Територія ризику

Всесвітній економічний форум (ВЕФ) оприлюднив рейтинг глобальної конкурентної економіки. За ним Україна посіла 73-тє місце, посунувшись з 69-ї позначки, яку займала торік. Із пострадянських республік нас випередили Росія, Казахстан, Узбекистан, Азербайджан. Тож світ небезпідставно вважає Україну територією ризику...

Глобальний індекс конкурентоспроможності розраховується за 12 позиціями, зокрема, системи охорони здоров’я, вищої освіти, розвитку фінансового ринку, технологій, бізнесу, запровадження інновацій. Перше місце в рейтингу посідаємо за рівнем поширення малярії: у нас її найменше у світі. Доповідь ВЕФ підсолодила нам пігулку, визнавши, що Україна має досить високі місця в рейтингу щодо якості залізничної інфраструктури, державного боргу, якості системи вищої освіти і доступу до неї, балансу зовнішньої торгівлі, доступу жінок до ринку праці та інші.

Але оцінка більшості показників невтішна: вони несприятливі з огляду на конкурентність економіки. Причини доповідачі ВЕФ вбачають у політичній нестабільності, надмірному державному регулюванні, нестабільності та неефективності роботи уряду. Але чи не найбільша проблеми для бізнесу в Україні —корупція, яка навіть посунула на друге місце податкове регулювання. Що й не дивно: за результатами недавнього опитування Інституту соціальної і політичної психології Академії педагогічних наук України, цього року кожен українець давав хабарі. Експерти пояснюють високий рівень корумпованості відсутністю у країні Антикорупційного законодавства, Податкового кодексу, закону про акціонерні товариства, а чимало законів потребують реформування, що значною мірою усунуло б можливість вимагання хабарів.

Тим часом Президент Віктор Ющенко влітку заявив, що подолання політичної нестабільності, котра є однією з причин несприятливості конкурентності української економіки, забезпечать дочасні парламентські вибори й референдум про зміни до Конституції. Хоч вибори й відбулися, але політичну ситуацію навряд чи можна назвати стабільною, що позначається на економіці країни. Днями представник бюро делегата німецької економіки заявив, що 2008 року німецькі інвестори могли б удвічі збільшити капіталовкладення в економіку України — за умови стабілізації політичної ситуації. Нестабільність відлякує й інших іноземних інвесторів.

Щоправда, деякі експерти вважають, що корумпованість українського суспільства та каламутна вода законодавства спонукають зарубіжних відчайдухів іти на ризик, щоб одержати свою вигоду. Хоч навряд чи це може нас втішити. Та й для більшості інвесторів головним чинником їх присутності на ринку є юридична захищеність бізнесу, зрозумілі правила гри та їх дотримання.

Здається, ми таки добряче налякали навіть наших симпатиків у Раді Європи: “Група держав проти корупції” при цій організації (GRECO) вважає, що корупція загрожує демократичним інститутам в Україні. Член ПАРЄ, екс-міністр юстиції ФРН Сабіне Лойтгойзер-Шнарренбергер, коментуючи “Німецькій хвилі” ситуацію з корупцією в Україні, сказала, що боротьба з нею має відігравати вирішальну роль на шляху до ЄС: “Ми очікуємо від майбутнього уряду України політичної волі до боротьби з корупцією. Байдуже, хто його формуватиме — це має бути пріоритетом”.

Хіба це новина? Українські політики заявляють про це саме уже впродовж багатьох років. Щоправда, ніяк не визначаться, кого саме вважати корупціонером. А то негайно почали б боротися...

Валентина ПИСАНСЬКА