Бути скотом. Consular version

Про те, що українським політикам не варто довіряти, особливо у питаннях, в яких вони не спеціалізуються, читачам УП розповідати, певно, не треба. Тож якщо почуєте від них запевнення, що європейські консульства скоротили кількість відмов у видачі віз українцям на 50-70%, не вірте. Це дурниця, яку спростують і чиновники з Брюсселю, і українські незалежні експерти.

Насправді європейські консули знайшли інший шлях для приниження українців. І діють так, аби і статистика “не постраждала,” і в Брюсселі не було формальних нарікань на “героїчного дипломата”, борця зі східними мігрантами.

Хочете прикладів? Та будь ласка!

Існує документ, що має назву Візовий кодекс ЄС, який набув чинності 5 квітня 2010 року після ратифікації усіма членами ЄС.

Його ухвалення дало європейцям можливість законодавчо закріпити існування так званих “візових центрів”, тобто посередницьких структур, які приймають у громадян третіх країн документи на візу та передають їх у консульство за “символічну плату” в розмірі 20-30 євро.

Але оскільки в цивілізованих країнах не прийнято платити за послуги, які ти не замовляєш, автори Візового кодексу передбачили пункт про добровільність відвідування посередницької структури: “У випадку, якщо країна-член ЄС вирішила співпрацювати з зовнішнім постачальником послуг (візовим центром — прим. автора), вона має забезпечити для всіх заявників можливість подачі заяви на візу безпосередньо в дипмісію або консульську установу”.

Всі чули, як гучно ЄС закликає українську владу дотримуватися букви і духу законів, ухвалених в Україні? Чудово, тепер давайте подивимося, чи виконує те саме цивілізована Європа.

Їдете до Франції? Зверніться до французів із вимогою виконати вищезгадане положення Візового кодексу, маєте шанс почути багато цікавого. Автор, в рамках журналістського експерименту, спробував.

У відповіді на запит, надісланий по e-mail, дипломати чесно визнали, що порушують норми ВК. “Починаючи з 1 вересня 2011 документи на видачу короткострокової візи можна подавати виключно до Візового Сервісного центру”, — йдеться у листі консульського відділу посольства Франції.

На додатковий лист з проханням пояснити невідповідність цього правила європейському законодавству французи вирішили не відповідати взагалі.

Варто визнати, що такі порушення, до яких вдалися французи, є нетиповими. За правило, європейці обирають шлях “формального” виконання норм кодексу. Тобто коли діє не європейський термін “верховенство права”, а радянський — “верховенство закону”.

Діють так, аби за “буквою закону” причепитися не було до чого, а на практиці, тобто “за його духом” результат був таким самий, як і при прямому порушенні. Приклад — посольство Іспанії.

Купили дешевий квиток до Барселони та плануєте скористатися своїми правами на отримання візи без посередницької “мзди”? Не поспішайте радіти!

Так, на сайті іспанського посольства дійсно написано, що бажаючі звернутися безпосередньо до консульської установи мають таке право та повинні визначити дату через call-центр візового посередника. А дівчина у тому call-центрі відразу попереджає: запишу, але навряд чи вам підійде цей варіант, бо найближча дата, доступна для запису буде... аж через 180 днів.

Тобто сьогодні запис здійснюється на березень!

Отож українці вимушені йти до візового центру з відчуттям, що їх ошукали.

До речі, автор зустрівся із послом Іспанії та вказав на цю безглузду норму — дипломат погодився, що це неприпустимо, пообіцяв розібратися із консулом. За кілька днів автор отримав телефонне запрошення з консульства прийти на розмову, де консул “пояснить існування певних обмежень”. “Пояснить” а не ліквідує. Що ж, чекатимемо пояснень…

Італійцям також винахідливості не позичати. На сайті посольства написано, що консульській відділ відмовляється приймати індивідуальних заявників. А тих, хто знає свої права і вирішує зателефонувати до дипустанови, чекає додаткова перешкода — автовідповідач приємним жіночим голосом повідомляє: вибачте, ми не можемо прийняти ваш дзвінок, зателефонуйте пізніше.

Досвідчені клієнти італійської амбасади знають, це — fake-повідомлення, треба перечекати паузу в записаному автовідповідачеві і за деякий час ваш дзвінок все ж буде переадресований візовому офіцерові, який зробить вигляд, що здивований такому повідомленню на сайті і скаже: звичайно, ми вас приймемо, напишіть заявку на такий-то e-mail, і ми призначимо дату зустрічі.

Годі ї казати, що така ситуація існує вже не перший рік, і за цей час ніхто не знайшов можливості прибрати з сайту неправдиве повідомлення.

Ок, припустимо гроші — 20-30 євро — не проблема, ви також маєте стандартний пакет документів, то розглянемо цей, нібито простий варіант — приніс документи, отримав візу, поїхав до Європи.

