛКМЗ зачепилівців обслужили як давніх партнерів. Узагалі, всі культиватори та борони, що в плані заводу на цей рік, розписані по споживачах. Причому більшість сільськогосподарських знарядь піде за межі області: в різні регіони України, а також у Росію та Казахстан.

— Сільськогосподарська техніка — одна з позицій нашої широкої номенклатури, — говорить голова правління ЗАТ “Лозівський ковальсько-механічний завод”, генеральний директор підприємства Олександр Колєсніков (на знімку). — При цьому залишаємося спеціалізованим підприємством із випуску поковок. Передусім для ХТЗ, як це й було передбачено, коли в Харківській області створювався “кущ” заводів тракторної групи, тоді в Харкові випускали щорічно по 50 тисяч тракторів типу Т-150, а в окремі часи й більше.

Певний час ЛКМЗ навіть входив до складу тракторного заводу, потім збіднілі сільгосппідприємства перестали купувати техніку. А ті, у кого були гроші, брали імпортні машини. Завмерли й моторні підприємства. Харківський завод “Серп і молот” нині підійшов до свого 125-річчя в статусі перспективного будівельного майданчика: тут будуть торговельні й розважальні центри, офісні будинки, готелі. Не стало Харківського заводу тракторних двигунів. Його корпуси займають офіси, склади різних приватних фірм, аквапарк. Держава свого часу продала в приватні руки частину своїх акцій підприємств сільгоспмашу, а потім повністю пішла з них.

Як вилізти з боргів?

Лозівський ковальсько-механічний завод, або, як його ще називають, Центрокуз, утративши ХТЗ як замовника-монополіста, почав шукати інших покупців. І знайшов їх в особі низки автобусних заводів і виробників дорожньо-будівельної техніки. Запропонував їм пристосований тракторний задній міст. Про важкі борони ми вже розповіли. Паралельно ЛКМЗ освоїв виробництво сільськогосподарських знарядь, зокрема важких борін.

Потрібно було впроваджувати інші технології, а для цього закуповувати необхідне устаткування, перенавчати персонал. А отут ще регулярно зростали ціни на енергоресурси й метал. На все ЛКМЗ не вистачало обігових коштів. їх дефіцит особливо гостро позначився на самому початку нового століття. Стали заощаджувати на всьому. Скоротили штат керівників, “скинули” соціальну сферу, передавши місцевим радам 10 гуртожитків, лікарню, Будинок культури й учбово-курсовий комбінат.

— Адміністрація заощаджувала й на фонді заробітної плати, — згадує ті часи голова профкому ЛКМЗ Юрій Семененко. — Та й мізерну зарплату видавали готівкою не більше третини, інше — продуктами харчування й взаємозаліками за житлово-комунальні послуги.

Але, незважаючи на жорстку економію, завод обростав боргами. Було вирішено провести санацію. Оздоровлення фінансового становища тривало з 2002 року до кінця 2004-го.

Інвестором ЛКМЗ стала Українська промислова енергетична компанія (УПЕК). Це — одна з найбільших в Україні приватних структур, що спеціалізується на машинобудівному бізнесі. До сфери її управління належить низка харківських заводів, зокрема підшипниковий, електротехнічний та верстатобудівний. УПЕК спочатку придбала значний відсоток акцій ЛКМЗ, а незабаром і всі цінні папери цього акціонерного товариства.

Мости для багатьох

Новий власник розробив стратегічні напрямки розвитку ковальсько-механічного заводу. Вони базувалися на тому, що ЛКЗМ унікальний комплекс з обробки металів тиском і гарячим штампуванням.

Зміцнити ж свої позиції на ринку сільськогосподарських знарядь удалося завдяки запропонованій якісно новій продукції: пружинним гідрофікованим боронам (мають ширину захвату 24 і 15 метрів), лемішно-дисковому культиватору. Щомісячний випуск таких борін досяг 75 одиниць, а незабаром буде збільшений у три рази. Окремий перспективний напрямок — виробництво кілець підшипників локомотивної й вагонної групи для ВАТ “ХАРП” (Харківський підшипниковий завод) і шведської корпорації “SKF”.

Щоправда, не всі проекти стратегії розвитку виправдали себе. П'ять років тому УПЕК узялася за випуск в одному із цехів ЛКМЗ зернозбирального комбайна “Єнісей-954”. Машина з комплектуючими Красноярського заводу комбайнів і частково українських підприємств вийшла дорогою. А головне, поступалася за технічними параметрами іншим маркам комбайнів, особливо імпортним. Тому “Єнісей” не користувався широким попитом.

Та й, здавалося б, успішний бізнес не завжди йде так гладко, як намічено. Ось нещодавно Мінський тракторний завод, незважаючи на підписані контракти, зменшив закупівлю мостів для тракторів “Білорусь” нового покоління. Мінчани переходять на комплектацію своїх машин винятково вітчизняними вузлами й деталями.

