Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Сі готується до великого протистояння: чого чекати від Китаю

[17:32 28 октября 2022 года ] [ zn.ua, 28 жовтня 2022 ]

Яким бачить майбутнє лідер Піднебесної?

Закриті політичні системи, відмінні від західних демократій, викликають підвищену зацікавленість в експертів — особливо коли йдеться про впливові країни на кшталт Китаю. Арсенал “кремленологів” усіх мастей вирізняється екзотичністю: нестача публічної інформації та прозорості процесів, що відбуваються всередині авторитарних режимів, часто компенсується фіксацією на “таємних знаках” та політичних ритуалах, байдуже, справжніх чи придуманих самими дослідниками. Про порядок згадування імен керівників, вибрані ракурси на офіційних фото або тривалість пауз між фразами в доповіді розмірковують значно більше, ніж про зміст промов та резолюцій.

Ось і ХХ з'їзд Комуністичної партії Китаю, що проходив минулого тижня, не став винятком, — із усіх подій цього форуму світові ЗМІ найбільше уваги приділили тому, як виводили з президії колишнього главу держави Ху Цзіньтао. Численні фахівці наполягали, що Ху видворили зі з'їзду навмисне, й міркували, який саме сигнал і кому хотів послати цією дією Сі Цзіньпін, нинішній китайський лідер. І справді, де ще було шукати приховані смисли в наскрізь передбачуваному, позбавленому сенсацій заході?

Сі Цзіньпін, який став за кермо партії 2012 року, залишився на посту ще, як мінімум, на п'ять років. Зламано закладене понад три десятиліття тому правило регулярної змінюваності керівництва країни: новий лідер і його команда правили два п'ятирічних терміни, після чого поступалися місцем “новому поколінню”. Такий механізм бачився захистом від підкилимної боротьби за владу, яка могла зруйнувати партію й державу, — в управлінні брали участь усі протиборчі “фракції” і так само колективно вони визначали імена наступників. Але, на думку Сі, нині країні загрожують не внутрішні чвари, більше важить зовнішня загроза з боку Заходу. Щоб на неї відповідати, важливіше мати сильну й централізовану владу, яка не залежатиме у прийнятті рішень від тривалих та тяжких політичних переговорів між політичними групами.

Правда, відмову від десятилітнього ліміту перебування при владі було схвалено ще напередодні минулого з'їзду КПК, — нинішній з'їзд лише формально підтвердив це. На початку наступного року Сі, очевидно, оберуть і на новий президентський термін (конституційні обмеження на перебування на цій посаді більше двох термінів знято ще 2018 року).

До значно оновленого на з'їзді складу ЦК КПК увійшли переважно люди, особисто зобов'язані своїм кар'єрним зростанням Сі ЦзіньпінуУ складі постійного комітету Політбюро, фактично головного інституту влади в країні, ситуація схожа. Крім самого Сі, лише двоє з попереднього складу зберегли свої місця: головний партійний ідеолог (і один з головних ідеологів зовнішньої політики Китаю) Ван Хунін, відповідальний за боротьбу з корупцією, та Чжао Лецзі, який відповідав за кадрову політику та “чистоту лав” у партії. Нових членів постійного комітету четверо: голова міськкому КПК Шанхая Лі Цян, який працював у середині 2000-х під керівництвом Сі в провінції Чжецзян; голова столичного міськкому Цай Ці, що працював з нинішнім лідером з 1990-х у провінціях Фуцзянь і Чжецзян, а потім — у комітеті нацбезпеки країни; секретар парткому провінції Гуаньдун Лі Сі (протеже Чжао Лецзі, з яким він працював у провінції Шеньсі); керівник канцелярії ЦК Дін Сюесян (у 2007 році входив до керівництва Шанхайського парткому, який тоді очолив Сі). Лі Цяна ладять у наступники прем'єра КНР Лі Кецяна, а Лі Сі посів місце Чжао Лецзі на чолі центральної партійної комісії з перевірки дисципліни.

Хоч і серед керівників, відправлених у відставку, не було відкритих опозиціонерів, із їхньою заміною можна буде сказати, що всі ключові посади в партії та уряді обіймають вірні прибічники Сі Цзіньпіна. З такою підтримкою Сі ще надовго залишиться не тільки обличчям Китаю у світі, а й людиною, котра одноособово визначає його політику. А змінює він курс — що внутрішньої, що зовнішньої політики — істотно. Резолюції з'їзду, прийняті з подачі китайського лідера, однозначно підтверджують рішучість Китаю зайти у тривале глобальне протистояння зі США та забезпечити для цього мобілізацію всієї країни на боротьбу до перемоги.

Сполучені Штати визначені як джерело головної загрози для Китаю: численні виклики безпеці КНР стали рефреном більшості виступів, і всі згадування про зовнішні та внутрішні загрози пов'язувалися з “ворожим зовнішнім втручанням”: чи то протистояння з Тайванем, “інспіровані з-за кордону” протести в Гонконзі, “брехливі обвинувачення” в утисках уйгурів або “недружні кроки” стосовно китайських компаній, які закривають їм доступ до багатьох сучасних технологій.

