Збочення української журналістики

Свою професію я дуже люблю, і за багато років газетярської практики жодного разу не пошкодувала, що вибрала колись саме журналістику. Попри це, час від часу стає соромно за те, що належу до представників засобів масової інформації. Ці неприємні періоди завжди збігаються з виборами різного масштабу. Ось і під час нинішніх президентських з гіркотою гортаю сторінки місцевих газет. І знову згадую свою кількарічної давності поїздку до Сполучених Штатів. Навчально—ознайомча програма двотижневого перебування називалася “Висвітлення виборів американськими журналістами”. Завдяки їй мені разом з іще п’ятьма українськими колегами вдалося познайомитися з роботою двох десятків регіональних газет у штатах Вірджинія та Флорида, де на той час якраз проходили вибори до Конгресу. Якщо порівняти цей досвід з українськими реаліями, то...
　Законна преса без закону

На початку існування США як незалежної держави, тобто понад два століття тому, американська журналістика багато в чому нагадувала “мінусами” нинішню українську. Однак “батьки” незалежності і демократії США швидко осягнули важливість справжньої свободи слова. Слова “Якби мені довелося обирати між урядом без газет чи газетами без уряду, то я ні на мить не завагався б, щоб надати перевагу останньому” належать третьому президентові Америки, авторові її Конституції Томасу Джеферсону. Штати стали державою, де немає закону про пресу, зате віддавна успішно діє доповнення до Конституції стосовно того, що Конгрес не має права ухвалювати жодних законів, через які влада могла б так чи інакше впливати на пресу, применшуючи її незалежність.

Американські ЗМІ, хоча іноді й мають певні симпатії, не прислуговують ні президенту, ні уряду, ні тій чи іншій політичній партії. Вони насамперед обслуговують населення у його бажанні мати максимум об’єктивної інформації про все, що відбувається, і лише це саме населення має можливість “керувати” газетами, вирішуючи, купувати їх чи ні. Видання газет у США — це чесний бізнес, прибутковий настільки, що видавці, редактори й журналісти не мають потреби ставати політичними повіями.

Звичайно, американська журналістика не є “ідеальним ідеалом”, про що не раз доводилося чути від її представників. Та в основному вона добротно виконує місію, покладену на неї справді демократичним суспільством, і є в ньому реальною четвертою владою, про що в Україні можна лише мріяти.

Відповідним є у США й підхід до висвітлення виборчих кампаній. Ось стислі витяги із розповідей американських колег та фахівців, причетних до діяльності ЗМІ.

Журналісти перевіряють усі факти, і навіть зміст листівок

Стівен Фарнсворс, політолог, асистент кафедри політології коледжу міста Фредеріксбург:

— Роль ЗМІ на виборах надзвичайно велика. Безпосереднє спілкування кандидатів із виборцями мінімальне, тому висновок “хто є хто” читачі роблять в основному з журналістських публікацій та теле— й радіопередач. У зв’язку з цим правила висвітлення виборчих кампаній дуже суворі. Вимагається максимальна об’єктивність, тож заборонено, приміром, за гроші чи безкоштовно ставати на бік когось із кандидатів. Редакції забороняють своїм працівникам працювати у виборчих штабах, до того ж це є ганьбою для самого журналіста і дуже псує його професійний імідж.

Роберт Тінслі, директор програми Міжнародного Центру журналістики у Вашингтоні:

— Звичайно, журналіст, як кожна людина, має якісь свої переконання та симпатії, однак професійна честь не повинна дозволяти йому показувати це в публікаціях! До певної міри це справа сумління, але є ж ще й редактори, які, помітивши щось “не те” в матеріалі, виправлять це чи викреслять.

Ще хочу акцентувати на тому, що, готуючи матеріали про кандидатів, журналісти не вірять їм на слово, а завжди перевіряють всі факти, зокрема звідки і чи законно фінансується виборча кампанія. Джерел отримання потрібної інформації багато, і доступ до них для преси не є проблемою.

Том Консаделс, редактор відділу новин газети “Річмонд таймс — Діспатч”:

— Журналісти стежать і за тим, наскільки відповідними є політична реклама кандидатів на телебаченні та зміст листівок, що їх отримують виборці у поштові скриньки. Якщо там щось не так, у газеті про це обов’язково напишуть.

Том Найнестін, редактор відділу газети “Пенсакола ньюз джорнал”:

— Ми завжди ретельно перевіряємо всі “чорнушні” повідомлення на кшталт того, що в когось із кандидатів є незаконнонароджені діти чи що він має расистські замашки. Й особливо стежимо, щоб подібна інформація не потрапила на шпальти в останній момент, коли вже нема часу перевіряти і спростовувати. Агресивність, але справедливість, — це один із головних принципів журналістики.

Хел Фостер, виконавчий редактор газети “Панама сіті ньюз”:

— Наш політичний оглядач, Кендл, надзвичайно талановита журналістка. У нашому штаті переважна більшість традиційно голосує за республіканців, батьки ж Кендл — активні демократи. Тому, щоб не впала найменша тінь на її професійний імідж, вона з лінійкою виміряє площу своїх публікацій про обох кандидатів.

