Постріл собі в ногу

Події біля кордонів Європи часто сигналізують про доленосні зміни. Радянська блокада Берліна в 1948 році передвістила початок холодної війни. Знесення угорського паркану на кордоні з Австрією в травні 1989-го поклало край радянському пануванню в Східній Європі ще за кілька місяців до того, як комуністичних лідерів знесло хвилею протестів. Нині часткове відновлення прикордонного контролю Німеччиною та Австрією, спрямоване на те, щоб зупинити наплив біженців і мігрантів, віщує різкі зміни: підрив, а може, й кінець Шенгенської безвізової зони — одного з найбільших досягнень Європейського Союзу.

За останні два десятки років будь-який мешканець 26 європейських країн Шенгенської зони, зокрема деяких, що не входять до ЄС (за винятком Британії та Ірландії), міг подорожувати в межах цієї зони без митного чи паспортного контролю. Шенгенська угода, названа на честь містечка в Люксембурзі, де її було підписано, спростила торгівлю та пересування і стала відчутним виявом “дедалі тіснішого єднання” ЄС.

Але, як і інший грандіозний проект — євро, Шенген — це лише частковий акт інтеграції: зов­нішні кордони, міграційна політика й забезпечення правопорядку залишаються в руках національних урядів. Як і у випадку з євро, дестабілізував Шенген і попсував відносини між членами ЄС зов­нішній удар. Наплив мігрантів виявив неефективність правил надання притулку в Євросоюзі. Біженці повинні шукати притулку в першій же країні ЄС, до якої потрапляють. Зазвичай це Італія або Греція. Але Шенген дає їм змогу легко дістатися до тієї країни, де найпростіше буде отримати статус або де вони можуть знайти друзів, родичів і роботу.

Багато з них прямують до заможної, щедрої Німеччини. Канцлер Анґела Меркель спочатку знехтувала правилами, щоб зберегти Шенген, — усе це на тлі зворушливих сцен, де німці тепло приймали біженців. Але коли ситуація вийшла з-під контролю, Меркель захотіла навести в цій системі порядок. Тому Німеччина запровадила контроль на кордоні з Австрією, яка, своєю чергою, теж обмежила рух через кордон з Угорщиною, а та почала саджати за ґрати нелегалів, що перетнули кордон із Сербією.

Правила Шенгену дозволяють країнам запроваджувати тимчасовий контроль у разі надзвичайних ситуацій. Але дії Німеччини мають потужні наслідки. Якщо така велика країна в центрі ЄС може порушити негласне табу, призупинивши дію Шенгенської угоди, то інші наслідуватимуть її приклад без тіні докору сумління. У Франції, наприклад, політики з центристських та ультраправих партій можуть уже активно працювати на скасування Шенгену.

Тимчасове призупинення дії Шенгену допоможе Європі в подоланні кризи біженців, що, не виключено, затягнеться на роки, як мертвому припарка: мігранти, які прибувають до Європи, шукатимуть слабких місць уздовж кордонів і прориватимуться через них. Подолання її потребує втручання ЄС на кожному етапі — від домагання перемир’я в Сирії до допомоги Туреччині та Лівану, де кількість біженців незмірно більша. Особливо важливо, щоб у себе вдома європейці розділили зобов’язання з надання притулку, хоч би як важко це було. (Якщо біженців відправляти до менш привабливої для них країни, вони можуть через відсутність кордонів одразу повертатися до Німеччини.) Але німецьку гостинність, схоже, поділяють небагато країн. На зустрічі міністрів внутрішніх справ 14 вересня східноєвропейські держави заблокували плани щодо розподілу 120 тис. біженців по всіх країнах ЄС за квотним принципом.

Підхід “розори сусіда” недалекоглядний. Зрештою він призведе до розпаду Шенгенської зони, і європейську свободу буде втрачено. Уявлення, що лідери ЄС можуть діяти узгоджено заради спільного інтересу, зазнає чергового удару. Нинішня криза вже й так посилила популістські партії, що виступають проти мігрантів та ЄС. Хаос і брак ефективного управління лише зміцнюватимуть їхні позиції й аж ніяк не допоможуть прибічникам єдиної Європи довести переваги членства в ЄС на майбутньому референдумі у Великій Британії. Якщо єврозона далі стагнуватиме, Британія вийде з ЄС, а європейці більше не зможуть безперешкодно подорожувати, у них, імовірно, виникне запитання: а в чому, власне, сенс існування ЄС?

The Economist