Чи підвищувати ціни на газ

Жовтень 2018 року. На вулиці надто холодно як для початку другого місяця осені. Незабаром опалювальний сезон. Під тиском природи і наступаючої зими розмови про ціну газу не вщухають.

Уряд вчергове відклав підвищення ціни на газ до 18 жовтня. Але, за словами Гройсмана, ціна на газ для населення все ж “на 60% нижча за ринкову вартість палива”, тому хоч-не-хоч піднімати ціну потрібно. Стоп, щось тут не так. Щось мене тут турбує.

А, зрозумів — слово “ринок”. Друзі, де ви знайшли ринок газу в Україні!? Навіть простий пошук терміну “ринок” у Вікіпедії дає таке визначення: ринок — це спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів.

Після того як Верховна Рада України ще у 2015 році прийняла Закон про ринок газу, у цій сфері нічого не змінилося. Уявіть, пройшло майже 4 роки, і за цей час можна було не лише створити ринок газу, але й стати на крок ближчими до газової незалежності.

Ось декілька фактів, які потрібно розглянути перш ніж підвищувати ціну на газ. Немає ринку газу — немає ринкової ціни.

Розмови про ринкову ціну на газ — це лукавство. В Україні є адміністративно регульована ціна, яка залежить не від попиту і пропозиції — ключових ринкових механізмів та собівартості продукції, а і від політичних договорняків як всередині країни, так і з зовнішніми партнерами.

Скажіть, хтось із нас може визначити постачальника газу самостійно і підписати договір? Чи є в українських громадян вибір? Ні, цього немає. Хоча є закон, який це декларує. Але влада робить все, щоб він залишився мертвим набором літер.

Газ різний — чому ціна одна? Газ, який використовується в Україні, має різне походження. У 2017 році з 31,9 млрд м3 використаного газу в Україні видобуто 20,5 млрд м3, імпортовано — 11,5 млрд м3.

Очевидно, що ціна на газ внутрішнього видобутку та імпортне паливо буде різною. Якби був ринок, газ внутрішнього видобутку мав би бути дешевшим. По-перше, значно нижчі транспортні витрати. По-друге, впливають податки, мита та інші збори. По-третє, вартість праці, яка в Україні нижча.

Натомість до українського газу приліплюють штучно так званий “принцип імпортного паритету” — тобто вважайте, що це не внутрішній газ, а німецький. На цьому можна гарно заробити. І головна проблема в тому, що немає прозорого ціноутворення, ми не знаємо достеменно, яка має бути ціна газу.

З вуст політиків найчастіше ширяться спекуляції, які часто не мають зв’язку з реальністю. Що з Фірташем? Облгази Фірташа у боргу перед Нафтогазом: оператори газорозподільчих систем групи “Регіональна газова компанія” станом на серпень заборгували НАКу 17 млрд грн.

І поки що, окрім обшуку, жодних дій щодо повернення Фірташем боргу здійснено не було, і ніхто окрім Нафтогазу про це всерйоз не говорить. Дивно, чи не так?

Мені ще подобається відмовка, коли необхідність підвищення ціни на газ пояснюють необхідністю ліквідувати газову корупцію, яка виникає через різницю ціни на газ для населення та промисловості. До слова, остання вже перевалила за 13 тис. грн.

Такий шлях не є найкращим. Єдиний можливий спосіб вирішити проблему — створити ринок газу, забезпечити зростання видобутку газу, ліквідувати монополію Фірташа, розвивати економіку країни, а ключове — досягти європейських показників енергоефективності та вийти на самозабезпечення газом.

До того ж в Україні досі, незважаючи на обіцянки, видобуток газу зростає надзвичайно повільно. Енергетична незалежність, якої так “прагнули” урядовці, не з’явиться на горизонті і через 10 років.

Ніхто не хоче інвестувати в українські газові родовища, і це при тому, що ціни на газ зросли, особливо для промисловості. Для прикладу, Єгипет у 2016 році теж підписав угоду з МВФ та пообіцяв підняти ціни на газ, що і зробив.

Однак одразу після цього видобуток газу в країні почав зростати, а іноземні компанії вже інвестували мільйони доларів. Питання правильності підняття ціни на газ ми в даному випадку не розглядаємо, але лише порівнюємо переваги.

В Україні все залишилось як було (окрім сектору промисловості, де з’явилися нові трейдери), інвестують значною мірою російські та проросійські олігархи, а також представники “папєрєдніків”, які заробляють на нових тарифах для своїх інформаційних та політичних кампаній.

Олександр ЯРОЩУК, аналітик Центру досліджень енергетики, агрожурналіст