“Трафальгарська битва” українських олігархів

2 мільярди доларів у 2013-му році український бізнесмен Віктор Пінчук вимагав у Високому суді Лондона від інших двох українців — Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова.

Пінчук стверджував, що в середині 2000-х передав їм гроші для купівлі одного з найбільших в Україні підприємств з видобутку залізної руди. Позивач доводив, що не отримав від Коломойського та Боголюбова ні підприємства, ні грошей. Утрачений за всі ці роки прибуток Пінчук оцінив у 2 мільярди доларів.

Медіа завмерли в очікуванні подробиць судової суперечки. Процес мав шанси стати не менш скандальним, аніж спір між російськими олігархами Березовським та Абрамовичем. Ті, з’ясовуючи стосунки в лондонському суді, розкрили чимало приголомшливих таємниць, зокрема, як ділилася державна власність в Росії в 90-х роках.

Не менш цікаві деталі могли повідомити й українські олігархи. Але в січні 2016-го, за кілька днів до початку слухань по суті, Пінчук, Коломойський і Боголюбов уклали мирову угоду. На яких умовах — донині було невідомо. Але журанлісти “Слідства. Інфо” з’ясували, що саме за умови це були. Й вони справді вражають.

Посеред степів центральної України розташоване місто Кривий Ріг — індустріальний гігант, протяжністю 120 кілометрів. Це радше скупчення робітничих селищ, поєднаних однією міською смугою, а не місто. Кожне селище виросло навколо підприємства: заводу, шахти або кар’єру. Тут найбільші в Україні поклади залізної руди, пилюка на узбіччях і вода в калюжах часто червоного кольору.

У 2000-х роках українські олігархи взялися ділити найбільші підприємства Кривого Рогу — уламки радянської промислової імперії. Відтоді вони міцно закріпилися у світових рейтингах багатіїв. Натомість робочі околиці живуть незаможно, як і раніше.

Олександр Потапенко — робітник Криворізького Залізнорудного Комбінату (КЗРК) — зустрічає нас у центрі міста. Він щойно закінчив заняття на професійних курсах, й ми прямуємо на околицю міста —до нього в гості. Дорогою Олександр скаржиться на власників підприємства:

“Чи задоволені ми зарплатою? Звісно ні. Мій кум поїхав працювати на польську шахту. Умови праці набагато кращі. Отримує від 1600 до 2000 доларів на місяць. У нас, враховуючи всі надбавки, прохідник отримує в кращому разі 400-500 доларів. А працювати набагато небезпечніше, ніж там”.

Криворізький залізорудний комбінат, де працює Олександр, — це чотири шахти й майже 600 мільйонів тонн покладів залізної руди. Через це підприємство, зокрема, судилися в Лондоні олігархи. Руду добувають під землею. У складних умовах, з глибини в понад півтора кілометри, робітники щороку дістають 5 мільйонів тонн руди. Здебільшого сировина йде на експорт: у Польщу, Чехію, Румунію, Китай тощо.

У 2004 році комбінат з державної власності перейшов у приватну. Тодішній президент України Леонід Кучма підписав ухвалений парламентом закон, згідно з яким десять найпотужніших підприємств української гірничо-металургійної промисловості, що входили до державного холдингу “Укррудпром”, розпродали за символічні гроші. 

Вони опинилися в руках українських фінансово-промислових груп,  лідери яких мають вплив не лише на бізнес, а й на політику, суди і медіа. Саме їх зазвичай називають олігархами. 

Віктор Пінчук — зять президента Кучми — на той час швидко обростав прибутковими бізнес-активами, які згодом зробили його  мільярдером. Сьогодні ці активи дають йому фінансову можливість відбілити репутацію — на Заході Пінчук витрачає значні суми на мистецтво, культурні проекти й підтримку благодійних фондів відомих політиків, зокрема, Тоні Блера й подружжя Клінтонів.

Але у 2005 році в Україні відбулася Помаранчева революція, президент Кучма пішов з посади, а вплив його зятя Пінчука суттєво зменшився. За версією Пінчука, між олігархами існувала усна угода щодо умов приватизації — вони мали придбати КЗРК у його інтересах. У якості свідків угоди в позові фігурували кілька осіб, зокрема, інший український олігарх — Рінат Ахметов, якому пізніше продали частку комбінату. Коломойський і Боголюбов версію Пінчука заперечували. Після приватизації КЗРК залишився в їхніх руках. Обидва в Україні бувають нечасто. Перший живе в Женеві, другий — у Лондоні, як, власне, й сам Пінчук. 

