Чи справді 44 країни підтримали створення спецтрибуналу з агресії?

Під час конференції “Відновлення справедливості для України”, що відбулася в Гаазі цього тижня, 44 з 57 країн підписали підсумкову декларацію, в якій ідеться, зокрема, про засудження злочину агресії та підтримку створення механізму відповідальності. Серед іншого в ній зазначено, що наші партнери залишаються відданими ідеї створення спеціального трибуналу для розслідування та судового переслідування злочину агресії проти України, який сприяв би притягненню до відповідальності військово-політичного керівництва. І навіть відображено пропозицію Нідерландів запровадити спеціальний трибунал.

Насамперед хочу зазначити, що сам процес діалогу та порушені теми є надзвичайно актуальними, адже йдеться про міжнародно-правові інструменти, які допоможуть українцям відчути бодай часткове відновлення справедливості, грубо порушеної неспровокованою російською агресією. І цього не варто недооцінювати. Водночас для ухвалення максимально ефективних рішень важливо, щоб діалог був відкритим і враховував різні погляди. Тому вважаю за необхідне наголосити на деяких ключових позиціях.

По-перше, створення механізму відповідальності, безумовно, на часі. Водночас нам досі важливо дійти згоди щодо його формату. Так званий спецтрибунал з агресії не може бути єдиним варіантом. Якщо ми хочемо відновити справедливість для якомога більшої кількості жертв, потрібно побудувати механізм, що забезпечить притягнення до відповідальності за всі види міжнародних злочинів, скоєних на території України: не лише агресію, а й воєнні злочини, злочини проти людяності та ймовірний геноцид. Так, звісно, притягнення до відповідальності військово-політичної верхівки РФ включно з Путіним було б не лише актом правосуддя, а й символічним прецедентом, який би продемонстрував неприпустимість агресії і став певною сатисфакцією для постраждалих унаслідок вторгнення. Але чи реально за допомогою запропонованого нашими європейськими колегами механізму притягнути до відповідальності “трійку” винних у злочині агресії — російського президента, прем’єра та міністра закордонних справ? Бо поки в них є персональний імунітет, імовірнішим виглядає, що зрештою все зведеться до вироків кільком десяткам високопосадовців російського Радбезу.

Я не хочу применшувати й такого потенційного результату, але навряд чи це те, що значно наблизить до відчуття справедливості. Крім того, чимало жертв міжнародних злочинів зацікавлені в тому, щоб покарали безпосередніх виконавців: тих, хто катував, ґвалтував, убивав і руйнував домівки. І без цього вони просто не зможуть відчути, що ж таке ця справедливість, якої ми так прагнемо. А я наголошую, що справедливість має бути не якоюсь ефемерною чи політично доцільною, а реальною й побудованою саме навколо інтересів жертв і потерпілих. З огляду на це не слід надавати перевагу одному злочину перед іншими. Тож чи маємо ми право зупинятися тільки на російській верхівці й тих справах, які зможе розслідувати МКС і українська система правосуддя? А це, вочевидь, будуть далеко не всі з нині зареєстрованих. Не кажучи вже про те, що їх кількість щодня збільшується та збільшуватиметься. І чи не виглядає доцільніше, з огляду на вищезазначені моменти й величезні витрати на створення спецтрибуналу, побудувати механізм за наслідками всіх міжнародних злочинів? На мою думку, нам варто розглянути можливість створення механізму правосуддя з національним і міжнародним елементами, що дасть змогу розслідувати не лише злочин агресії, а й інші міжнародні злочини, скоєні на території України. Це аж ніяк не применшить ролі МКС. Але з урахуванням безпрецендентних масштабів роботи, на жаль, вистачить на всіх.

По-друге, важливо звернути увагу на те, які ж саме держави підписали підсумкову декларацію. Це Албанія, Андорра, Австралія, Австрія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Канада, Хорватія, Кіпр, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Грузія, Німеччина, Греція, Ісландія, Ірландія, Італія, Японія, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Чорногорія, Нідерланди, Нова Зеландія, Північна Македонія, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Сан-Марино, Словенія, Іспанія, Швеція, Україна, Велика Британія та США. Підтримка кожної з цих країн, безумовно, важлива й цінна. Однак ми не бачимо тут країн так званого Глобального Півдня. А їхній голос теж важливий, бо тільки в єдності ми зможемо закласти підвалини нового правопорядку, що ґрунтується на принципах міжнародного права. А також створити легітимний і загальновизнаний механізм правосуддя, що не лише покарає злочинців, а й стане превентивним механізмом, який допоможе запобігти таким злочинам та покарати за них у майбутньому. Тому в цьому напрямі нам іще є над чим працювати. Так, це важкий шлях, адже йдеться про боротьбу з російським впливом на регіон та російською пропагандою. Але мета не терпить компромісів.

По-третє, нам час рухатися далі політичних декларацій і обговорювати конкретні механізми реалізації механізму правосуддя. І цей процес має бути максимально аполітичним і залучати громадянське суспільство. Механізм правосуддя має бути побудований саме в юридичній площині та ґрунтуватися на міжнародних стандартах і міжнародно визнаних процедурах. Також цю роботу слід постійно комунікувати суспільству, аби воно було готове до складнощів на шляху до справедливості. Ніхто зараз не може сказати напевно, чи опиниться Путін і його оточення на лаві підсудних, адже для цього мають “скластися” відразу декілька чинників: має бути побудований механізм, що зможе подолати імунітети, а обвинувачених повинні видати. Крім того, ми маємо бути готові до багаторічних процесів. Візьмімо ту ж Німеччину, де після символічного Нюрнберзького процесу були тисячі вироків, які й донині виносять колишнім поплічникам нацистів.

Тож добре, що ми рухаємося вперед і обговорюємо наш шлях до правосуддя. Водночас діалог має тривати й усі ми повинні усвідомлювати тернистість шляху, на якому будуть і перемоги, й поразки. Але все це не має нас зупиняти. На сьогодні Україні потрібно зробити все можливе, аби максимально наблизитися до відновлення справедливості. Тому важливо не втрачати час і максимально реалізувати підтримку наших партнерів. 

Гюндуз МАМЕДОВ, кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України, заступник генпрокурора України у 2019-2021 роках