Кто идет к власти?

Вже з самого номеру документа вволю встигли покепкувати опоненти Ющенка: указ називали “українським політичним 11 вересня” — за аналогією із американською традицією називати терористичні атаки з порядкового номера саме місяця — 9\11, а його наслідки порівнювали із усілякими страхіттями, після яких американці викликають екстрену допомогу за добре всім відомими телефонним номером 911.

Але на відміну від американських терактів і екстрених служб, наш український “911” так і залишається радше віртуальним проектом.

Принаймні, всі ті політики, котрі два місяці тому після указу № 911, вже били копитами на старті кампанії, тепер змушені не тільки вгамуватися і повернутися у своє політичне стійло, але й навіть закусити вудила і набагато стриманіше оцінювати свої перспективи перше за все з точки зору фінансування виборчої кампанії.

Пролетарії

Хто сьогодні точно на коні серед всіх старих і добре відомих політичних брендів, так це хіба що комуністи.

Вперше за останні десятиліття у них з'явилась реальна можливість повернутися до анти буржуазної та класової риторики не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку.

Адже те, що відбувається не тільки з українською, але й з провідними економіками світу, обов'язково призведе до поповнення лав червоного електорату.

Кожний другий звільнений з заводу внаслідок зупинки промисловості робітник — може стати якщо не виборцем лівих партій, то їхнім симпатиком так точно.

А чи трансформується ця симпатія у проставлену в бюлетені галочку залежатиме виключно від здібностей і традиційних, і нових вождів — носіїв лівої ідеї.

В усякому разі зовнішня рекламна кампанія соціалістів ніби воскрешає із політичного небуття сивочолого Олександра Мороза.

“Союз лівих сил” зухвалого Василя Волги ніби й претендує на нове слово в лівій ідеології, але поки виглядає доволі сирим і кволим проектом із розмитою ідентифікацією.

ПСПУ навряд чи коли-небудь вирветься із тенет власного маргінесу, а от єдина парламентська ліва сила — КПУ, навпаки, має шанс збільшити політичну потужність.

Якщо раніше на своїх закритих з'їздах комуністи серйозно чухали потилиці у пошуках нових ідей, технологій і навіть лідерів, то сьогодні їм і робити нічого не треба. Криза все сама за них зробить.

Вундеркінд

Серед всіх претендентів на роль третьої сили Арсеній Яценюк відразу після відставки з посади голови ВР виглядав найпривабливіше.

Ще б пак: філігранне диригування сесійним залом розірваним внутрішніми суперечками заради бодай якогось реального голосування, ораторське мистецтво вкупі із почуттям гумору, знання регламенту і принциповість у виконанні домовленостей.

А ще — молодість, неспівмірна із досвідом набутим на різних державних посадах за останні роки.

Але з іншого боку — повна відсутність бодай обрисів майбутньої організаційної структури, не кажучи все про партійну, здатну хоча б порозносити листівки по квартирах під час кампанії.

Яценюк обіцяв яскраву презентацію власного політичного проекту за місяць після своєї відставки.

У чергу за інвестиціями у молоду обдарованість української політики вже почали вишукуватися олігархи.

Технологи придумали навіть ідеологічні рамки для нового політичного проекту Арсенія Яценюка — лібералізм із жорстким державним регулюванням. Але чи то зникнення з щоденного телеефіру дається взнаки, чи то криза зменшила запал інвесторів Яценюка, але презентація проекту вочевидь пробуксовує.

Подейкують, правда, що Віктор Пінчук, один з претендентів на роль головного куратора політичної кар'єри екс-спікера, вже виписав підопічному гувернерів з Європи — технологів-творців перемоги Ніколя Саркозі у Франції.

У будь-якому разі Арсеній Яценюк — це занадто перспективна конячка аби кинути її підготовку до нового політичного забігу на півдорозі. Хай навіть і у кризові часи. На овес і сіно точно нашкребуть.

До речі, “власник заводів, газет, пароходів” вважає, щоб пристяжним до пари Яценюкові йшов справжній важковаговик. Щоправда поки що у спорті, а не у політиці.

Нокаутер

Отже останнім часом все комфортніше в тісній компанії із Яценюком почувається і Віталій Кличко.

Людина-гора здатна своїми зовнішніми даними і здобутими в боксі поясами прикрасити будь-який партійний список, після повернення собі чемпіонського титулу остаточно переконалася: простір, що чітко обмежується канатами рингу, йому набагато миліший за середовище, окреслене політичними шорами.

Чемпіон не став політиком і вже ніколи не стане.

