Продаємо місце в списку. Актуально до 1 серпня

В “Українську правду” потрапив цікавий документ: лист заступниці голови СПУ, адресований обласним осередкам колись популярної партії.

По суті, це детальна інструкція, як обробляти підприємців, щоб отримати від них фінансування для партії.

Зокрема, партійцям пропонується почати зі своїх знайомих підприємців, яким пропонувати:

— вхід у політичне співтовариство СПУ;

— включення до кадрового резерву на держпосади;

— місце в прохідному списку (актуально до 1 серпня);

— агітаційну та організаційну підтримку їх мажоритарника;

— публічні акції в захист підприємства;

— лобіювання інтересів підприємства на міському та державному рівні.

Таким чином, кожному району необхідно залучити мінімум 300.000 гривень.

Під документом стоїть авторство Наталії Бондар, однієї із заступниць голови СПУ. У властивостях вордівського файлу вказано, що документ створено в СПУ.

Загалом розсилка складається із трьох документів.

Другим із них є, власне, сам лист до підприємця “Х”.

Директору ТОВ “”

Шановний Іване Петровичу!

В Україні розпочалася парламентська виборча компанія. Сьогодні порядні політичні сили усунені від влади. Основою внутрішньої економічної політики влади є розкрадання держави представниками кримінальної “кланової олігархії”. Це приводить до зубожіння середнього та малого бізнесу, і, як наслідок, неможливості формування середнього класу суспільства.

Тому для проведення виборчої кампанії до Верховної Ради, СПУ спирається не на гроші кланово-олігархічного капіталу, а на реальну підтримку політично свідомих та відповідальних за долю своєї країни громадян.

Знаючи Вашу порядність та відкриту й чесну громадянську позицію, звертаємося до Вас за підтримкою та допомогою.

Сьогодні Ваша активна життєва позиція, ваша організаційна та фінансова допомога дуже важливі для нас!

Якщо Ви та Ваші співробітники готові допомогти нам організаційно — взяти участь у роботі виборчої комісії, попрацювати спостерігачем або агітатором, підтримати наші масові заходи — ми будемо щиро раді нашій співпраці.

Якщо Ви зможете зробити фінансовий внесок і, таким чином, підтримати Соціалістичну партію України, наш рахунок: ...

Для обговорення шляхів можливої співпраці прошу Вас призначити мені особисту зустріч.

 

З повагою,

Секретар РК СПУ

 

Тел.

e-mail:

 

Третій документ є виборчим маніфестом, який партія пропонує бізнесу. Він має зовсім нескромний заголовок: “7 причин для прагматичного бізнесу підтримати соціалістів”, де, зокрема, говориться:

“Історичний досвід розвинених країн світу свідчить, що демократичний соціалізм — це одна із кращих моделей організації суспільства, що довела свою ефективність у більшості країн Західної Європи. І сьогодні соціалісти представлені у владі в десятках країн світу. Успіхи соціалістів у Франції та Німеччині яскраво свідчать на користь цього шляху розвитку суспільства. Недалекий час, коли демократичний соціалізм переможе й в Україні”.

Хоча задля чесності, президент Франції Франсуа Олланд не створював коаліцію з олігархами, а натомість збирається брати 75% податку з тих, чий прибуток перевищує мільйон євро.

Але мова не про те.

Сьогоднішні листи СПУ є наслідком того, що відбулося в липні 2006 року, коли Олександр Мороз проміняв “високі партійні ідеали” на посаду голови ВР. Внаслідок цього Україна тоді отримала антиприродну коаліцію олігархів, комуністів і соціалістів, а Віктор Янукович удруге став прем'єром.

Виборці не пробачили Морозу цього вчинку. На позачергових парламентських виборах у 2007 році соціалісти набрали лише 2,86%.

Внаслідок дій Мороза з партії пішло багато відомих політиків — Юрій Луценко, Йосип Вінський, Віталій Шибко, Станіслав Ніколаєнко.

Навіть Василь Цушко, який у тій каламуті виловив 2 міністерські крісла — МВС у 2007 і мінекономіки в 2010-му, — залишив партію.

Перед виборами президента, СПУ навіть хотіла висувати на виборах Валентину Семенюк, яка тоді активно чубилася із прем'єром Тимошенко на ґрунті приватизації. Але амбіції Мороза знову взяли гору, і в останній момент він вирішив балотуватися в президенти особисто, де в підсумку зайняв 11 місце й отримав 0,38% голосів.

Втім, навіть із таким результатом лідер СПУ не віддав кермо партії колись близькому — щоправда, з дуже сумнівною репутацією, — Миколі Рудьковському, який довгий час фінансував партію й самого Мороза.

І лише у квітні цього року, за інформацією ЗМІ, після довгого перебування у Феофанії, Мороз таки вирішив віддати своє дітище невідомому широкому загалу Петру Устенку, який довгий час працював його помічником у Раді, а також у Мінтрансі за часів Миколи Рудьковського.

Наталія Бондар

Жоден із заступників Устенко також не є публічною й знаною особою. Як, зокрема, і автор ідеї звернення до підприємців Наталія Бондар.

