Любов на відстані. Трудова міграція змінює підходи українців до формування сім’ї

За даними дослідження Міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла Страда-Україна”, 60% наших співвітчизників наслідком трудової міграції називають розпад сім’ї. На цю проблему, зокрема, вказали 73% жителів Заходу країни й 58% та 59% — відповідно Сходу та Центру.

Кохання у таксофонах

“Їй у варшавські спальні райони, Йому Москву бетоном залити. Але кохання у таксофонах Приречене недовго прожити…” — співає “Бумбокс”. 28-річна одеситка Галина зізнається: слухаючи цю пісню, не може стримати сліз. Вона розлучається з чоловіком, який уже кілька років працює в Санкт-Петербурзі. “На початку економічної кризи, у 2008-му, Дмитра звільнили, — згадує жінка. — У мене робота залишилась. Але хіба ж проживеш удвох на одну так звану середню зарплату? Її вистачало хіба що на їжу та оренду квартири”. Хороше місце праці в Одесі програміст Дмитро не міг знайти рік, а нестабільні невеликі доходи не рятували. “Я стала зриватися, — зізнається Галя, — кричати на нього. Якось назвала невдахою. Важко було відмовлятися від давніх звичок: знати, що не можеш купити собі косметику чи спіймати таксі хоча б кілька разів на місяць... Страшно було бачити, як чоловік втрачає впевненість у собі, й розуміти, що ти теж у нього більше не віриш”.

Коли друзі запропонували Дмитрові роботу в Росії, той майже без вагань погодився. “Я підтримала це рішення, — згадує Галина. — Він винаймав у Санкт-Петербурзі маленьку кімнату, так дешевше”. Сама ж жінка не наважилася покинути місто, де мешкають друзі й старенькі батьки: “А кому там потрібна я, ще один дизайнер? Ким би працювала — прибиральницею в музеї?”.

Попервах Галя та Дмитро бачилися хоча б раз на місяць. Частіше не виходило — квитки на літак коштують чимало, дорога ж потягом займає добу. З часом почали зустрічатися “як вийде”, все менше спілкувались і в інтернеті. “Згодом я помітила, що на стіні в соціальній мережі йому часто скидає пісні чи пише щось одна й та сама жіночка з Пітера, — згадує Галя. — Ледь не жартома спитала: “Спиш із нею?” Чоловік витримав довгу паузу і відповів, що так…”

Дмитро довго вибачався, але дружина йому більше не вірить. Каже, немає сенсу рятувати родину: “Не бачу жодних перспектив. Він там робить кар’єру, повертатися “поки що” не хоче. Я живу своїм життям тут, удома”. Дітей у подружжя немає, натомість, попри родинні негаразди, часто рішення залишатися разом люди приймають саме завдяки їм.

На заробітки вирушають і чимало українок, які згодом також знаходять там нове кохання. “На початку пострадянської міграційної хвилі за кордон їхали здебільшого чоловіки, — підкреслює Аліса Толстокорова, експертка із гендерних питань, яка досліджує проблеми міграції та транснаціональних родин. — Проте останнім часом жінки дедалі частіше їдуть самостійно, залишаючи вдома чоловіків та дітей”. Адаптуватися до нового середовища й стилю життя та звикнути до іншого соціального статусу (як правило, нижчого) важко незалежно від статі. Однак набагато складніше це дається жінкам, які, за даними Міжнародної організації з міграції, становлять 33% трудових мігрантів з України.

Покинуті діти

“Ізольованість від родини може мати серйозні психологічні наслідки, оскільки породжує відчуття постійної нестабільності, покинутості, жалю, самотності й призводить до емоційного відчуження, посилюючи ефект культурного шоку мігранток”, — наголошує Аліса Толстокорова.

Дослідниця наводить дані опитування українських заробітчан, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка, за яким на час відсутності батьків (або одного з батьків) діти залишаються вдома з матір’ю (44%), бабусею (35%), батьком (14%), сестрою (14%), братом (12%), дідусем (10%), тіткою чи дядьком (5%). А чимало дітей взагалі опиняються і без нагляду батьків, і поза увагою держави.

“Дружина мого друга поїхала працювати до Італії, — розповідає киянка Оля. — Покинула на нього двох дітей. Той якось принагідно сфотографувався з відомою телеведучою. Його менший хлопчик побачив світлину й запитав: “Тату, це мама?” Історія тієї родини закінчилася сумно — вона розпалася, проте дітей жінці чоловік не віддав. Тож заробітчанки часом втрачають статус не лише дружин, а й матерів.

“Мігрантки нерідко змушені миритися з тим, що в їхніх дітей складаються ближчі стосунки з чужими людьми, незважаючи на їхні часті поїздки додому, спілкування по телефону, листи і посилки з відеофільмами про власне життя, — пояснює Аліса Толстокорова. — Іноді малюки, що залишаються під наглядом опікунів, починають ставитися до них як до справжніх мам і навіть забувають про біологічних”. Їм особливо важко зрозуміти фінансові проблеми та мотивацію своїх батьків, тому почуваються зрадженими, покинутими й часом відмовляються підтримувати з ними зв’язок. Не в кращий бік змінюється і їхній світогляд, адже вони тривалий час не бачать власних маму і тата.

“З від’їздом батьків за кордон змінюються соціальне оточення дитини, звички та цінності, — зазначає соціолог Інна Шваб у своїй статті “Проблеми дітей трудових мігрантів: результати ситуаційного аналізу”. — До цього для неї було важливішим становище в суспільстві, місце проживання сім’ї, навчання в престижній школі й висока успішність”. Тоді як після від’їзду — модний одяг, вміння “красиво жити”, поїздки за кордон та аж ніяк не високі оцінки, які зазвичай одразу погіршуються через відсутність батьківського контролю.

Звісно, не всі вирушають з країни поодинці. Побутує практика працевлаштування сімейних пар, зокрема для виконання домашньої роботи. Як кажуть самі заробітчани, це чи не єдиний спосіб зберегти родину. Хоча наявність дітей таке працевлаштування все ж не передбачає, тому їх частіше все ж залишають під опікою родичів або сусідів (а підлітків і взагалі без нагляду дорослих). Хоча дехто наважується виїжджати на заробітки разом із малечею, яка мешкає разом із батьками, задіяними, приміром, на будівництві, зовсім не відвідуючи школи. Проте останні в цьому проблеми не бачать. “Атестат по поверненні купимо, а діти, певно, так само їздитимуть на заробітки, їм та школа не потрібна”, — запевняє трудова мігрантка із Закарпаття.

За даними МОМ, 56% українців їдуть за кордон не через безробіття, а задля отримання більшої заробітної плати, підвищення рівня життя. Та часом це призводить до втрати родини або скаліченої долі дітей: покидаючи свою країну, це усвідомлює не кожен.

Загалом соціологи вважають, що не в останню чергу саме трудова міграція суттєво змінила в останні роки підхід українців до формування сім’ї: зросли частка малюків, народжених поза шлюбом (кожна п’ята дитина — показник, майже вдвічі вищий, ніж на початку незалежності України), та вік, у якому жінки бажають народжувати; дедалі більше родин мають лише одного нащадка.

Валерія БУРЛАКОВА