Сержант Вудз уже идет к ним, или Агония путинской России

 Він летів до Німеччини із кресленнями шибениці власної розробки. Сутність “методу довгої петлі” полягала в тому, що замість табурету, який зазвичай вибивали з під ніг засудженого, під ним відчинявся люк. Такий метод вважали більш гуманним.

Наступним ноу-хау Вудза була петля з 13 вузлами — згодом він охоче позуватиме фотографам з нею в руках.

У ніч з 15 на 16 жовтня 1946 сержант Вудз “денацифікував” 10 засуджених до смерті головних нацистських злочинців. Три ешафоти пофарбовані в темно-зелений колір, 12 сходинок нагору.

Сержант Вудз добре знав свою справу. Півтори години — і все було закінчено.

До цього майже рік у залі засідань Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі обвинувачені вимовляли слова, які завжди говорили та казатимуть військові злочинці.

“Це несправедливо... Він обдурив нас! Він сказав нам неправду. Він обманним чином змушував нас воювати”, — говорив Кейтель, начальник штабу Верховного головнокомандування збройними силами Німеччини.

“На мене покладають відповідальність за керівництво зовнішньою політикою, якою керував інший”, — скаржився Ріббентроп, міністр закордонних справ.

“Він обманював світ, Німеччину та мене особисто”, — жалівся Шахт, імперський міністр економіки перед війною (він не потрапив до рук сержанта Вудза, оскільки був виправданий трибуналом).

“Можемо повторити” — один із головних наративів російського “победобесия” останніх років.

Сьогодні повторили — шлях нацистської Німеччини у прірву.

Завтра повторять — “ми солдати і не могли не виконати наказ”, “накази не обговорюють”, “нас обдурили”, “у всьому винен путін”.

Сьогодні суд історії вершать не функціонери ООН, НАТО і ЄС, які звикли чужими руками діставати каштани з багаття і відсиджуватися за віртуальною залізною завісою, що існує лише в їхніх головах.

Те, що відбувається сьогодні, — це не суд в Нюрнберзі або у Гаазі, а самосуд історії.

Це тисячі жителів України, які в окупованих містах виходять на вулиці з українськими прапорами та відмовляються брати з рук загарбників “гумдопомогу”.

Це півмільйона берлінців. Це сотні тисяч чехів, грузинів, литовців, французів, які вийшли на площі своїх міст на підтримку України.

Це бійці іноземного легіону, які готові в Україні зі зброєю захищати не лише наші, а й свої цінності.

Саме вони підштовхують своїх політиків перейти від “занепокоєння” до більш рішучих дій.

Історію пишуть переможці. Україна вже перемогла, а те, що відбувається зараз, — агонія путінської Росії. 

Сержант Вудз уже в'яже свої 13 вузлів та йде до них. 

Михайло КРИГЕЛЬ