Люк Купер: Україні потрібна індустріальна стратегія, щоб успішно вести війну

Люк Купер (Luke Cooper) — старший науковий співробітник LSE IDEAS — Аналітичного центу зовнішньої політики при Лондонській школі економіки. Як знавець історичної соціології і політології, він займається вивченням процесів змін і трансформації всередині та між суспільствами. Д-р Купер — автор багатьох праць про націоналізм, авторитаризм і теорію нерівномірного та комбінованого розвитку. Його остання книжка “Зараження авторитаризмом. Глобальна загроза демократії” (Authoritarian Contagion. The Global Threat to Democracy) побачила світ у 2021 р.

До сфери наукових інтересів дослідника входить питання відновлення України. Зокрема, в грудні він опублікував доповідь “Ринкова економіка в умовах тотальної війни? Оцінка економічних та політичних ризиків для українських військових зусиль” (Market economics in an all-out-war? Assessing economic and political risks to the Ukrainian war effor). На посаді директора програми PeaceRep в Україні Люк Купер займається дослідженнями на підтримку українського суверенітету, територіальної цілісності та демократії в умовах російського вторгнення.

— Яким є стан української економіки і які реформи слід провести для покращення обороноздатності України?

— Україна через російське імперське вторгнення веде війну, в яку вона була втягнута не з власної вини, і вплив цієї війни на українську економіку вкрай негативний. Мільйони були вимушені покинути домівки і стати внутрішніми переселенцями або біженцями. Уряд у цьому контексті намагається перемістити промисловість на відносно безпечні території.

Україна чинить феноменальний опір державі з набагато більшими економічними ресурсами та військовою силою. Опір України є надзвичайним та визнається демократами усього світу. Ця стійкість набуває декількох форм, наприклад військової, що включає підтримку армії та службу в армії. Але вона також, звичайно, має багато інших вимірів.

Люди знаходять способи, як вижити у повсякденні і продовжити нормальне життя або не загинути внаслідок війни. З економічного погляду є дуже велика різниця в секторальних наслідках війни. Інформація, технології, послуги, комунікації — наслідки війни в цих секторах не такі помітні, як в інших. Деякі українські економісти вважають, що кількість робочих місць у цих сферах залишилася приблизно такою ж, як і до війни. Але є галузі, як-от металургія, що зазнали значного економічного спаду, ситуація в них вкрай жахлива. Загалом, навіть з урахуванням менш постраждалих секторів, рівень безробіття становить майже третину. У січні 2023 р. конкуренція сягнула 13 людей на 1 робоче місце. В Україні справді велика кількість людей, які не можуть знайти роботу і прогодувати себе, це може стати причиною дестабілізації суспільства, особливо в умовах такої легкої доступності зброї, суспільство може сповзти у хаос. Читачі цієї публікації знають краще за мене, наскільки українське суспільство єдине і готове протистояти російській окупації. Завдяки цій підтримці українці дуже толерантно ставляться до економічних труднощів, які переживають, готові вистояти, триматися разом, попри все. І це величезна протидійна тенденція. Але це також означає, що уряд повинен реально дивитися на те, як він може задовольнити попит, породжений війною, і думати як відповісти на пов´язані з нею виклики.

— Які, на вашу думку, сьогодні найбільші проблеми українського суспільства і чи справляється з ними уряд?

Безробіття викликає найбільше занепокоєння. Інфляція також є величезною проблемою. Ми знаємо, що номінальна заробітна плата була знижена багатьма компаніями на 50%, тоді як українська економіка прямує до депресії. У поєднанні зі зростаючими цінами це створює величезну загрозу і кризу. Також дається взнаки пошкодження інфраструктури та енергоресурсів. Спроби Росії зруйнувати енергетику країни, здається, зазнали невдачі. Україна вистояла і справилася з цим викликом. Це справді позитивна новина, проте ризики все ще існують.

— Тож як загалом Україна має реагувати на цю кризу?