Ситуація з Тайванем тут найбільш показова, адже останню ескалацію навколо острова спровокував візит спікерки американської Палати представників Ненсі Пелосі, — у відповідь Китай підвищив ставки, відповівши навчаннями, ракетними пусками та жорсткими заявами. Відновлення територіальної цілісності батьківщини для китайців — болісно важливе політичне питання ще з 20-х років минулого століття, всі політичні режими в країні ставили таке завдання і крок за кроком його вирішували. Наразі Тайвань залишився фактично останнім невирішеним на цьому шляху питанням, і прагнення закрити його (Сі на з'їзді визначив крайню дату — до 2049 року, століття КНР) велике. Але ще більше прагнення — не допустити проголошення незалежності острова, бо в такому разі в Китаю буде тільки один варіант відповіді — війна, а американці, частково зв'язані політикою “одного Китаю” сьогодні (що опосередковано визнає Тайвань частиною єдиної китайської держави), цього обмеження, якщо Тайвань стане незалежним, не матимуть і зможуть втрутитися у війну, аби захистити союзника.

КНР давно визнавала, що рано чи пізно відкрите протистояння зі США станеться, але тривалий час прагнула його максимально відтермінувати. Власне, коли Сі Цзіньпін тільки очолив країну, китайське керівництво ще намагалося знайти компроміси з американцями й повернутися до співпраці. Важко сказати, що спричинило провал цих спроб: ідея “національної гордості” Сі, яка стримувала його від поступок американцям у важливих питаннях (як Китай часто робив тридцять років до того), чи широкий консенсус американських політичних еліт із приводу необхідності стримувати Китай, “доки ще не пізно” (тому зараз американці й не розглядають варіант часткових поступок з китайського боку, а тільки капітуляцію). Але в останні років два Сі остаточно визначився з тим, що, оскільки конфронтація почалася зараз, треба битися всерйоз. А коли Вашингтону вдалося схилити на свій бік більшість європейців і об'єднати Захід у політиці стримування Китаю, вибору в того, за великим рахунком, і не залишилося.

На з'їзді та пленумі ЦК КПК, що відбувся зразу після нього, Сі фактично проголосив необхідність мобілізувати всю країну на боротьбу з загрозою з боку Заходу. І в цьому контексті багато його закликів виглядають не як чергові гасла, а як принципові завдання в розпочатому геополітичному протистоянні. “Соціалістична модернізація”, оголошена Сі, — саме це і є програма мобілізації КНР. Сі поставив завдання розвинути технологічну незалежність від Заходу, збільшити внутрішній ринок, щоб додати економіці стійкості на випадок впровадження західних санкцій, забезпечити енергетичну й продуктову незалежність — навіть на шкоду охороні довкілля, яку сам глава держави просував як пріоритет власної політики всі попередні десять років. Усього цього необхідно досягти, аби зробити країну стійкішою економічно, незалежно від сценарію протистояння зі США.

Всупереч очікуванням експертів, витрати на оборону та модернізацію армії не стали головним пріоритетом, який би просувався на шкоду економічному зростанню. Навпаки, останнє залишилося найважливішою метою розвитку КНР — бо в Китаю є численні приклади ведення Заходом війни економічними інструментами, з допомогою санкцій, ембарго, закриття ринків. І такі заходи з боку противника в короткостроковій перспективі видаються імовірнішими, ніж початок воєнних дій. Тому в планах китайського керівництва — істотне збільшення витрат на сільське господарство, зростання капіталовкладень в енергетику і розвиток транспортної системи країни, — Китай прагне гарантувати стійкість навіть на випадок часткової ізоляції та блокади.

Правда, військові витрати теж зростатимуть. Але, поряд із переозброєнням армії, ключовими цілями військової модернізації визначені поліпшення управління військами, систем зв'язку, перевірка і підвищення тактичної та оперативної майстерності. Уроки, взяті, зокрема, і з російського вторгнення в Україну, вочевидь уже привели до певних політичних висновків. Виправданість витрат в оборонній сфері планують визначати за якісними результатами, а не тільки кількісними.

Мобілізація торкнеться і внутрішньої політики. Роль компартії буде тільки зростати, — це видно і з закликів підвищувати відповідальність партії за державну політику, і з посилення контролю держави в економіці, й зі зміцнення партійного контролю в армії. Змінюється і підхід до іміджу партії: плакатний образ члена партії — сьогодні знову робітник, селянин, військовий, а не мільйонер-підприємець, як ще десяток років тому. Торік Сі проголосив, що країна досягла мети побудови середньозаможного суспільства та перемогла бідність. Це підтверджує навіть Світовий банк: у КНР справді значно поменшало людей, які живуть за межею бідності. Саме ці десятки мільйонів китайців переважно з сільських районів, які вирвалися з убогості, та сотні мільйонів робітників у містах (зокрема й на приватних підприємствах, над якими уряд останніми роками активно встановлює контроль), бачить Сі опорою влади — своєї й партії — в період конфронтації зі США. Як і людей, які здобудуть вищу освіту в країні, — ще один пріоритет фінансування, що контрастує з захопленням закордонною освітою, зокрема й за державний кошт. Прозахідний середній клас, який часто здобував освіту у США або Європі, великих підприємців, чиї економічні інтереси зав’язані на контакти з Заходом, прибирають із вітрини китайського економічного дива, — адже вони можуть виявитися “п'ятою колоною”, покладатися на них Сі побоюється.

Сі консолідує владу, готує країну до тривалого протистояння зі США та всім Заходом. Його Китай — не просто країна з глобальними амбіціями. Головні відмінності його політики від політики Китаю, до якого всі звикли в попередні три-чотири десятиліття, — це відкриті претензії на роль одного з центрів сили, готовність іти на конфлікт, щоб захистити свої інтереси, і не гребувати заради цього засобами. У новому світі, який намірився будувати Сі, головною у світовій політиці має стати вісь ВашингтонПекін, а решта міжнародних проблем так чи інакше будуть оцінюватися й вирішуватися залежно від того, які переваги вони можуть дати одній зі сторін американо-китайського протистояння. 

Віктор КОНСТАНТИНОВ, доцент інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.