Ростислав Шурма: “Є величезний запит від суспільства і бізнесу на зміну податкової моделі”

“Навряд чи сьогодні є якийсь відповідальний бізнес, який держава ігнорує”

Соня Кошкіна: Хочу розпочати з нещодавньої — вашої та Мінекономіки — спільної ініціативи: створення економічного штабу при Кабміні. Перше засідання відбулося 11 серпня, але планувалося, що вони будуть проходити регулярно — щотижня. Співголови — ви і Кирило Тимошенко. Але від початку повноваження штабу були незрозумілими — “за все хороше проти всього поганого”. Минув понад місяць, думаю, перші підсумки вже підбити можна. 

 

Ростислав Шурма: Зрозуміло, що ситуація в економіці дуже нестандартна і непроста. Відповідно і рішення такі самі потрібні — не з книжок. Часом треба знаходити творчі підходи, необхідно знати досвід інших країн, які були в подібних ситуаціях. Маємо залучити якомога більшу кількість експертів для напрацювання ідей, їх структурування. 

От, власне кажучи, основне завдання цього економічного штабу. Це виключно консультативний орган, основна мета якого — опрацювання ідей у різних секторах економіки, тестування цих ідей на предмет їхньої ефективності. У нього немає задач бути публічним, звітувати про свою роботу; він має займатись таким внутрішньотворчим процесом.

С.К.: Можна хоча б один приклад: що було підготовлено і, можливо, почало втілюватися? Ви ж щотижня засідаєте. 

Р.Ш.: Відпрацьовувались доволі різні напрямки — від програм підтримки бізнесу до обговорення податкової реформи. Вважаю, що ці речі остаточно треба буде проговорювати публічно, коли вони будуть уже втілюватися на рівні проєктів нормативно-правових актів чи на рівні проєктів програм, які затверджуватиме уряд чи відповідний орган.

Наведу яскравий приклад — запуск програми іпотеки, запуск масштабної приватизації. Чи вважати це роботою економічного штабу, чи не вважати — відкрите питання. Бо люди, які працювали над цими програмами, це і є ті люди, які увійшли до складу економічного штабу.

Грантові програми і програми пільгового кредитування, які уряд затвердив для підтримки малого та середнього бізнесу — продукт цього штабу. Програми певних спрощень, дерегуляцій — напрацювання того ж таки штабу. 

 

Як це відбувається? Кожного тижня йде пропрацювання якихось тем. Потім у підгрупах ці теми розглядаються. Далі вони повторно проговорюються, погоджуються, готуються проєкти актів. Тому я не прив’язувався б до роботи штабу, я прив’язувався б в принципі до запуску конкретних програм. 

С.К.: За моєю інформацією, пану Шмигалю (керівник уряду. — LB.ua) ідея штабу не дуже сподобалась. 

Р.Ш.: Не знаю. У нас йде щотижнево робота — штаб працює.

С.К.: Уперше публічно про ідею штабу заговорили ще в травні — після великої зустрічі з бізнесом, спричиненої черговим скандалом навколо Гетманцева, після вимагання його відставки. 

Як згадував в інтерв’ю LB.ua Андрій Ставніцер (співвласник приватного порту “ТИС” на Одещині, — LB.ua), на тій зустрічі до українських бізнесменів відчувалося ставлення, як до “хлопчиків в коротких штанях”. Замість того, щоб поцікавитись: “А що вам потрібно, щоб протриматися в часи війни?” — робили ставку на західну підтримку. 

Р.Ш.: Я думаю, зараз навряд чи ви почуєте якісь подібні коментарі від бізнесу. Звичайно, можливо, якісь окремі випадки є, але системно цієї проблеми немає.

Я точно не хочу коментувати нічиї слова, але можу сказати, що і особисто я, і економічний блок уряду перебуваємо в дуже тісному контакті зі всім бізнесом, причому як з бізнесом великим, так і середнім, з профільними асоціаціями.

Для прикладу, у мене за останній тиждень було три чи чотири зустрічі з великими бізнес-асоціаціями, де брали участь 50-70 їхніх представників. Окрім того, йде постійне спілкування безпосередньо з представниками тих чи інших секторів економіки. Бо дуже часто потрібно мати профільну думку, потрібно предметно обговорювати проблеми і шукати якісь інструменти.

