Що після війни? 7 + 1 конкурентна перевага України

 Незважаючи на всю складність ситуації на фронті, руйнування інфраструктури, окупацію значних територій і падіння економіки, питання відродження України після війни вже сьогодні постає перед суспільством і владою. Власне, поняття “після війни” є дуже умовним, оскільки в будь-якому варіанті завершення гарячої фази протистояння невідворотно почнеться “холодна фаза” — тривале співіснування поруч із потенційним агресором.

Такий стан потребуватиме повної зміни парадигми побудови держави та її інституцій, трансформації в суспільній свідомості поняття “мирне життя” та принципово інших стратегій розвитку в усіх сферах. Для цього слід передусім визначити, які неповторні особливості та унікальні переваги має Україна в сучасному світі.

Філософія свободи — основа України

У силу природних і географічних особливостей території, на якій ми зараз живемо, умовою виживання на ній в усі часи була боротьба за власну свободу. В цьому сенсі наша сьогоднішня ситуація нічим не відрізняється від тієї, в якій жили скіфські чи слов’янські племена, отже, сформована в козацьку добу філософія свободи стала основою й козацької держави Богдана Хмельницького, й сучасної України.

Саме це корінним чином вирізняє нашу країну серед інших, які утворилися з розпадом СРСР, — Росії з її численними “суб’єктами федерації”, Білорусі, Казахстану та решти. Демократично налаштовані громадяни цих держав, особливо етнічні українці та росіяни, які не згодні жити в авторитарних і диктаторських режимах своїх країн, є тим демографічним резервом, що може стати в пригоді нашій країні. Необхідно ухвалити закон про подвійне громадянство та активно залучати таких людей до роботи і життя в Україні.

Людський потенціал

Починаючи з 1990 року Програма розвитку ООН (агенція в структурі Організації Об’єднаних Націй) випускає доповідь про стан людського потенціалу в країнах світу, який виражається в індексі людського розвитку (ІЛР). Він має три складові: тривалість життя як показник здоров’я населення; рівень освіти (середня тривалість навчання); валовий національний дохід на душу населення (з певною кореляцією — в співставних цінах, коефіцієнт до яких визначається досить штучно). У доповіді за 2022 рік Україна посідає 77-ме місце і входить до категорії країн із високим ІЛР, однак за рівнем освіти ми випереджаємо понад 30 країн, які мають ІЛР вищий за наш, і посідаємо 45—47-ме місце із 191 країни світу.

 

Україна має найкращу в світі школу програмістів, розвинені галузі ракетобудування та літакобудування, потужний військово-промисловий комплекс. Дослідник науки Юрій Храмов 2008 року нарахував в Україні 122 наукові школи — Миколи Амосова, Миколи Боголюбова, Олександра Богомольця, Віктора Глушкова, Євгена Патона та інших.

Попри всі негаразди років незалежності в сфері науки та освіти, їхній високий рівень зберігся, тому необхідно створити в Україні індустрію інтелекту як своєрідний perpetuum mobile, систему, що створює “сировинний ресурс” сама в собі, й ми отримаємо невичерпний потенціал для розвитку.

 

Особливе національне явище — українська жінка, вона споконвіку перебуває в центрі українського соціуму як основа української сім’ї. Від язичницької Макоші до реальної княгині Ольги провідна роль жінки в Україні вирішальна, але… недооцінена. Спочатку живцем спалити княжих послів, а потім і весь Іскоростень з допомогою горобців, щоб помститися за смерть чоловіка, могла лише українська жінка! При цьому Ольга була й державною будівницею Русі, й першою княгинею-християнкою. Ліквідація будь-яких форм нерівності за статевою ознакою кардинально підніме людський потенціал України.

Світовий логістичний хаб

Україна має вкрай вигідне географічне розташування. Розвинена система аеропортів і залізниць дає можливість Україні стати світовим логістичним хабом за осями Далекій Схід—Європа і Близький Схід—Північна Європа. За довжиною мережі залізниць Україна посідає третє місце в Європі — 19 787 км, із них 9 319 км електрифіковано. Певна незручність є в іншій ширині колії порівняно з європейською, але технологія “перевзування” вагонів дуже проста, й питання лише в кількості станцій “перевзування”.