Три роки тому, після перемоги Євромайдану, в українському парламенті створили спеціальну комісію з перевірки результатів скандальної приватизації державних підприємств у 2000-х роках. Комісія дійшла очевидних, але сумних висновків: українські олігархи отримали великі державні видобувні компанії майже за безцінь. 

“Якщо дивитись на реальну вартість активів холдингу “Укррудпром”, вона дорівнювала у 2005-му році приблизно 20 мільярдам доларів. А придбали весь холдинг, штучно обмеживши конкуренцію, лише за 400 мільйонів доларів, — розповідає  Павло Різаненко, депутат українського парламенту, один з керівників спеціальної комісії, яка перевіряла приватизацію. — Одне з підприємств — Криворізькій залізнорудний комбінат, придбаний в держави структурами Коломойського за 40 мільйонів доларів, хоча реальна вартість складала понад 1 мільярд доларів”, — зазначив Різаненко й додав, що за результатами роботи парламентської комісії Генеральна прокуратура України порушила кримінальне провадження.

Українські прокурори тепер перевіряють, чи законно приватизовані підприємства, серед яких і КЗРК. Прокурорам могли б стати в нагоді важливі свідки — Михайло Чечетов й Валентина Семенюк. Чечетов у 2004-му році очолював спеціальну урядову структуру — Фонд державного майна України, яка продавала державні підприємства. Семенюк головувала в комісії парламенту з питань приватизації, що перевіряла результати роботи Фонду Державного майна. Але ні Чечетов, ні Семенюк пояснень дати вже не зможуть.

Три роки тому Валентину Семенюк знайшли мертвою у власному будинку. Жінка начебто вистрілила собі в голову з рушниці, хоча в її самогубстві сумнівалася навіть поліція. А власне журналістське розслідування “Слідства.Інфо” показало: обставини й докази свідчать, що це було вбивство.

За сім місяців після смерті Валентини Семенюк у 2015-му році загине Михайло Чечетов. За даними правоохоронців, він викинувся з вікна багатоповерхівки. З ключових свідків тієї буремної епохи розподілу державних активів залишилися тепер хіба що самі олігархи.

Утім, прямі доказів, які б указували на зв’язок цих смертей з процесом приватизації КЗРК або будь-яких інших підприємств, правоохоронцями не озвучувалися.

На окраїні Кривого Рогу машина зупиняється. Гірник Олександр Потапенко запрошує нас в місце, призначене тільки для друзів — у гараж. На стінах — фотографії з війни. Олександр нещодавно повернувся з Донбасу — воював в одному з українських добровольчих батальйонів, брав участь у боях під Іловайськом і Дебальцевим. Повернувшись з фронту на підприємство, разом з іншими гірниками спробував улаштувати страйк.

“Після війни я просто втомився боятися. Ми давно хотіли страйкувати. Вимагати підвищення зарплати, покращення охорони праці, забезпечення якісними матеріалами для роботи. Спочатку керівництво пішло на зустріч, підняли зарплатню на 20%. Але за два місяці зарплатня стала такою самою, як і раніше. Кажуть — усе, грошей немає, руда не продається. Ну як не продається? Ми ж бачимо, що склади порожні, уся руда розпродана. От і вирішуйте, чи є сенс тоді тут працювати? Гірничий майстер у нас отримує 8 тисяч гривень на місяць. Така ж зарплатня, приміром, у крамниці. То де краще працювати? У білій сорочці на свіжім повітрі або за ті ж гроші під землею, у цім бруді, ще й несеш відповідальність за кожну людину”.

Для Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова, нинішніх співвласників Криворізького залізнорудного комбінату, це підприємство — надто цінний актив. Не дивно, що свого часу вони відмовилися віддавати його Вікторові Пінчуку. Торік комбінат приніс власникам 1,1 мільярда гривень прибутку — такі дані зафіксовані в річному звіті акціонерного товариства. І це лише офіційні цифри. Реальний же прибуток може бути набагато більшим.