Я не вважаю, що необхідно ці всі зустрічі піарити. Та навряд чи якийсь відповідальний великий і невеликий, але діючий бізнес може сказати, що його ігнорують, що його не чують. 

Так, не завжди виходить зробити те, що хочеться, і відверто скажу — і мені не завжди виходить зробити те, що хочеться, тому що є дуже багато обмежень фінансових, процедурних і певних рамок. Але цей діалог є постійним.

“Ніхто не каже, що зміна системи оподаткування буде запроваджуватися під час війни”

С.К.: Щодо вашого дітища “10-10-10” (ідеї податкової реформи трьох основних податків зі ставкою 10%. — LB.ua). Який проміжний результат? Адже якщо “10-10-10” втілювати, то це мають бути зміни до бюджету, до Бюджетного кодексу, до інших документів. А їх немає. 

Р.Ш.:  Дуже багато невизначеностей є, особливо в економічній сфері. Тому для того, щоб не збільшувати їхню кількість, бюджет буде однозначно прийматися на базі чинної податкової системи. Крапка. Тут нема більше що обговорювати. 

Щодо програми “10-10-10”. Чесно кажучи, ми її не планували виносити на публічне обговорення ще протягом місяця-двох. Але вже просто невеличка згадка про податкову реформу викликала такий резонанс у суспільстві і бізнес-середовищі. 

Це говорить лише про одне — що з боку суспільства, з боку бізнесу є величезний запит на зміну податкової моделі. Можна довго дискутувати, якою вона повинна бути: якою була озвучена чи трошки інакшою, але точно запит на це є.

Тепер щодо самої моделі. Її каркас, концепція розроблені. Причому до найменших деталей. Фінансова модель порахована, рішення це є надзвичайно відповідальним, усередині команди воно неодноразово проговорювалось. Є ті, хто його підтримує, є ті, хто має якусь свою окрему думку чи не підтримує. 

Станом на зараз нам потрібно зробити декілька важливих речей. По-перше — досягнути консенсусу всередині, чи це дійсно оптимальна модель з погляду бізнесу, з погляду всіх інституцій влади. Друге — нам потрібно буде отримати розуміння наших міжнародних партнерів, тому що ми прекрасно розуміємо, що близько 50 відсотків витратної частини бюджету сьогодні фінансується за рахунок наших міжнародних партнерів. Тому міняти податкову модель, не проговоривши з ними, напевно, буде не зовсім коректно. 

 

Це має відбутися протягом найближчих місяців. Остаточний консенсус щодо цієї чи іншої моделі. І вже після цього буде вноситись відповідний законопроєкт.

С.К.: Західні партнери — це точно робота для міністра фінансів. А він “10-10-10” точно не підтримує. Цитата: “Я проти цього у військовий час. Ні до чого, окрім втрати доходів бюджетів усіх рівнів, це не призводить”. Не знаю, як ви його переконаєте. 

Р.Ш.: Давайте це залишимо нашим домашнім завданням. 

С.К.: Це не відповідь.

Р.Ш.: Є завжди зрозуміла інституційна позиція міністерства фінансів. Причому неважливо, якої держави чи якого міністра фінансів. Я не думаю, що ви знайдете приклад у сучасній історії серед будь-яких країн, коли міністерство фінансів підтримувало будь-яку ідею зниження податків і особливо підтримувало модель зміни адміністрування податків. 

Інституційна природа міністерства фінансів така, що воно відповідає за виконання в першу чергу дохідної частини бюджету і фінансування всього бюджету. А будь-яка зміна податкової моделі, яка особливо передбачає зменшення податків, призводить до ризиків.

Тому це є абсолютно нормальна природна реакція будь-якого міністра фінансів. Ми повинні всередині нашої команди закінчити доволі предметну дискусію про фінансову модель, компенсатори, можливі строки впровадження цієї системи. Ніхто й не каже, що вона буде запроваджуватися під час війни. Це дуже відповідальне рішення, ми прекрасно розуміємо, що запроваджувати її потрібно тільки тоді, коли ми впевнені, що зможемо перекрити, профінансувати всі наші витрати в кожен конкретний рік і зможемо знайти джерела фінансування якогось дефіциту, якщо він буде виникати. 

Зараз іде робота всередині різних груп, проговорення з бізнесом, проговорення з різними інституціями всередині влади, скоро розпочнеться проговорення з міжнародними партнерами. 