У країні налічується 25 міжнародних аеропортів, 21 аеропорт змішаного призначення — пасажирський і/або військовий, 8 офіційних військових авіабаз і ще 25 аеродромів різного призначення. (Для порівняння, в Польщі лише 14 великих аеропортів.)

Територією України пролягають 30 автомобільних доріг міжнародного значення (які сполучаються з міжнародними транспортними коридорами) загальною протяжністю 9331 км, ще 33 автодороги національного значення протяжністю 7175 км, і вся ця мережа постійно вдосконалюється. Ліквідація корупційних схем на митниці, в “Укрзалізниці”, Державіаслужбі та Укравтодорі може збільшити обсяги перевезень у рази.

Реформована система місцевого самоврядування

У країні добігає кінця територіальна реформа організації державної влади та місцевого самоврядування, що супроводжувалася фінансовою децентралізацією. Від 2014 року (початку реформи) до 2019-го власні доходи місцевих бюджетів (без трансфертів із держбюджету) зросли вчетверо — з 68,4 млрд грн до 300 млрд. Це нові (небачені!) можливості для розвитку сільських, селищних і міських територіальних громад.

На жаль, загальмував третій завершальний етап реформи — чіткий розподіл повноважень як між центральними, регіональними, районними органами державної влади, так і з органами місцевого самоврядування. Відсутня збалансована система державного нагляду за останніми. Є проблеми з районним рівнем і доступністю послуг у громадах. Усе це необхідно вирішити, якщо влада справді розуміє цінність реформи для Україні. Наразі офіс президента та КМУ пішли на абсолютно нелогічне та нічим не обґрунтоване знищення (де-факто) Мінрегіону та відставки двох ключових заступників міністра, які, власне, були реалізаторами реформи децентралізації.

В основу розвитку територій слід покласти тренд на створення потужних регіональних центрів — квазістолиць у своїх макрорегіонах, вони мають вирівняти можливості всебічного розвитку економіки, культури, освіти, людського потенціалу регіонів порівняно із столицею. Для міст очевидною перспективою є розвиток агломерацій на основі співробітництва з навколишніми територіальними громадами, як це намагається зараз робити Київ. Відповідна законодавча база для цього розроблена ще 2014 року. Очевидно, що сьогодні на порядку денному стоїть нова — адекватна нинішнім умовам — регіональна політика.

Клондайк природних копалин

Україна, займаючи 0,4% земної суші, де проживає 0,8% населення планети, має в своїх надрах 5% світових корисних копалин. Так, у нашій країні найбільші в Європі (другі у світі) запаси марганцевих руд, найбільші в Європі запаси та ресурси титану, треті в світі запаси залізної руди (11—15%), п’яті у світі запаси ртуті. В наших надрах значні запаси руд інших дорогоцінних і кольорових металів — золота, срібла, міді, алюмінію, берилію, цирконію, молібдену, стронцію та багатьох інших. Україна має запаси вугілля, яких достатньо для забезпечення промисловості та енергетики на багато років наперед. Також у нас є величезні запаси нафти та газу, але їхній видобуток за сучасної ринкової кон’юнктури є нераціональним, це запас для майбутніх поколінь.

В Україні є розвідані родовища літієвих руд, які не поступаються багатим родовищам США, Канади та Африки. Їхній видобуток може стати основою розвитку цілої галузі виробництва акумуляторів, без яких неможливий розвиток індустрії електромобілів, вітрової та сонячної енергетики.

 

Перепоною для розвідки та видобутку корисних копалин у всі роки були ускладнені процедури отримання дозволів, містечковий егоїзм і всюдисуща корупція. Подолання лише цих болячок дасть змогу перетворити корисні копалини на потужний магніт для залучення іноземних інвестицій, що сприятимуть виходу видобувної галузі на новий рівень.