Імовірно, що крім економії на оплаті праці, підприємство може штучно занижувати фінансові результати. У торішньому звіті для акціонерів ідеться, що комбінат, більшість продукції якого йде на експорт, продавав залізну руду по 840 гривень за тонну, тобто по 32 долари. Хоча середня світова ціна 2016-му році була ледь не вдвічі вищою — 56,8 доларів за тонну. Отже, підприємство потенційно може давати суттєвий додатковий прибуток, який може приховуватися від українських фіскальних органів. Тому власники КЗРК можуть отримувати з комбінату щорічно куди більше заявлених 40 мільйонів доларів. 

Щоб залишити таке привабливе підприємство собі, Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов мали поступитися Вікторові Пінчуку чимось справді вартісним. І вони, очевидно, зробили це. Ми не знаємо, чи отримав Пінчук бажані 2 мільярди доларів відступних. Але компенсація, про яку нам стало відомо, більш ніж достойна.

Як свідчать документи, отримані журналістами Проекту репортажів на теми організованої злочинності й корупції (OCCRP) у межах міжнародного проекту “Paradise Papers”, на початку 2016-го року юристи Віктора Пінчука з відомої лондонської фірми Hogan Lovells звернулися до адміністратора офшорних компаній фірми Appleby.

“Дорогий Саймоне! — писав старший помічник юриста Hogan Lovells Філіп Бесвік на адресу співробітника Appleby Саймона Кейна. — Ми представляємо інтереси Віктора Пінчука, який нині судиться з панами Коломойським і Боголюбовим. Умови мирової угоди вже готові. Згідно з ними, Боголюбов і Коломойський зроблять серію платежів на користь пана Пінчука протягом наступних кількох років. Ці фінансові зобов’язання мають бути проведені через низку банківських рахунків, які, як ми розуміємо, будуть відкриті на Острові Мен. Це має здійснюватися через низку кіпрських компаній та через пана Боголюбова особисто. Головне, щоб відкриття рахунків забезпечувалося британським правом. Нам повідомили про це вчора пізно ввечері, й ми маємо поквапитися!”

Юристи Hogan Lovells квапили працівників офшорного реєстратора Appleby не даремно. Лист написаний 20-го січня 2016-го року, а вже за п’ять днів у Високому суді Лондона мали розпочатися судові слухання по справі. Очевидно сторони не хотіли, щоб свідками з’ясовування стосунків стали сотні сторонніх, передусім журналістів. Тому прагнули оформити мирову угоду якомога швидше.

Уже за дві години з офісу Appleby прийшла відповідь, що відкриття рахунків на острові Мен можливе, не потребуватиме значних зусиль і переробки документів. Також юристів Пінчука запитали, через який банк планується проведення грошей. Ті відповіли, що йдеться про Barclay’s, але можливо буде інший банк.

Отже, гроші за українське підприємство, яке українські олігархи ділили між собою, навіть не потрапляли в Україну. Ба більше, вони навіть не мали потрапити в Британію, позаяк усі розрахунки планувалося провести через офшорні рахунки, зареєстровані в податкових гаванях, зокрема на Острові Мен. Скільки планувалося провести коштів? Подальший розвиток ситуації показує — сотні мільйонів доларів.

За два дні Філіп Бесвік отримав від Appleby ще одного листа:

Також, Кейн повідомив британським юристам Пінчука, що Appleby буде простіше зареєструвати офшорну структуру на Hogan Lovells, — це дозволить заощадити час, який може додатково знадобитися для перевірки Віктора Пінчука.

“Це може бути трудомісткий і надто складний процес. Бо ми не знаємо його”, — зазначив Саймон Кейн з Appleby. Представників українського олігарха це влаштувало.

Але 2-го лютого 2016-го року, за десять днів після оголошеної Пінчуком, Коломойським і Боголюбовим мирової угоди, офшорний адміністратор  Appleby отримав ще один лист від юристів Hogan Lovells:

Далі юристи Пінчука повідомляють, що будівлі вже зареєстровані на дві офшорні компанії з Острова Мен, їх треба переоформити на нового власника. Для цього потрібно створити траст на Острові Джерсі, який і ввійде у володіння компаніями з Мена, а відтак набуде право власності на будівлі.