Тобто, в теорії все має бути саме так просто, але...

Всі чули, як Європа критикує Україну за корупцію в різних сферах? Що ж, чудово, подивимося як цивілізовані європейці працюють в даній царині.

Ясна річ, автор і не думає, що дипломати беруть гроші, Боже борони. Адже існування візового посередника, тобто комерційної компанії, яка бере по 25 євро з людини за перевезення пакету документів з вулиці Фрунзе до посольства і назад, пояснюється виключно піклуванням про нас із вам.

Та й той факт, що індійська компанія VFS одночасно перемогла в тендерах усіх європейських дипвідомств, теж не може викликати підозру. Подумайте самі — невже хтось інший взявся б за нудну і чорну роботу кур’єра дешевше ніж за 25 євро за папочку?

Та добре, хай вже буде той візовий центр. Але…

Щоб не псувати нерви Брюсселю зависокою статистикою відмов, французи винайшли геніальний механізм зменшення кількості аплікантів.

Приміром, вранці у п'ятницю 2 грудня в call-центрі повідомляли, що “немає вільних місць для запису до 16 грудня включно, а на подальші дати запис поки не проводиться — посольство ще не надало слоти для цього”.

Так само було тиждень тому — 28 листопада записували на подачу документів на 12 грудня. Щоправда в середині листопада можна було податися трохи швидше — за 10 днів.

Але і це не все. Паспорт з візою (якщо все складеться) вам повернуть за “4 робочі дні, не враховуючи дня подачі документів”. Перекладаючи цю на звичайну мову, отримуємо 5 робочих днів, тобто цілий тиждень!

І це на додаток до 2 тижнів чекання у черзі до візового центру.

Тож bienvenue en France!

Цікаво, що самі французи запевнили автора, що вони трохи “оптимізували роботу”, бо в літні місяці (тобто під час попереднього піку, за термінологією консульства) черга на подання документів була значно довшою, ніж зараз (!!!).

От і опиняються ті, хто має податися на французьку візу, перед перспективою зриву відпустки/відрядження.

Легальна можливість прискореної подачі документів чи хоча б їх розгляду не передбачена, але... Але є нелегальна.

Французи час від часу кидають операторам візового центру “подарунки” — слоти на найближчі дати. Тож, маючи бажання і досвід пошуку “блату”, можна домовитися із доброю дівчиною чи хлопцем за невелику винагороду (яка перевищує вартість візи), які б відслідкували цей додатковий слот і записали туди “потрібну” людину.

У автора, до речі, є знайомий, що був вимушений піти саме таким шляхом.

У процесі підготовки статті автор зустрівся із керівництвом консульського відділу посольства Франції, от тільки розуміння проблеми так і не побачив. “Що ми можемо зробити, якщо ви нам не називаєте конкретну людину, що взяла гроші?”, — кажуть дипломати.

Але панове, це не українці, а ви, французи, створили систему, що є неприйнятною для будь-якої мислячої людини. Це ви порушуєте і букву, і дух європейського права. І це ви ставите українців у безвихідь, примушуючи їх шукати “блат” в посольстві та у візовому центрі, чи підробляти документи і йти у сусіднє консульство, де таких штучних проблем не виникає.

І, нарешті, останній аргумент. Ще півтора роки тому у тих самих французів не було жодних проблем із термінами і подачі, і розгляду візових звернень. Маючи термінове відрядження, можна було прийти до посольства “хоч завтра” і отримати візу того ж дня.

Налагоджений механізм чудово працював, а згодом, одного дня... поламався. З'явилися пікові періоди, черги і тому подібне...

Автора не покидає думка, що причина не в українцях, які несподівано масово “ломанулися” до Франції, через що бідним дипломатам доводиться штампувати візи 16 годин на добу. А проблема у французах, які на зламі 2010-2011 років чомусь збагнули, що чинити з українцями так можна.

Та консульство Франції — це лише приклад, хоч і гротескний. Проблем вистачає і в інших дипустановах. І чомусь так співпало (звісно, не з політичних мотивів, просто зірки невдало зійшлися), що деякі країни саме зараз вирішили створити проблеми своїм українським друзям.

Одним із передовиків прихованої боротьби з українцями стали німця, на яких останнім часом йде просто вал нарікань. До прикладу, нещодавно журналістці Юлії Загоруйко, яка добре відома читачам “Дзеркала тижня”, на подання про отримання трирічної візи відповіли... одноразовим шенгеном на кілька днів.

“З 1996 року у мене 12 шенгенских віз, в тому числі, дворічні. При цьому половина віз — німецькі. Я кілька років провела о відрядженнях за кордоном. А тепер щось сталося і я виявилася підозрілою?” — дивується Юлія.