Якщо ми бачимо, що ця модель приймається всіма, почнеться законодавчий процес. Якщо буде необхідно відкоригувати цю модель за підсумками обговорення, то, безумовно, ми її відкоригуємо.

Немає саме цілі зробити там “10-10-10”, “8-8-8”, “12-15-3”. Є задача зробити модель, яка буде відповідати трьом критеріям. Перше — дасть конкурентну перевагу нашій державі порівняно з нашими сусідами з погляду розташування бізнесу. Бо будь-який бізнес, особливо міжнародний, він завжди аналізує різні юрисдикції. І ставить запитання: “Навіщо робити штаб-квартири і центри прибутку в Україні, якщо в Угорщині — 9 відсотків податку на прибуток, у Румунії — 10 відсотків податок на прибуток, в Болгарії — 10 відсотків податок на прибуток”? І можна так продовжувати ще 5 хвилин. А це країни Європейського Союзу, з меншими ризиками, з меншими ставками податку на прибуток. 

Далі про податки з прибутку. Ми всі прекрасно розуміємо, що ефективна ставка оподаткування праці сьогодні складає 51 відсоток. Як наслідок, розуміємо, який відсоток заробітних плат, на жаль, перебуває сьогодні в тіні. Наскільки багато доступних інструментів оптимізації податків для того, щоб зарплата виплачувалась з витратами до 10 відсотків. Ми хочемо зберігати цю практику? Ні, не хочемо. Ми, напевно, хочемо в якийсь момент переглянути цю систему і зробити так, щоб весь бізнес (неважливо, великий, малий, середній) працював за однаковими правилами і працював повністю набіло.

Є варіант досягати цих цілей виключно фіскальними методами, але я не думаю, що в період війни, коли бізнесу і так доволі складно, ми хочемо здійснювати подальший фіскальний тиск.

Ми, навпаки, повинні створювати умови, які будуть стимулювати створення нових робочих місць. Це не будуть нові робочі місця зі ставкою оподаткування 51%. І так далі можна перераховувати по всіх податках. 

 

Тому це така зважена глибока робота, яку нам просто потрібно закінчити — і врешті-решт протягом наступних місяців прийняти остаточне рішення. Відповідальне і зважене рішення. От і все.

С.К.: Я почула дуже важливу штуку, що в будь-якому разі, яким би не було рішення, його будуть впроваджувати вже в мирний час, правильно?

Р.Ш.: Ні. По-перше, немає самого рішення, немає остаточно затвердженої моделі, хоча є базова її концепція.

Далі: немає прийнятого рішення щодо строків — що це, скажімо, 1 січня 2023 року, 1 липня 2023 року, 1 січня 2024 року, закінчення воєнного стану. 

Усе буде напрацьовано протягом найближчих двох місяців, і буде прийнято а) рішення, б) терміни запровадження цієї моделі. 

Нагадаю — у нас саме Президент ставить завдання покращити умови ведення бізнесу в Україні. Зважаючи на це, ми готуємо і пропонуємо різні варіанти. Тобто є стратегічне завдання Президента зробити країну інвестиційно привабливою, зокрема з погляду податків, зробити все прозорим, прибрати тіньові потоки. І ми напрацьовуємо різні варіанти.

“Ми не говоримо про початок “Великого будівництва”, а виключно про акумулювання коштів для відновлювальних робіт”

С.К.: У березні Верховна Рада скасувала акциз на пальне, кажуть — ваша ідея. Зараз Кабмін просить депутатів його повернути, аби відновити “Велике будівництво” (Запис інтерв’ю відбувся 15 вересня. А 21 вересня парламент повернув акцизи. — LB.ua). Наскільки доцільно зараз зосереджуватися на повноцінному будівництві доріг, на ваш погляд? Не на відновленні пошкодженого, на якихось напрямках, а саме на повноцінному — як це було до великого вторгнення. 

Р.Ш.: Перше — справді, це була ідея моя та економічного боку уряду, скасування цього акцизу. Основна причина — надзвичайно високий інфляційний тиск у цій категорії. Для підтвердження правильності підходу можу сказати, що зараз до такої логіки вдаються багато розвинених країн. Зокрема Сполучені Штати, коли під час росту цін на нафту коригується акциз, щоб для кінцевого споживача не було надто великого удару. Вважаємо, що в нас це рішення змогло, зокрема, пом’якшити удар і стабілізувати ситуацію на ринку нафтопродуктів. Ми розраховували, що воно (скасування акцизу. — LB.ua) буде діяти два-три місяці.