Джек Раст, тодішній кандидат до палати делегатів штату Вірджинія:

— Преса причісує всіх кандидатів під один гребінець, щоб не втратити свій авторитет у народу, і з цим нічого не вдієш. Будь—який репортер своїми матеріалами може знищити політика, тож останній змушений діяти так, щоб не давати підстав для цього. Водночас політики мають гостру потребу в засобах масової інформації, тож під час виборчої кампанії між одними та іншими виникає така собі здорова напруга.

Вибори заради виборців

Як відомо, політична боротьба у США точиться лише між демократами й республіканцями, які мають приблизно порівну симпатиків. Але увага під час виборчої кампанії акцентується передусім на особистих якостях кандидата, а не на його партійності.

Уже будучи обраним, представник Конгресу прагне вгодити в першу чергу своїм виборцям, а не займатися якимись глобальними питаннями. До речі, в ході популярних у США публічних дебатів кандидати теж викладають програму вирішення конкретних “земних” проблем, а не займаються риторикою “во славу США”.

І про наочну передвиборну агітацію. При тамтешньому рівні життя білборди деяких кандидатів могли б бути і на половину хмарочоса. Однак єдине, що ми бачили під час тодішньої виборчої кампанії, — це однаково невеликого розміру плакатики на металевих ніжках, увіткнуті в землю обабіч автошляхів.

Водночас американці самі визнають, що виборчі недоліки є і в них. У Раді міжнародних наукових досліджень та обмінів у Вашингтоні нас проводжали з компліментами. Приємно було почути, що багато наших ідей “цінні і свіжі”, що й ми змусили американських колег замислитись над правильністю деяких їхніх еталонів. Що українські журналісти, виявляється, дуже швидко долають шлях, яким американські йшли аж двісті років.

“Ви повинні пишатися!” — сказав на прощання політолог Стівен Фарнсворс. Пишатися справді захотілося. Але особисто мені — лише доти, доки, приїхавши додому, не прогортала сторінки рідних газет у розпал виборів. Морально знудило як від чорного піару, так і від одвертої “джинси” та погано замаскованих лакейських од. І я остаточно повернулась в українські реалії.

Кому “жнива”, а кому — “шиза”

Від часу тієї поїздки минуло вже кілька років. Однак на краще в нашій журналістиці, особливо провінційній (бо в даній публікації йдеться передусім про неї), на краще мало що змінилося. Радше навпаки.

Звичайно, можна наводити окремі позитивні приклади—винятки, виправдовуватись складними обставинами тощо. Але якщо брати в цілому, то все більш ніж сумно. Збочення українських ЗМІ є неприпустимим. Вони—бо в більшості втратили свою сутність, адже не виконують головного призначення — давати читачам максимум правдивої і об’єктивної інформації, допомагаючи їм зробити потім правильний вибір. Замість цього власники газет нарекли час виборчих кампаній “жнивами” і не без задоволення підраховують гроші, одержувані від штабів кандидатів за хвалебні оди на честь “свого” і “помиї” на голови конкурентів.

Частина з таких видань принаймні претендує на якусь принциповість, приймаючи сторону певного кандидата чи політичної сили. Або ж намагаючись врівноважити політичну “заказуху” так званою публіцистикою. Але багато видань і каналів забули про будь—які принципи й тупо ставлять на полоси будь—які оплачені замовлення, перемішуючи все, як горох із капустою. Пересічний читач потім взагалі “шизіє”, бо як може допомогти зорієнтуватись газета, в якій, приміром, на другій шпальті розхвалюється кандидат Ікс, оприлюднюється інформація про рейтингову першість кандидата Ігрек, на четвертій — щедро поливаються брудом обоє, а на восьмій — ціла шпальта “політтехнологічного зомбування” на тему, що найкращою і найпершою в усіх рейтингах, виявляється, є взагалі кандидатка Зет.

Звичайно, висвітлення місцевих і “центральних” виборів у регіональних ЗМІ має суттєві відмінності. Однак в обох випадках і в усіх газетах фактично відсутнє головне — об’єктивна інформація про кандидатів, яку б мали шукати і готувати для читачів самі журналісти.

Воно, звичайно, зрозуміло, що доступ до джерел інформації у нас зовсім не такий, як у США, та й у самому політикумі чорт ногу зломить. Але найбільша біда — в тому, що газети значною мірою самоусуваються від свого головного завдання. І поодинокі рубрики на кшталт “Політична реклама” над проплаченими статтями ситуацію рятують мало.

Повернення блудної цензури

Юрист тернопільського осередку Комітету виборців України Тетяна Семусь на засіданні місцевого прес—клубу констатувала, що під час президентських виборів—2010 одним із найпоширеніших зловживань є засилля в місцевих ЗМІ політичної “джинси”.

Взагалі ж КВУ ще наприкінці жовтня висловив занепокоєння процесами, які можна охарактеризувати як повернення цензури в загальнонаціональні та місцеві ЗМІ. “Впродовж останнього місяця ми отримали сигнали з різних регіональних і загальноукраїнських редакцій про введення прямої цензури на згадки певних прізвищ, критичної інформації про певних політиків”, — сказав на прес—конференції в УНІАНі голова правління КВУ Олександр Черненко.

Засилля в місцевих газетах проплачених статей “за” чи “проти” певних кандидатів (про їх “рівність” на сторінках взагалі не йдеться) констатував у результатах останнього моніторингу і тернопільський прес—клуб.

Ясна річ, що така ж невесела ситуація і в інших регіонах...

Світлана МИЧКО