Штучний борг перед державою

Однак зміна попиту в одному із секторів ринку не привела до спаду випуску продукції на ЛКМЗ. Виручає багатовекторність виробництва. Зараз збільшується випуск вузлів для будівельної техніки. До розширення виробництва цих комплектуючих машинобудівники готувалися заздалегідь. Про те, що зросте попит на будівельну й автодорожню техніку, підказав маркетинговий аналіз ринку.

А скорочувати строки розробки новинок лозівчанам допомагає система автоматизованого проектування машин. Уже запущені у виробництво перші зразки продукції, сконструйованої в такий спосіб. Це міст для автобуса й картер колісного редуктора для тракторів.

— Продукція, що нині освоюємо, досконаліша порівняно з існуючими нині аналогами, — зазначає заступник технічного директора заводу Анатолій Мовчан. — А випускати нові зразки можна лише на високотехнологічному устаткуванні. Витрати на технічне переоснащення цехів досягли близько 50 мільйонів гривень за рік. Кошти на це спрямовуємо з прибутку, беремо й банківські кредити. Минулого року й на початку нинішнього впровадили прогресивні технології для виготовлення більше трьохсот деталей. Так, машина повітряно-плазмового різання металу дозволила замінити трудомісткий й економічно неефективний технологічний процес. З високою точністю перевіряє параметри деталей контрольно-вимірювальний маніпулятор. Насторожі якості стоїть і Центральна заводська лабораторія, атестована в системі Міністерства промислової політики України.

Експорт з ЛКМЗ за окремими позиціями займає майже половину випуску продукції. Та за нинішньої урядової чехарди на ведення зовнішньоекономічної діяльності відволікаються значні додаткові фінанси.

— Раніше векселем можна було відстрочити митні платежі за ввіз продукції, — обрисовує ситуацію Олександр Колєсніков. — Цей документ про борг підприємства перед державою зараховувався при поверненні податку на додану вартість (ПДВ) на експорт. З січня нинішнього року уряд скасував цю норму.

Щоб поповнити обігові кошти, виробничники беруть позику. Але за кредити банкам треба платити. Ці витрати позначаються на вартості продукції, що послаблює її конкурентоспроможність.

Лозівчани разом з іншими великими українськими виробниками, серед яких і харківські ВАТ “Турбоатом” та ДП “Електроважмаш”, направили до центральних органів влади України відкритий лист з вимогою негайно розблокувати ситуацію, що створилася після заборони використовувати податкові векселі при митному оформленні товарів. Виробничників підтримала Федерація роботодавців України. Вона домагатиметься скасування заборони використання податкових векселів у судовому порядку. Адже прострочена заборгованість повернення ПДВ складає по Україні майже 4 мільярди гривень.

Сприяє соціальний пакет

Ще півтора десятка років тому на ЛКМЗ трудилося близько 16 тисяч чоловік. Після економічної кризи багато хто пішов з підприємства. Зараз тут 3,5 тисячі персоналу.

Щоб закріпити кадри, адміністрація постійно підвищує заробітну плату. Торік вона зросла на третину, на стільки ж збільшиться й нинішнього року. Робітники основних професій одержуватимуть 2,5 тисячі гривень. За перевиконання завдань при високій якості робітники-відрядники одержують премії в розмірі п'ятої частини місячної ставки. А в травні стали виплачувати додаткові винагороди й допоміжним робітникам та інженерно-технічним працівникам. Переможці конкурсів професійної майстерності одержують не тільки цінні призи, а й солідні щомісячні надбавки до заробітної плати.

На ЛКМЗ є й інші пільга: путівки на оздоровлення, доплата за харчування в їдальні підприємства, де обіди обходяться машинобудівникам за собівартістю продуктів. Для покриття упущеної вигоди заводський комбінат харчування одержує від адміністрації ЛКМЗ щомісяця по 70 тисяч гривень.

Цей соціальний пакет сприяє закріпленню кадрів. Нині працюючих вистачає для виконання зростаючих обсягів виробництва. Та структуру кадрового потенціалу треба вдосконалювати. Потрібні висококваліфіковані робітники. От уже кілька місяців відділ кадрів не може знайти токаря-карусельника п'ятого розряду. Причина проста. Устаткування на ЛКМЗ складніше, ніж на розташованих поруч заводах. Не кожен здатен освоїти сучасний обробний центр з ЧПУ.

Тому на ЛКМЗ зайнялися підготовкою, перенавчанням, підвищенням кваліфікації кадрів. Робітників готують у місцевих машинобудівному ліцеї й коледжі, а інженерів для механообробного й ковальського виробництва — в Харківських політехнічному університеті та Українській інженерно-педагогічній академії. Тут за рахунок підприємства заочно одержують вищу освіту півтора десятка заводчан. Розраховують і на молодих фахівців, які приїдуть до Лозової після закінчення інших навчальних закладів. Для іногородніх готується гуртожиток.

Микола ГУК