Бондар прийшла до лав СПУ лише в 2007 році, хоча досвід партійної роботи мала ще із часів комсомолу — з 1986 по 1989 рік була секретарем комітету ЛКСМУ Київського автомобільно-дорожнього інституту.

“Будучи одним із партнерів групи компаній ТМ “Кармен”, Наталія Бондар з 1999 року є засновником Всеукраїнського благодійного фонду та щорічного міжнародного конкурсу “Interyear”. А з 2005 року — однією із засновниць національної програми та премії “Жінка третього тисячоліття”, — повідомляє сайт СПУ.

Вочевидь, нове керівництво СПУ ще не зовсім розбещене українською політикою. Адже коли “Українська правда” звернулась до Бондар за підтвердженням правдивості документа, та щиро зізналась, що такий лист був.

“Так лист був. От тільки розіслала я його лише 4 особам у партії, тому буду ставити питання, як він міг опинитися у вас”, — здивувалась заступниця голови СПУ.

А от факт продажу місць як доконаного факту вона все ж заперечила. “Ні-ні, такого немає. Взагалі цей лист — лише моя пропозиція, яка не затверджена керівними органами. У нас є офіційний лист, з яким ми звертаємось до підприємців і просимо їх допомогти, якщо вони розділяють цінності соціалізму”, — пояснила Бондар.

На запитання, що партія пропонує тоді бізнесменам у відповідь за таку послугу, заступниця голови СПУ навела дуже слабку версію: “У нас є пункт про включення до кадрового резерву на держпосади”.

Звісно, у таке заохочення мало віриться. Хоча ще менше віриться, що все ж знайдуться настільки охочі до влади люди, які куплять квиток на потонулий “Титанік” під назвою СПУ.

Адже СПУ є фактично мертвим проектом.

У партії немає жодного публічного лідера. Вона ніде не заявляла про свою громадську позицію, крім свого сайту, де є лише давня теза про неможливість запровадження продажу землі. Останнє опитування КМІС оцінило шанси СПУ на виборах у ті ж таки 0,3%, які отримав Мороз на останніх президентських виборах — ось вона, дивна українська залежність рейтингу лідера партії і самої партії.

Тож здолати 5% бар'єр партії, яка колись входила до прохідної п'ятірки, фактично неможливо.

Тим більше, що за словами керівника Асоціації зовнішньої реклами України Артема Біденка, наразі соціалісти не звертались за консультаціями й не розміщували рекламу. Тоді як їхні нещодавні прямі конкуренти — комуністи — витрачають уже сьогодні на виборчу рекламу до 4 мільйонів гривень на місяць. І наразі рейтинг КПУ, за останніми даними КМІС, становить 10,6%.

Фактично, усе на що може розраховувати СПУ на цих виборах — це “здати” своїх членів виборчих комісій партіям, які змагатимуться за перемогу. І позмагатися за якісь мажоритарні округи.

Зокрема, Бондар підтвердила, що Олександр Мороз піде на вибори в Київській області (в Миронівському окрузі разом з конярем Оніщенком), а Валентина Семенюк шукатиме щастя чи то на рідній Житомирщині, чи на Сумщині.

Втім, навіть у напівмертвому стані СПУ все ще дозволяє собі подібні внутрішні провокації.

В інтернеті можна знайти інформацію, що в колишньої голови СПУ Семенюк свого часу був конфлікт із головою нинішнім, а тоді просто власником торгової марки “Золота балка”, яка претендувала на промислові потужності державної “Масандри”.

Напевно, історія 2006-08 років досі має відголоски в нинішніх стосунках у партії. Тим більше, що цій політсилі дуже властива дідівщина. І співрозмовники УП не виключають, що Мороз спеціально кинув на виборчу кампанію свого колишнього помічника, щоб після перемоги по мажоритарці знову очолити партію.

І всю цю історію можна було б завершити якимсь крилатим виразом на зразок “кожному по ділам його”...

Але є й неприємна нота, яка стосується всієї української політики.

Українські політики так і не спромоглися поставити себе у фінансову залежність від своїх виборців. А українські виборці, зокрема й члени партій, не готові платити своїм представникам у владі.

Партійні внески, напевно, почили в бозі разом із партійною касою вождів СРСР. А суспільство не знайшло відкритого способу дотування партій.

Здається, той-таки Мороз довго обстоював ідею фінансування державою партій-переможців виборів. І якийсь час ця норма діяла. Але це теж якась недорозвинена позиція, яка не гарантує відповідальності сторін одна перед одною.

Тому, виборча кампанія Обами навряд чи зможе бути відтвореною в Україні в найближчі 10 років.

А відтак українська політика ходить по замкненому колу: політики беруть гроші в бізнесу, щоб бути при владі — а бізнес відбиває ці гроші, отримавши доступ у владу.

За підрахунками голови комітету виборців Олександра Черненка, ціна місця в списку цієї кампанії становитиме 3-10 мільйонів доларів, а в прохідній частині списку ПР може сягнути 80 мільйонів доларів. Бюджет мажоритарної кампанії — від 750 тисяч доларів до 5 мільйонів.

Звісно ж, такі гроші інвестують не задля вищої справедливості.

Тетяна НІКОЛАЄНКО