Як привило, коли держави ведуть війну, звичайна капіталістична ринкова економіка не може функціонувати так само, як у мирний час. Прикладом, який я завжди наводжу, є страхування. Як можна застрахувати приватний бізнес, будівлю, коли існує реальний ризик того, що іноземна армія може зруйнувати її в будь-який момент? Приватне страхування та сфера цінних паперів не можуть нормально функціонувати в умовах війни. Історично склалося так, що держави у всіх війнах істотно втручалися в економіку, щоб компенсувати падіння попиту приватного сектору. Приватний сектор не інвестує так, як завжди, через ризик, пов'язаний з його інвестиціями. Держава повинна втручатися, щоб компенсувати цей брак економічного попиту. В такій ситуації можна розглядати всю економіку як одну велику компанію, яка має ефективно планувати та пристосовуватися, щоб перемогти у війні. Це означає перерозподіл капіталу, який не використовується власниками, там, де це необхідно для воєнних та соціальних потреб, і не лише російського капіталу. Це також означає створення державних програм для забезпечення зайнятості, щоб кожен, хто може працювати, міг зробити свій внесок в економічну діяльність, яка в той чи інший спосіб підтримує військові зусилля.

Це може бути і цивільна діяльність. Зараз в Україні є очевидні суспільні та гуманітарні потреби. Хороший приклад — житло для людей, які були змушені евакуюватися до більш безпечних регіонів. Будівництво цього житла в західній частині країни, де проживає велика кількість внутрішньо переміщених осіб, і, звичайно, відновлення інфраструктури. Ми знаємо, що існують колосальні пошкодження критичної та іншої інфраструктури, і справді з такою великою кількістю безробітного населення держава повинна організовувати і мобілізувати його, щоб ефективно відповідати на ці виклики.

У Львівському міському центрі зайнятості

Отже, все це нелегко, але Україна потребує ефективного державного втручання, щоб компенсувати падіння попиту в приватному секторі, зібрати ресурси, необхідні для підтримки військових зусиль, і спрямувати все суспільство, централізовано використовуючи механізми планування, зокрема, ефективний контроль цін.

— Ви наголошуєте, що держава повинна втручатися і виправляти провали ринку під час війни. Як Ви вважаєте, в якому обсязі, в яких секторах і на яких принципах має відбуватися це втручання?

Я думаю, що соціальні та гуманітарні цілі справді потребують державного втручання, бо, ймовірно, війна триватиме і протягом 2023 р. Швидка перемога над Росією, ймовірно, не є можливою або досяжною на даний момент. Є багато непередбачуваних обставин. Одна з них — це, звичайно, слабкість російської сторони, яка не веде цю війну ефективно. Але якщо ми припустимо, що ця війна триватиме ще багато місяців (можливо, рік чи навіть довше), то першочергової підтримки потребують соціальні та гуманітарні програми, які відповідають на щоденні запити українського населення.

І я думаю, що частина аргументів на користь розподілу тягаря, який війна накладає на українське суспільство, лежить у площині соціальних і гуманітарних питань. Ми вже згадували про житло, очевидно, що надзвичайно важливими є охорона здоров'я, освіта і так далі. Варто потурбуватися про те, щоб ці критично-важливі служби продовжували ефективно функціонувати.

Інше питання, чи має сама податкова система чіткий принцип розподілу тягаря і є в України фіскальна політику, спрямована на суттєвий перерозподіл тягаря серед українського населення. Я маю на увазі, що найбагатші верстви населення або представники середнього класу з відносно великими доходами мають платити більше у відсотковому відношенні до своїх надходжень, ніж ті, хто має найнижчі доходи. І на цей момент, на жаль, в Україні діє пласка система оподаткування. Для самозайнятих осіб, звісно, воно становить лише 5% з додаванням військового збору. Базова ставка податку на прибуток також є фіксованою і становить 18%. І це турбує мене з двох причин. По-перше, це політичне питання, і така податкова система створює ситуацію, в якій український народ нерівно вкладається у перемогу у війні: набагато більша частина тягаря припадає на найбідніші прошарки суспільства. Це виглядає як податкова система, яка сприяє тільки найбагатшим, їх політичній і економічній волі в українському суспільстві.

По-друге, податкові збори в Україні недостатні для реалізації соціальної функції держави, забезпечення стабільності суспільства і підтримки війська. І це кажу не тільки я, це каже Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк. Ці інституції не завжди асоціюються з прогресивною економічною політикою, але в цьому питанні, я думаю, вони мають рацію. Україні потрібно залучати більше грошей на внутрішньому ринку.

