Обнадійливе шипіння надр

Україна таки приступила до розробки сланцевого газу: всупереч скепсису екологів, лобістів та екологів—лобістів із “газпромівським” акцентом. Учора міністр екології та природних ресурсів Едуард Ставицький визначив компанії—переможці, які добуватимуть вуглеводні з Олеської (Львівщина та Івано—Франківщина) та Юзівської (Харківщина) ділянок. Реальнi результати робота може дати не раніше, ніж за 6—8 років, а собівартість тисячі кубометрів газу становитиме близько 300 доларів. Таким чином, наші запаси сланцевого газу можуть стати знаряддям тиску на незговірливий “Газпром” і таки виторгувати у нього знижку.

П’ять мінус три...

До моменту, коли цей номер здавали до друку, офіційних результатів тендеру оприлюднено ще не було. Але, за неофіційними даними, переможцями стали дві компанії — американська “Шеврон” та британо—нідерландська “Шелл”. Усього ж за право розробляти наші сланці змагалися, окрім названих, й інші світові газовидобувні гранди: італійська “Ені”, російсько—британська “ТНК—ВР” та американська “Ексон—Мобіл”. Поразку “Ені” поснюють тим, що компанія має мало досвіду саме у сланцевому напрямку, “Ексон—Мобіл” хоча й активно працює зі сланцями, але у нашій країні її знають мало. Ну а обрати “ТНК—ВР” не ризикнули через її походження: побоялися, що, вигравши тендер, частково російська компанія — на прохання “Газпрому” — просто заморозить проект. Хоча, за даними експертів, певний досвід зi сланцями росіяни мають: пробують свої сили в Оренбурзькій області.

Тим часом “Шеврон” активно розвиває сланцеві родовища у Болгарії, Польщі і Румунії. “Шелл” має трохи менше досвіду, але вважається дуже компетентною з точки зору розуміння українських реалій: з 2006 року вона активно працює з українцями. Влада до останнього вірила, що у конкурсі візьмуть участь й українські претенденти. Ну хоча б для галочки. І тому буцімто вела перемовини з Ахметовим, Коломойським, Пінчуком і Фірташем, яких просили попрацювати за олімпійським гаслом — “Головне не перемога, а участь”. Проте наші олігархи виступати статистами на чужому святі відмовилися.

Таке суцвіття відомих імен свідчить про те, що зарубіжні інвестори вірять у запаси газу в українських надрах. Це перший аргумент. “Наші переваги — це також розвинена мережа трубопроводів, які необхідні для оперативної доставки видобутого пального, — констатує експерт Інституту енергетичних досліджень Юрій Корольчук. — Також не варто забувати і про потенційно великий ринок збуту газу: держава споживає близько 50 млрд. кубометрів, левова частка якого — це експорт. Ще один штрих: велика кількість платоспроможних покупців пального. Наше географічне становище дозволить продавати цей газ на Захід, де ринок збуту є досить великим. Ну і, нарешті, наявність великої кількості фахівців з видобутку природного газу, яким можна платити значно менше, ніж у Європі та США”.

Газ “мейд ін Юкрейн”

За даними Геологічної служби, Юзівська ділянка — це 2 трильйони кубометрів, Олеська — ще плюс 1 трильйон 600 мільярдів кубів. “На Юзівській знаходиться газ різного походження: з ущільнених порід, сланцевий метан тощо, на Олеській — переважно тільки сланцевий”, — пояснює експерт Дмитро Марунич. Утім дані про запаси аналітики вважають попередніми. “Шелл” у США лише на одній ділянці, яка за розмірами набагато менша, ніж Юзівська, пробурив 500 свердловин і щорічно видобуває 4 млрд. нетрадиційного газу”, — продовжує Корольчук.

Щоправда, освоєння сланцевих родовищ — задоволення не з дешевих. За експертними даними, вартість однієї свердловини у наших умовах становить 7—10 млн. доларів. Тож “Шелл” має витратити близько 3,5 млрд. доларів інвестицій, і це без урахування дослідницьких та підготовчих робіт. Ось чому вітчизняні бізнесмени не побажали взяти участь у конкурсі.

До того ж сланцевий проект — “довгограючий”. Вести мову про конкретні результати можна буде не раніше, ніж через 6—8 років. Але потенційно він досить вигідний. “За попередніми оцінками, у Польщі, де проведено перші роботи, тисяча кубів газу коштує близько 300 доларів, — каже Дмитро Марунич. — За нинішніх цін на російський газ це досить конкурентна ціна”. Особливо, враховуючи логістику та пул споживачів.

За попередніми даними, щорічний обсяг видобутого газу із сланців в Україні може становити 15 млрд. кубометрів. Це цілком солідна цифра, враховуючи, що ми закуповуємо у росіян близько 40 млрд. кубів, і навіть докризове споживання не перевищувало 50 млрд. кубометрів. З огляду на це, активізація видобутку нетрадиційного газу теоретично може вплинути на непохитну позицію “Газпрому” щодо ціни на їхнє блакитне пальне для нашої дер­жави. Особливо, якщо ми отримаємо перші результати.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