Зараз дійсно прийшов час повертати акциз.

Чому? Ми бачимо, що ціни на нафту відкоригувалися у світі — ціна впала з 120 доларів до 85. 

Це означає, що є можливість поступово повернути акцизи так, щоби споживачі не відчули цього на своєму гаманці. 

Друге — мова не йде про повноцінне повернення, а в скороченому вигляді, тобто менше ніж 50 відсотків від того, що було. І ми не говоримо про початок “Великого будівництва”, а виключно про акумулювання коштів для відновлювальних робіт. 

Та коли економічна ситуація стабілізується, потрібно акцизи не тільки повертати повністю, а й збільшувати їх, бо ми маємо дбати про енергетичну безпеку. 

Про що йдеться? Транспорт є споживачем мільйонів тонн, підкреслюю — мільйонів тонн дизельного палива, газу та бензину, які ми на 70 відсотків імпортуємо.

При цьому Росія продовжує залишатися надзвичайно великим постачальником нафтопродуктів і нафти на глобальний ринок. І хоч ми не купуємо ні російську нафту, ні російські нафтопродукти, вони потрапляють у загальносвітовий баланс, і ми, зрештою, це теж споживаємо. Тому необхідно на рівні державної політики, на рівні кожного споживача замінювати нафтопродукти електрикою.

Бо наша країна здатна забезпечити себе електрикою в повному обсязі вже зараз. А надалі ще й шляхом подальшої розбудови зеленої енергетики. 

Це те, куди рухається весь цивілізований світ. І транспорт у цьому є надзвичайно великим компонентом. 

Маємо створювати економічні стимули для цього. Це не за один день, а поступово, крок за кроком. Уже скасували останній великий платіж, що повинні були сплачувати за електромобілі. Це 5% у Пенсійний фонд, реєстраційний збір. Готуємо програму розвитку інфраструктури електрозарядок. Будемо впроваджувати пільгове програмне кредитування для придбання електрокарів. 

Ми повинні робити економічно невигідним подальше зростання парку автомобілів на паливі, яке потенційно може бути російським.

І якби не почалася війна, ця програма вже працювала б — нашим планом було впровадити її на початку другого кварталу цього року. Але з моменту початку війни точно було не до електрокарів. Бо мова йшла про наявність продуктів харчування, пального, збереження фінансової стабільності тощо.

Зараз ситуація відносно стабілізувалася, є можливість повернутися до програм розвитку і програм стимулювання.

“Ворог буде робити все, щоб залишити людей без світла, тепла…”

С.К.: Ви згадали про важливість української електрики. Розвиток галузі був одним з ваших пріоритетів, коли ви заступали на посаду. Сьогодні йдеться про необхідність захисту цієї критичної інфраструктури в зимовий час. І отут мені дуже цікаво, як ви — офіс — співпрацюєте з урядом, власне з його профільною комісією, яку очолює Олексій Чернишов. 

Р.Ш.: Ми взаємодіємо з урядом в усіх функціональних питаннях, якими ми займаємось — економіка, екологія це чи енергетика. У нас дуже плідна координація та взаєморозуміння по всіх цих питаннях. Питання енергетики має декілька складових. Ворог не просто буде намагатися не допустити продажу нашої електроенергії в Європу, він буде робити все для того, щоб залишити людей без світла, тепла.

С.К.: Що вже відбувається. 

Р.Ш.: Що вже, власне, ми бачимо на прикладі ракетних ударів по сходу України. Я, на жаль, не зможу розкрити всі деталі, тому що є певна конфіденційна інформація. Єдине, що можу сказати — вже сформовані достатні запаси вугілля і газу.

Якщо ворог буде далі руйнувати об’єкти інфраструктури, ми готуємося в частині оперативного відновлення і формування, знову ж таки, відповідних запасів для цього. 

Після ударів на Харківщині, як бачимо, впродовж кількох годин для 80 відсотків споживачів відновили подачу електроенергії, а впродовж доби — усім. 