Я кажу це як людина, яка розмовляє з вами з Лондона, це погляд зі сторони. І, звичайно, я звертаюся тут, у Лондоні, до свого уряду та інших західноєвропейських урядів, США і т. д. із закликом надати негайну, набагато більшу пряму економічну допомогу Україні. Не зрозумійте мене неправильно, Україна цього потребує, міжнародна допомога справді критична і необхідна. Однак моє застереження — разом з міжнародною допомогою, треба організувати економіку таким чином, щоб максимізувати надходження до бюджету від населення, щоб уникнути потенційної фіскальної кризи. Ми вже можемо бачити контури цієї кризи, бо Україна має дефіцит від трьох до п'яти мільярдів доларів щомісяця.

Ця різниця покривається “друкуванням” грошей і неортодоксальною монетарною політикою, яка несе інфляційні ризики. Існує реальний ризик, що серйозна економічна криза, в якій перебуває Україна зараз, може перетворитися на справжній економічний колапс, і це становило б реальну загрозу для українського військового потенціалу. Отже, якщо Україна зробить все правильно, якщо пристосує свою економіку до потреб війни і побудує справді ефективну воєнну економіку, тоді вона буде набагато більш захищена від деяких з цих ризиків, які можуть виникнути в майбутньому.

— Чимало наших депутатів, напевно, відповіли б: все можна зробити, якщо просто знизити податки і дерегулювати економіку. Проблеми вирішить вільний ринок. Ви вже сказали, що є проблема ризиків, але чому, на Вашу думку, такий підхід не спрацює і навіщо потрібен інший підхід?

Я б порадив колегам в українському парламенті та уряді моделювати свою економічну стратегію в умовах війни на найкращих історичних прикладах. І тут є два очевидних приклади, які можна використати: Велика Британія та Сполучені Штати в їхніх виснажливих битвах під час Другої світової війни проти країн Осі. Звичайно, Британія була імперією, і це давало їй переваги, яких наразі не має Україна. Вона змогла отримати багато доходів від своєї імперії, але всередині Британія дуже ефективно організувала суспільство, пристосувавши його до вимог війни до такої міри, що виробництва США і Великої Британії разом узяті легко випускали набагато більше, ніж нацистська Німеччина та її союзники. Британія та США тоді визнали, що вільна ринкова економіка або те, що ми тепер називаємо неолібералізмом, — це, як правило, погана ідея, така політика часто не працює, а надто в ситуації повномасштабної війни. І я б сказав, несе велику небезпеку для України. Ми можемо навести приклади держав, які пережили надзвичайний хаос і розпад, спричинені проведенням дуже радикальних економічних реструктуризацій і лібералізації в економічному сенсі.

Класичним прикладом є розпад Югославії у 1980-х. Це було золоте дитя МВФ, який неодноразово вихваляв економічну політику країни, але ця політика повністю поклала тягар реструктуризації на плечі простих жителів і створила значне соціальне розшарування та мала серйозні економічні наслідки, якими скористалися авторитарні популісти і демагоги. Ми всі хочемо, щоб Україна уникла цього, особливо коли загалом неолібералізм виходить з моди по всьому світі.

МВФ опублікував низку звітів, в яких ідеться, що в минулому він зайшов надто далеко в переслідуванні дуже суворих умов вільного ринку. Суспільства продовжують зазнавати зростаючих потрясінь, які економічною мовою ми могли б назвати зовнішніми шоками. Тобто ці шоки походять з-поза безпосередньої сфери економічного виробництва, як-от пандемія COVID-19 або екологічна криза, але мають величезний вплив на здатність виробництва до саморегулювання. Зараз Україна переживає зовнішній шок, тобто військове вторгнення на її територію з боку Росії, що вимагає військової кампанії оборони, щоб просто захистити свою демократію, людей і територію.

Спільним для всіх цих дуже різних прикладів, всіх цих екзогенних шоків є те, що вони створюють потребу в державному втручанні, щоб захистити звичайних людей від наслідків цих шоків. І у випадку України очевидно, що держава повинна втручатися, щоб захистити економічну та фізичну безпеку кожного українця.