Українські землі

Загальновідомо, що Україна є найбільшою за площею країною Європи (кордони останньої в історичні часи проходили саме по східних межах України), і 60% нашої території займають чорноземи, це третина світових запасів.

Клімат і рівнини України (95% території) роблять наші землі вкрай сприятливими для ведення сільського господарства. Довоєнного 2021 року експорт сільгосппродукції становив 41% загальноукраїнського — 27,8 млрд дол. США. В основному це зернові, жири та олії, на готову продукцію в цьому обсязі (що має вищу додану вартість) припадало лише 14% (готові корми), отже, галузь переробки сільськогосподарської продукції має дуже високий потенціал для зростання.

Скорочення посівних площ 2023 року на 25% через широкомасштабне вторгнення Росії, хоч як парадоксально, з часом може мати й позитивний ефект — земля “відпочиватиме”. Слід зазначити ще один феномен галузі продуктів харчування: під час війни вона показала свою надзвичайну стійкість у всіх сегментах — і виробництва, і логістики, і рітейлу. Зникнення продуктів, чого так боялися українці в перші дні війни, не відбулося, зрозуміло, що вони подорожчали, але ж вони є! Тоді як в інших відомих нам військових конфліктах їхнім “супутнім продуктом” завжди ставав голод.

Владі необхідно усвідомити, що земля — це наше реальне багатство, і зробити ставку на розвиток середнього класу на селі — фермерства. Наше багатство ми мусимо навчитися раціонально використовувати самі, а не розпродавати своїм земельним олігархам чи західним, російським, арабським тощо. Інакше сільському населенню загрожують маргіналізація та вимирання.

Промисловість, електроенергетика та ОПК

2021 року видобувна та переробна промисловість становила 15% ВВП. Це трохи менше за частку сільськогосподарської продукції — 17%, на решту складових ВВП припадає значно менше. Незважаючи на сировинний характер української промисловості, її інфраструктурні можливості залишаються значними, про це свідчить успішність високотехнологічних підприємств — ДП “Антонов, ПАТ “Мотор-Січ” та інших.

Згадані компанії входять до оборонно-промислового комплексу (ОПК) країни, який унаслідок цієї війни має всі передумови для того, щоб вийти в світові лідери виробників зброї та продукції подвійного призначення. Секрет успіху може полягати в тому, що на світовому ринку озброєнь вартість продукції, яка виробляється воюючою країною чи стоїть на озброєнні країни-виробника, зростає в кілька разів порівняно з “мирними” країнами. Відкриті джерела дають список ста підприємств ОПК в Україні. Зрозуміло, що зараз кількість таких підприємств набагато більша, й це величезний потенціал на майбутнє.

Таким чином, ОПК може стати найбільшою та найприбутковішою галуззю промисловості України, але за умови входження в неї приватного бізнесу, як це має місце в США, Ізраїлі та інших країнах.

Електроенергетика, яка й до війни була потужною галуззю, попри притаманні їй “родові плями”, довела власну ефективність в екстремальних умовах. Отже, за умови її відновлення та з урахуванням високої ціни електроенергії в Європі галузь може дуже непогано заробляти на експорті.

Восьма конкурентна перевага — українська армія

Стрім життя визначається, швидше, не банальними закономірностями, а несподіваними парадоксами. Ніхто в світі не очікував тих чудес, які проявили ЗСУ та всі Сили оборони на полі бою. Враховуючи “холодну війну”, яку отримає Україна в разі перемоги у війні гарячій, Армія стає визначальним фактором існування країни. Країни, яка мусить насправді стати мілітаризованою, й виходячи з цього, слід конструювати решту складових держави. Потреби Армії мають сформувати й ефективну систему освіти, і розбудову промисловості, і некорумповану систему влади (це — мрія!) та забезпечити роботою чи службою мільйони українців. Адже жити під захистом сильної армії набагато спокійніше, чи не так?

Олександр СЕРГІЄНКО, кандидат фізіко-математичних наук, юрист, директор аналітико-дослідницького центру “Інститут міста”.