Бачите, як просто — і статистика відмов не постраждала, і консул задоволений, і українець відчув себе... ну, ви розумієте, ким.

На тлі попередніх кількарічних віз, багатьох десятків відвідувань ЄС і тому подібне, одноразова “нашльопка” у паспорті сприймається як ляпас. Бо це демонструє, що попри бездоганну візову історію тебе тепер сприймають як потенційного “нєвозвращєнца” чи порушника закону.

Але консулам і цього буває мало. Наведемо ще два приклади, які демонструють, наскільки все недобре у ставленні деяких шенгенських країн до українців.

Приклад перший, журналістський. Група кореспондентів українських ділових видань на запрошення компанії JTI (Japan Tobacco Inc) мала їхати до Німеччини на захід, присвячений боротьбі з контрабандою тютюнових виробів.

Всі учасники групи — знані в Україні журналісти, всі не раз їздили до Європи. І всі отримали паспорти із штампом-відмовою за два дні до вильоту з Києва.

Офіційне пояснення — “недостатньо обґрунтована мета поїздки”. Після першого шоку організатори та учасники поїздки — згодом до них приєднався і український МЗС — спробували добитися справедливості, але марно.

Хтось із керівництва німецького офісу JTI телефонував навіть заступнику посла та отримав коротку відповідь — “нічим не можу допомоги”.

Приклад другий, гротескний. Є така міжнародна організація — Transparency International. Про її існування, зокрема про рейтинги сприйняття корупції чула, мабуть, кожна домогосподарка... але не кожний дипломат.

Центральний офіс TI розташований в Берліні, а в Україні вже багато років діє контактний офіс організації. У цього офісу є президент, звати якого Олексій Хмара. Так от, в жовтні центральний офіс Transparency запланував зібрання регіональних директорів. Але Хмарі поїхати не вдалося — німці відмовили йому у візі.

Пояснення те саме, універсальне — “не доведена мета поїздки”. Хоча яка мета може бути більш вагомою, уявити складно...

Важливо зауважити, що посольство Німеччини навіть не намагалося зателефонувати аплікантам і запропонувати їм уточнити цю незрозумілу мету. Тож реальна причина винесення відмови — інша. Яка? Спитайте німців.

А ще варто додати, що у випадку з відмовою групі журналістів абсолютно ідентичні документи одночасно подавалися такими самими журналістськими групами у посольства Німеччини в Росії та Казахстані. Так от, росіянам і казахам візу видали без жодних зволікань. То ж, все-таки, до українців є особливе ставлення?

І не вірте, якщо посольства кажуть вам про нову унікальну можливість подати апеляцію. Це брехня, апеляції не існує, є лише її видимість. Бо тут на вас знову чекає штучно створена черга.

Хмарі повідомили, що оскарження його відмови триває мінімум 3 місяці — а кому воно тоді потрібно, якщо поїздка запланована на тепер? А несправедливе рішення консула, який видав одноразову візу замість багаторазової, не оскаржується взагалі.

Звісно, хочеться бути оптимістом і вирити, що проблема лише у конкретних консулах. Що німці масово відмовляють, не заглядаючи у документи лише тоді, коли до них у консульство приїхала перевірка з Берліну — саме таке пояснення автор отримав у неофіційному спілкуванні.

Тобто що дана ситуація є рецидивом грецької історії. Нагадаємо, минулого руку з України нарешті поїхав консул, відомий своєю відверто неадекватною поведінкою, після чого справи на “грецькому фронті” пішли вгору.

От тільки чому сьогодні доводиться говорити про труднощі одночасно на кількох напрямках?

Автора не полишає надія, що після даної публікації посли названих держав втрутяться і знімуть принаймні найбільш кричущі проблеми. (Нагадаємо, посол і консул — це різні люди і, як показує практика спілкування, — різні світогляди).

Досвід подібних зрушень існує. Так, у вересні КоммерсантЪ писав про порушення Візового кодексу посольством Бельгії — там також існували проблеми із поданням документів до консульського відділу. Це допомогло вирішити проблему — перевірено особисто.

Це не означає, що всі проблеми “розсмокталися”. Днями бельгійський консул примудрився відмовити у розгляді подання на візу, поставивши відповідний штамп у паспорт Ігорю Когуту, національному координатору Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства, який їхав до Брюсселю на запрошення президенту Европарламенту Єжи Бузека!

Отже, одномоментного чарівного розв’язання всіх бід годі й чекати... але крапля камінь точить.

Та якщо тепер, після публічного розголосу ситуації в згаданих амбасадах не відбудеться якісних і термінових змін на краще, це означатиме, що “специфічне” ставлення до українців властиве не тільки консулам, а й послам. А це вже справжня біда...

Сергій СИДОРЕНКО, спеціальний кореспондент газети “КоммерсантЪ”