Але це зовсім не означає, що він не хоче і не буде займати провідних позицій у якій-небудь політичній силі всеукраїнського рівня.

Відчуйте різницю: Кличкові зовсім не потрібно бути знавцем підкилимних інтриг, організатором партійної роботи чи центром прийняття кулуарних рішень.

Йому взагалі не хочеться приймати жодних рішень, а хочеться просто бути Кличком при популярній політичній силі.

Просто чемпіону треба створити такі комфортні умови, коли його політична кар'єра не тільки би не заважала спортивній, але й приносила реальні бонуси від його членства у партії чи блоці.

Насправді наявність Кличка у першій п'ятірці автоматично додає кілька відсотків списку. Так хто кому ще більше винен — Кличко союзникам, чи вони йому?

Тим паче хто — хто, а Кличко так точно заробляє свої кілька мільйонів потом і кров'ю, щоб потім бездумно розтринькувати їх на фінансування політичних проектів. Хай навіть і за своєю власною участю.

Реальний капітал чемпіона — це він сам. Щоправда ліквідний він до тих пір, поки Кличко — чемпіон.

Тим паче, що один з фінансистів його блоку Лев Парцхаладзе зараз переживатиме м'яко кажучи не найкращі часи. Поза ти і без майбутніх перемог у спорті брати вже вписали сімейне суто українське прізвище в історію світового спорту.

Так, що це ви мене повинні умовляти, а не я вас — приблизно такою логікою послуговується Віталій Кличко, виторговуючи у політичних переговорах комфортну для себе роль в омріяній третій силі.

Космос

Блок Черновецького, який здобув повну й остаточну перемогу в столиці, вже почав гострити лижі для забігу на всеукраїнську дистанцію.

Але сила київського голови водночас є і його найслабшим місцем — чітка обмеженість ареалу проживання популяції його прихильників міською смугою Києва. Чи навіть його лівобережжям.

Аби розширити електоральну територію Леонід Черновецький останнім часом, не шкодуючи гаманця свого, просто-таки оселився в прямоефірних студіях головних політичних ТБ-проектів.

А ще із заздрісною регулярністю підгодовує падких на епатаж журналістів публічними вилазками на кшталт гонитви на новенькому Ролс-Ройсі ціною в 1 мільйон доларів за обідраними безпритульними з бідніших регіонів, що підгодовуються на столичному вокзалі.

Такі інформаційні приводи захочеш — не проігноруєш.

В усякому разі Черновецький незважаючи на критику своїх ораторських здібностей опонентами, міцно зайняв свої місце серед найпопулярніших ТБ — персонажів української політики і всерйоз розраховує скласти зі своєю Християнсько-ліберальною партією компанію якій не будь політичній силі другого ешелону із розвинутою інфраструктурою в регіонах.

Що може серйозно завадити росту його популярності серед його електорату — найбідніших, то це масове відключення гарячої води.

Полководець

Анатолій Гриценко у форматі третьої сили міг би претендувати на роль мозкового центру в статусі начальника Генерального штабу.

Але голова парламентського Комітету з нацбезпеки й оборони у першому підході до снаряду вже закинув його на майже недосяжну висоту — чітко заявив про свої президентські амбіції із настільки великими конституційними повноваженнями, що їм міг би позаздрити навіть президент Кучма.

Поза тим незаплямована репутація, системне мислення, чітке розуміння проблем національної безпеки і специфіки роботи силових органів, міцна експертна база (Центр Разумкова) залишаються тими активами Гриценка, яким він розраховує застовпити за собою роль центральної фігури у майбутній третій силі.

У пасивах Гриценка, як і в Яценюка — відсутність вже діючої структури в регіонах здатних на роботу “в полі”.

***

Саме попит на нових лідерів буде у найближчі кризові місяці головним трендом політичного сезону.

Яку б нову коаліцію не створили у парламенті, очевидна дедалі більша втома суспільства від тих партій і блоків, які останні чотири — п'ять років посідали провідні ролі в українській політиці: Партія Регіонів, Блок Юлії Тимошенко і блок “Наша Україна-Народна Самооборона”.

Це саме вони вкупі із президентом Ющенком своїми нескінченними конфліктами, примиреннями, розводками і “підставками” вже викликають стійкий нудотний рефлекс від власних ТБ-чвар.

Це саме вони, спричинили розпад коаліції. Зрештою, це саме вони прогавили кризу. Якщо хтось забув, то вже тиждень як ЦВК мала би рахувати результати чергових позачергових парламентських виборів в Україні.

Артем ШЕВЧЕНКО