Наомі Херст, експертка “Global Witness” — організації, яка викриває корупцію. Вона пояснює, навіщо створювалася така складна офшорна структура: 

“Ми добре знаємо, наскільки легко володіти нерухомістю через анонімні компанії у Великій Британії. Це так звані тіньові компанії, які, можливо, приховують ім’я реального бенефіціара. І на Острові Мен, і на Острові Джерсі з державних реєстрів власності не можливо дізнатися, хто є акціонерами чи кінцевими бенефіціарами компаній, розташованих там. Отже, ми бачимо загальну тенденцію, що люди, які мають підозрілі або кримінальні гроші й хочуть приховати їхнє походження, реєструють анонімні компанії в таємних юрисдикціях. Це можуть бути держави Британської Співдружності — Острови Мен або Джерсі, Віргінські Острови чи Беліз. Вони створюють анонімну компанію, укладають туди гроші та — бінго! — гроші сховані та їх уже не відслідкувати. Водночас у Британії абсолютно легально купувати майно через “анонімні” компанії. Річ у тім, що можна інвестувати за один раз величезну суму грошей”.

Перша будівля, якою Коломойський і його партнер, за нашими даними, розрахувалися з Пінчуком — офісний центр на вулиці 27 Найтсбрідж в одній з центральних частин Лондона, престижному районі Белгрейвіа. Її власником у реєстрі офіційно значиться британська Bbay (Knightsbrige) Ltd, контроль над якою закінчується трастом з Острова Джерсі.

Навпроти будівлі — славетний Гайд-парк, далі розташований Букінгемський палац. Сама будівля має площу в 64 тисячі квадратних футів. ЇЇ вартість на кінець 2015-го року оцінювалася в 75 мільйонів 650 тисяч фунтів. А річний дохід від оренди приміщень склав, згідно з отриманими документами, 4 мільйони фунтів. У майбутньому будівля, напевне, коштуватиме ще дорожче.

“Цінність лондонської нерухомості — астрономічна. І ціни лише зростають”, — розповідає Нік Метіасон, один із засновників Finance Uncovered — дослідницької групи, яка викриває відмивання коштів у Британії. 

У невеликому офісі на горішньому поверсі старої будівлі в Лондоні, Нік з колегами досліджують численні оборудки з брудними грошима, які маскуються під інвестиції в британську економіку. 

“Нині в Лондоні є 40 тисяч об’єктів, власником яких є офшорні компанії. — веде далі Нік. — Ці будинки коштують мільярди фунтів, бо до нас приходять інвестори звідусіль. Причина одна: за допомогою офшорної схеми ви можете приховати кінцевого бенефіціара, і не виказувати, що ви є власником того чи іншого об’єкта”.

Утім, справжнім королівським трофеєм для Пінчука стала друга будівля. Це будинок “Grand Buildings” на Трафальгарській площі, за адресою 1-3 Strand Street London WC 2. Помпезна споруда, в якій колись розміщувався лондонський “Гранд Отель”.

У 1988-му її реконструювали й нині тут — офіси, дорогі ресторани й крамниці. Якщо поглянути на Google maps, центр Лондона знаходиться саме тут, на Трафальгарській площі, поруч з цією будівлею. Навпроти височіє Колонна Нельсона — монумент відомому британському адміралові, який у 1805 році розгромив об’єднану французько-іспанську ескадру біля мису Трафальгар. Тепер тут, у цьому знаковому для всіх британців місці, закінчилася суперечка одного українського олігарха з двома іншими.

Британська преса писала, що Геннадій Боголюбов придбав будівлю у 2010 році. Купівля супроводжувалася скандалом. На Боголюбова подала до суду відома лондонська ріелторка Аманда Стейвлі. Вона стверджувала, що оформлювала для українського бізнесмена угоду  купівлі будівлі в однієї з державних компаній з Об’єднаних Арабських Еміратів. Боголюбов зрештою таки придбав будівлю, але через інших ріелторів. Ріелторка вимагала 3 мільйони фунтів агентських комісійних. Тоді будівля обійшлася українському бізнесменові в 173 мільйони фунтів. За ці роки її ціна суттєво виросла. Торік вартість “Grand Buildings” у фінансових документах офшорного власника Barlaya Limited оцінювалася в 305 мільйонів фунтів.