Тому роль уряду і роль Офісу Президента в цьому — побудувати роботу таким чином, щоб реакція була ефективною і швидкою.

С.К.: Коли ви заступили на посаду, говорили, про пріоритет у розвитку атомної енергетики. На тлі останніх подій на ЗАЕС і того, що відбувається в країні, ці плани актуальні? 

Р.Ш.: Так, безумовно, актуальні. Навіть більше, ніж були.

С.К.: Тобто після війни ми займатимемось розвитком атомної енергетики?

Р.Ш.: Безумовно. І зеленої енергетики в першу чергу, і атомної енергетики. 

С.К.: Ми почали говорити про приватизацію. У Фонді держмайна, серед іншого, до кінця року хочуть продати 23 спиртові і три хлібні заводи. Як буде оцінюватися їх вартість? І яким чином залучати до цього іноземних інвесторів? Так, ці заводи розташовані переважно в західній частині країни, але є й у Харківський, Чернігівській областях. 

Р.Ш.: На цьому етапі будемо виставляти лише ті об’єкти, на які ми бачимо доволі високий попит і розуміємо, що вони можуть бути ефективно приватизовані навіть під час війни. 

Наведу конкретні приклади. Ви дуже добре сказали про об’єкти, які передбачають глибоку переробку наших сільськогосподарських ресурсів. Це ті самі спиртзаводи, це хлібозаводи. 

Чому? Тому що, власне кажучи, на спиртзаводі три тонни сировини перетворюються в одну тонну кінцевого продукту. А логістика, як ви знаєте, сьогодні є найбільшою проблемою для експорту сільськогосподарської продукції. 

Тому з боку самих аграріїв є надзвичайно великий попит на будь-які потужності переробки та зберігання їхнього продукту, оскільки це найвужче місце. 

І ми бачимо, що попит і, можливо, ціна таких об’єктів зараз може бути навіть більшою, ніж була до війни, враховуючи, власне, ринкову ситуацію, яка склалась. 

Це перше.

Друге: ми дійсно побачили, що станом на сьогодні, поки є великі воєнні ризики, ніякі системні іноземні інвестори не готові заходити в Україну. Тому мова не йде про приватизацію тих об’єктів, особливо об’єктів “Великої приватизації”, де ми розраховуємо на системного західного інвестора. 

Але натомість є надзвичайно велика кількість підприємницького потенціалу і ліквідності замкненої всередині країни.

Чому? Тому що люди через воєнний стан, а особливо чоловіки, не виїжджають, вони залишаються в Україні. Вони — ті, хто не служать в армії — мають амбіції чи бажання щось робити. Їм треба дати можливість це робити. 

Тому мова йтиме про приватизацію великої кількості цехів, закинутих підприємств, закинутих приміщень, які в принципі можна конвертувати у виробництво. 

Держава з них сьогодні нічого не заробляє, лише отримує збиток, лише витрачає кошти на дотацію цих об’єктів. А таким чином ми зможемо спрямувати підприємницьку ініціативу в ці об’єкти і, власне кажучи, точно покращити їхній стан. 

С.К.: То як їх оцінювати, я не зрозуміла? 

Р.Ш.: А ринок їх оцінить. У нас, мені здається, до прозорості приватизації і доступності для будь-якого учасника сьогодні немає жодних питань, оскільки кожен об’єкт потрапляє на відкритий онлайн-аукціон, у якому може взяти участь практично будь-хто. 

Тому є стартова ціна, а далі ринок буде сам оцінювати його.

С.К.: Скажіть, будь ласка, скільки ви плануєте виручити за ці 23 об’єкти (про які повідомляв ФДМУ. — LB.ua)? 

Р.Ш.: Я не знаю, про які 23 об’єкти йде мова зараз, я розумію, що, в принципі, якщо мова йде там про ті перші 200 об’єктів, які ми плануємо цього року приватизувати, то це буде декілька мільярдів гривень.

С.К.: Щодо підтримки та розвитку бізнесу. Програма “5-7-9” (держпрограма компенсації кредитних відсотків. — LB.ua). Цього року їх отримували переважно аграрка і торгівля. А як щодо інших? 

Р.Ш.: Насправді отримали дуже різні сфери економіки. Просто для аграрки і торгівлі були зняті обмеження на максимальну суму кредиту в 60 мільйонів гривень. Коли була надзвичайно гостра воєнна ситуація, для цих двох секторів робилися винятки, аби на полицях були продукти, а на полях велися роботи. Аграріям треба були гроші на посівну, а в торгівлі потрібні були обігові кошти.