— Після війни настане мир і знову виникне потреба у відбудові для нормального життя. Що потрібно буде зробити для розвитку держави і справедливого суспільства?

Продовжуючи минулий приклад, Британський уряд воєнного часу проводив дуже практичну політику щодо робітників, профспілок і громадянського суспільства, це був уряд консерваторів, але Лейбористська партія підтримувала його і брала участь у воєнній коаліції з 1940 р. І їхня політика полягала в наступному: нам потрібне соціальне партнерство з профспілками, щоб ефективно воювати, а це означає, що ми будемо проводити національні переговори щодо заробітної плати та умов праці, що особливо важливо в таких галузях, як виробництво боєприпасів, озброєнь тощо, які мали ключове значення для забезпечення військових зусиль.

Я думаю, що саме така постановка питань щодо ролі громадянського суспільства та профспілок є ключовою. І найважливіше, що може зробити український уряд, — це говорити з профспілками  та громадянським суспільством. Як і багато інших людей, я стурбований тим, що уряд використав ситуацію воєнного стану, коли є обмеження на протести, щоб проштовхнути низку трудових реформ , які є дуже непопулярними серед профспілок та більшості населення. Я думаю, що це має бути обговорено з профспілками. Профспілки повинні мати місце за столом переговорів.

У Великій Британії після війни було запроваджено Національну службу охорони здоров'я і універсальну систему соціального захисту, коли держава справді зросла в розмірах, і її здатність захищати суспільні інтереси значно розширилася в результаті Другої світової війни.

Ми повинні пам'ятати, що суспільства виходили з Великої депресії, і виходили з неї завдяки державному втручанню. У США це називалося “Новим курсом”, і програма Рузвельта, президента США на той час, передбачала переговори і партнерство з профспілками, але також і державне втручання. У результаті держава стала більшою, а кількість надходжень у бюджет значно зросла, за рахунок ефективного оподаткування. Приклад “Нового курсу” ясно показав, що ефективно зібрані і добре витрачені податки дуже важливі для розбудови ефективної державної спроможності. Кількість американців, зобов'язаних сплачувати федеральні податки, зросла з приблизно 4 млн у 1939 р. до 43 млн у 1945 р. Це повністю трансформувало спроможність американської держави підтримувати і захищати суспільні інтереси.

Федеральне агентство WPA працевлаштувало мільйони безробітних в рамках “Нового курсу” на суспільно значущих роботах

Хоча Україна, звичайно, потребуватиме інвестицій у капітальні проекти, такі як зелений перехід, їй також знадобляться державні послуги, інвестиції в охорону здоров'я та освіту. Їй знадобиться справді сильна система соціального захисту. Всі ці речі будуть критично важливими для забезпечення довгострокового розвитку України.

Державі також потрібна індустріальна стратегія і планування. Цікаво, що під час Другої світової низка підприємств, які були закриті під час Великої депресії через їхню нерентабельність, були передані у державну власність щоб успішно вести війну. Шахти є гарним прикладом цього у Великій Британії багато з них були закриті до кінця 1930-х, а за військової потреби вони перейшли у державну власність і активно сприяли підтримці Британської промисловості і перемозі у війні.

Подібні приклади з’являться, коли йдеться про зелений перехід та соціально-економічну трансформацію, необхідну в цьому столітті, яка, очевидно, не буде полягати у видобутку вугілля, а буде інвестицією в галузі майбутнього. Це потребуватиме сильного втручання держави, яка очолить і розвине українську економіку, і, звичайно, підтримки з боку українського суспільства та впровадження сильної соціальної захищеності.

Сподіваємося, що на етапі відбудови Україна вже не буде мати таких загроз для свого суверенітету і зможе витрачати набагато менше коштів з держбюджету на озброєння. Але, звичайно, хто знає, що станеться з Росією. Можливо, Україні доведеться мати великий військовий бюджет протягом деякого часу, але вона також підтримуватиме соціально-економічний розвиток і добробут населення. І тут сильний державний сектор буде критично важливим.

— Що Ви думаєте про сучасні досвіди відбудови після воєн? Наприклад у Іраку