Тим часом, погодивши схему офшорного володіння, лондонські юристи Пінчука з Hogan Lovells в листуванні з Appleby додають, що структура створюватиметься, зокрема, з “податковими цілями”:

“Клієнт отримає контроль над двома вищезгаданими компаніями з острову Мен, і йому доведеться управляти ними, а також для цілей оподаткування підтримувати там більшість директорів з Острову Мен”, — ідеться в листі Девіда Харрісона з Hogan Lovells на адресу Appleby.

Нік Метіасон з Finance Uncovered пояснює, що це може означати:

“Потенційно це можна використовувати для уникнення податків. У минулому ви могли уникнути гербового збору — податку, який сплачується з купівлі нерухомості. Якщо маєте офшорні компанії, ви ці зобов’язання мінімізуєте. А коли продаєте нерухомість, можете уникнути податку на прибуток від капіталу на комерційні об’єкти. Тож, є багато переваг від володіння нерухомістю через офшорні схеми. Також це усуває труднощі з правоохоронними органами, органами виконавчої влади по всьому світу. Якщо вони хочуть зрозуміти, кому належить ця нерухомість або перевірити на відмивання коштів та корупцію, офшори саме те, що потрібно”, — додає Нік.

Ми звернулися до Віктора Пінчука, Ігоря Коломойського й Геннадія Боголюбова з проханням підтвердити отримані нами дані, а також прокоментувати, чи були предметом мирової угоди інші умови, крім передачі елітної нерухомості в Лондоні. Також ми спитали, навіщо створена складна офшорна структура для володіння нерухомістю й чи це зробили з метою мінімізації податків від управління нерухомістю або при її купівлі чи продажі?

Ігор Коломойський відповів, що нічого не коментуватиме через зобов’язання дотримуватися умов конфіденційності, прийнятих ним при укладенні мирової угоди. Така ж сама відповідь надійшла й від Віктора Пінчука.

Схема володіння Віктором Пінчуком двома будівлями.​ Screenshot з відео

“Хочете послухати про проблеми на нашому підприємстві? Давайте за годину до початку робочої зміни зустрінемося десь біля комбінату”, — каже телефоном Олена Маслова, профспілкова лідерка на КЗРК. Ми зустрічаємося в одному з кафе Кривого Рогу. Ззовні сувора Олена насправді весела й товариська жінка, і дуже переймається долею своїх робітників. 

“Нині кордони відкрилися, у нас на КЗРК почався скажений відтік кадрів. Якщо раніше були черги, щоб улаштуватися на підприємство, то тепер навпаки звільняються, — зітхає Олена. —  Для такої роботи у нас зарплатня мізерна. Тому спеціалісти їдуть у Польшу, Чехію, Бангладеш. Уже 350 людей звільнилося. А за кордоном їх цінують. Бо наші люди можуть добре працювати. Ось подивіться, юридичний відділ комбінату “спартолив” ось такий документ, — Олена дістає аркуш паперу. — Це заява. Тут написано: Я, такий-то бажаю працювати на підприємстві, ознайомлений з умовами праці. Мені відомо, що робота в шкідливих умовах негативно впливає на здоров’я і в майбутньому в мене може виникнути професійне захворювання. Усвідомлюючи це, я жодних претензій до майнового чи немайнового характеру з цього приводу до підприємства не маю й не матиму в майбутньому. Розумієте, що змушують підписувати? І підписують, а куди діватися? Бо ми для них — цифри. Розхідний матеріал. Засоби ви-роб-ниц-тва!”

У відповідь на наш запит щодо низької зарплатні й слабкого соціального захисту робітників на підприємстві, керівництво КЗРК надіслало відповідь. У ній керівники скаржаться:

“Деякі гарячі голови не розуміють законів економіки й вимагають преференцій для себе. У 2017-му році відбулося чергове підвищення окладів на 20%, відтак середня зарплатня на підприємстві стала однією з найвищих в галузі. У наших планах було вже до кінця 2017-го року провести принаймні ще одне підвищення, проте економічна ситуація не дозволяє не лише казати про підвищення оплати праці, але й примушує вживати найжорсткіших заходів економії”.

На прохання про інтерв’ю нам відмовили. Натомість запропонували переглянути фільм про комбінат. На відео щасливі й усміхнені гірники затято працюють, займаються спортом і аплодують керівництву. У фільмі чомусь не згадується дорога британська нерухомість, офшорні схеми й шалені кошти, які щороку виводяться з України за кордон.

Дмитро ГНАП