Усі інші працювали в лімітах до 60 мільйонів гривень. Відповідно, видані їм суми були набагато менші. Зараз є пропозиції щодо інших секторів, де теж потрібно підняти ліміти і змінити дещо умови. 

Ця програма — дуже хороший інструмент стимулювання бізнес-активності, коли в країні війна, висока інфляція і високі процентні ставки — 25, 20 відсотків. Їх бізнес не потягне. Тому потрібна субсидія, компенсація. 

І це нормальна практика, яка використовується багатьма країнами. Ми будемо її далі розгортати. 

С.К.: Ідея зі скасуванням акцизів для митниці теж ваша була? 

Р.Ш.: Так, це була в тому числі одна з наших пропозицій як певна кризова реакція, коли розпочалася війна, практично обнулився імпорт і завдання було створити стимули для того, щоб в Україну заїжджало все, що можливо. Задача була не фіскальна — задача була наповнити країну товарами. Причому ми, чесно кажучи, приймаючи це рішення, багато в чому розраховували на психологічний ефект, коли люди починають везти все, тому що поки що безплатно. Так і вийшло, усе спрацювало. Перші місяці гострої фази війни ми змогли пройти без жодних великих системних дефіцитів. Харчі були, паливо було, одяг був, усе необхідне, що людям для життя треба, все було.

“Допоки триватиме активна фаза війни, великих інвестицій не буде і великого капіталу теж”

С.К.: Хочу поговорити про глобальну стратегію. Як має загалом змінитися економічна політика України після війни, оскільки географію ми не поміняємо — неадекватний сусід нікуди не дінеться. Так, він буде значно ослабленим, поза тим. Дехто це порівнює з прикладом Ізраїлю та Палестини, але, як на мене, він спрощений — масштаби ж інші. 

Р.Ш.: Певно, тут немає універсальної відповіді. Маємо зрозуміти: допоки триватиме активна фаза війни, великих інвестицій не буде і великого капіталу теж. Наша основна мета — зберегти фінансову стабільність і нормальне функціонування фінансової системи. 

Ми будемо давати певні імпульси, щоб в економіці намітилися певні точки росту. Наприклад, та сама іпотека, приватизація, програми підтримки у вигляді пільгових кредитів.

А головне — це робота з міжнародними партнерами. Для того, щоб зберегти фінансову стабільність. 

Та ось уже після закінчення війни очікуємо, що сама по собі країна стане доволі великим ринком відбудови для дуже багатьох секторів економіки. Це буде породжувати попит, відповідно — пропозицію, нові виробництва, нові компанії і так далі. 

Україна має шанс зайняти дуже вагоме місце в геоекономіці. 

Зараз Європа і весь цивілізований світ рухаються в напрямку зеленої трансформації. І саме Україна може стати хорошим хабом нової енергетики для Європи. У нас є достатньо площ, сонця, вітру, у нас є базова інфраструктура для транспортування нових енергетичних ресурсів, зеленої енергії, зеленого водню, зеленого аміаку і так далі. 

Друга складова — це те, що Україна має потенціал стати такою собі фабрикою для європейського ринку в дуже багатьох підгалузях, з новими технологіями виробництва.

Третє — це ІТ-сектор, де зростатиме попит на інженерів і фахівців, ІТ-спеціалістів, і Україна дуже добре виховує і навчає ІТ-спеціалістів завдяки базовій системі освіти.

Власне, це три великі стовпи, на базі яких відбуватиметься ця реконструкція. 

Причому коли ми говоримо про реконструкцію, ми не повинні мати на увазі державну підтримку. У нашому розумінні, близько 80 відсотків цієї всієї реконструкції відбуватиметься приватним капіталом. 

Так, наявність кордону з таким неадекватним сусідом буде накладати певні складності. 

Має бути облаштована лінія оборони і наземних коридорів, і протиповітряна оборона. Я не хочу тут давати детальних коментарів, бо це військові мають робити. 

Та є важливий компонент, чисто економічний. Має йти мова про страхування військових ризиків. Бо навіть попри побудовані лінії захисту, усе одно завжди буде ризик прильоту. Інструмент хеджування цього для бізнесу називається страховкою воєнних ризиків. 

Тому один з основних пріоритетів зараз — розробка доступного механізму воєнної страховки. Будуєш фабрику — отримуєш доступну воєнну страховку. Не дай бог щось сталось — компанія-інвестор поверне свої кошти. Оце ключовий елемент у відбудові країни.

С.К.: А як зміниться географія промисловості всередині України? Багато великих промислових об’єктів сьогодні зруйновані, і явно не все потрібно відновлювати. Принаймні в тому вигляді — радянських гігантів — як вони були. Але й не все можливо релокувати. 

Р.Ш.: Безумовно, по кожному сектору економіки є чітке розуміння, є детальна таблиця, детальні презентації, який тип підприємств повинен бути побудований в агропереробці, деревообробці, металургії, металообробці, машинобудуванні. Така детальна програма існує.

С.К.: Офісна чи урядова?

Р.Ш.: Спільна.

С.К.: Так не буває.

Р.Ш.: Я продовжу.

Щодо підприємств у металургії, хімії, важкому машинобудуванні, то перенести їх неможливо, можна лише побудувати нові. 

Ті, які збереглися сьогодні та можуть працювати, вони будуть продовжувати роботу, і будуть програми підтримки для їхнього модернізації. Щодо зруйнованого, в кожному окремому випадку будуть прийматися рішення, де краще відбудовувати: чи в тій самій локації, чи десь у центрі, чи на заході.

У нас уже є великий потік релокації, особливо малих і середніх підприємств зі сходу на захід і центр. Сподіваюся, в міру того, як наша армія буде просуватись і відвойовувати нашу територію, географія розміщення підприємств буде більше вирівнюватися. 

Можливо, буде якийсь трошечки більший акцент у сторону Центральної та Західної України.

С.К.: Стосовно коштів на відновлення. Ще влітку дуже пафосно звучало Лугано (конференція міжнародних партнерів-донорів у швейцарському місті Лугано. — LB.ua). Чи є предметний відчутний результат від неї станом на сьогодні?

Р.Ш.: Ми всі повинні чітко розуміти, як працюють такі процеси. Якщо були якісь очікування, що закінчиться Лугано і сюди привезуть десять, двадцять мільярдів грошей кешем, то це не так. 

Дуже важливо, щоб ми не повторили ту ситуацію, яка була після Другої світової війни, коли План Маршалла (відбудови Європи після Другої світової війни. — LB.ua) народився лише на четвертий рік після закінчення війни.

Тому наше завдання зараз — не чекати, а погодити з нашими міжнародними партнерами модель відбудови: юридичну, фінансову, покомпонентну для проєктів і так далі. 

І після Лугано буде ще Берлін, після Берліна буде ще Лондон, потім буде Київ, Київ і ще раз Київ. Головне, щоб ми встигли закінчити цю роботу до завершення війни. Щоб одразу після цього перейти до імплементації цієї програми, а не до дискусій про неї.

“Я не розглядаю свою посаду як політичну, у подальшому не маю жодних політичних планів, амбіцій”

С.К.: Добре. Наостанок — ви багато разів раніше говорили, що не плануєте мати політичну кар’єру. Власне, про це йшлося ще до призначення в ОПУ, але ж ви тут. А зараз ваше ім’я вже згадують, коли говорять про можливих кандидатів на посаду прем’єр-міністра. Наскільки вам було б цікаво попрацювати в цій іпостасі? 

Р.Ш.: Я своєї позиції не міняв. Коли прийшов сюди на посаду, пообіцяв Президенту, керівнику Офісу Президента поділитися всіма своїми знаннями, усім своїм досвідом для того, щоб допомогти в економіці — в енергетиці й у всіх цих напрямках, у яких маю досвід і розуміння. 

На сьогодні в мене величезна кількість роботи в цих напрямках. Я не розглядаю свою посаду як політичну, у подальшому не маю жодних політичних планів, амбіцій.

С.К.: А чому ви відмовилися від пропозиції очолити Нафтогаз? 

Р.Ш.: А звідки ви взяли інформацію, що в мене а) така пропозиція була, б) що я відмовився? 

С.К.: То у вас її не було і ви не відмовлялися? 

Р.Ш.: Не було жодної предметної дискусії на цю тему.