Бразилія нам допоможе?

Це — знакова подія у відносинах з високим статусом стратегічного партнерства, перший крок до відновлення втрачених за попередні роки позицій. Нам радіють, нас визнають. Нам можуть надати інвестиції і організувати ексклюзивний ринок збуту сировини для вироблення добрив. Нам готові надати цілу армію висококласних футболістів в обмін на пару ракет. Абсолютно безкорисливо і лише задля зміцнення дружніх відносин. Перспективи — райдужні, чи не так?

Проте Бразилія, попри свій виплеканий імідж справедливої прихильниці захисту прав і основних свобод людини та взірця демократії — чого варті лише широко висвітлювані в мас-медіа заходи боротьби з корупцією, які Ділма Руссефф здійснює із зразковою регулярністю, — аж ніяк не „біла і пухнаста”.

Провідні європейські експерти неодноразово відзначали схильність Бразилії до створення і використання міжнародних організацій і форумів у суто власних інтересах для підвищення свого впливу у світі. Будучи ініціатором, організатором та натхненницею для МЕРКОСУР, УНАСУР, Форуму Бразилія-Індія-Південна Африка та інших міжнародних ініціатив, ця країна послідовно уникає передачі частини свого суверенітету міжнародним структурам.

Національна бразильська агресивність знаходить виплеск, з одного боку, у традиційно високому рівні злочинності на вулицях міст, з іншого — у натиску бразильських промислових та фінансових гігантів на ринки „старої Європи” та своїх же сусідів по західній півкулі. „Петробраз” має підконтрольні активи у 18 державах, веде роботи у 27 країнах світу на п’яти континентах. Видобувний концерн „Vale” — у 35. Власник 18 хімзаводів „BRASKEM” експортує до 60. Виробник 26 млн. тонн сталі щороку „GERDAU” має потужності у 14 країнах світу. Перелік можна продовжувати і далі.

Нагороджуючи епітетом „стратегічні” свої відносини з потрібними їй країнами, прагматично використовуючи усі можливі способи і методи розширення свого глобального впливу амбітна Бразилія розштовхує світову спільноту.

До слова, сама стратегічність партнерства з Бразилією не надає Україні ані якихось надзвичайних переваг, ані ексклюзивного статусу. Стратегічними за назвою є відносини Бразилії з Аргентиною, Японією, Індією, Китаєм, США, Францією, Португалією, Іспанією, Великобританією, Італією, Росією, Південною Африкою, Анголою, Південною Кореєю, Венесуелою, Парагваєм, Фінляндією, Швецією, Данією, Норвегією, Європейським Союзом.

Безумовно, бразильці навчились користуватись гучними словосполученнями.

В Україні проект Алькантара вважають чи не основою українсько-бразильських відносин. Урядова програма розвитку нашої космічної галузі містить пряме посилання на пріоритетність розвитку партнерства з Бразилією. Натомість, наш друг Лула, попередній бразильський лідер, невдовзі після урочистостей і оголошення стратегічного партнерства з Україною домовився з Індією та Південною Африкою про спільне виробництво супутників. Іншими партнерами бразильців з мирного освоєння космосу залишаються США, Канада, Німеччина, Росія.

І це попри факти, які говорять про те, що попередні спроби бразильського керівництва отримати так потрібні країні технології через спільні проекти з США, Канадою, Францією у 60-х та 70-х роках минулого століття не були успішними. Усі вони передавали Бразилії лише застарілі і вже не потрібні їм самим технології.

З 1987 року можливості Бразилії отримати космічні технології стали ще більш обмеженими внаслідок прийняття режиму контролю за ракетними технологіями (MTCR). Остання бразильська розробка, чотириступінчатий носій VLS, так і не став серійним. Невдало запущений у 1997 та 1999 роках, при третій спробі у 2003 році він став причиною пожежі, що забрала життя 21 фахівця, які працювали над проектом. Щоправда у наступні роки з пускового центру Алькантара у цілому успішно запускались бразильсько-німецькі двоступеневі носії VSB-30.

До речі, у опублікованій у 2010 році Аерокосмічною асоціацією Бразилії „космічній програмі Бразилії” про Україну немає ані слова.

Звичайно, нас тішить і перспектива таки запустити український „Циклон” з бразильського космодрому, і пропозиції бути ексклюзивним (або стратегічним) постачальником сировини для бразильських виробників хімічних добрив та підняти український футбол на небувалі висоти руками (ногами) бразильських футболістів. Але чи згадають про нас бразильці коли отримають те, що їм треба? У цьому ракурсі жарт голови сенату про готовність обміняти футболістів Бразилії на українські ракети набуває зовсім іншого змісту.

Позитивом є те, що перший з часів Кучми президентський візит на континент все-таки відбувся, домовленості по важливих для нашої країни питаннях досягнуто, документи — підписано. Очевидним є і факт переходу від анонсування великих перспектив України в Південній Америці до конкретних дій. Проте для відстоювання своєї вигоди у такому стратегічному партнерстві нам доведеться докласти неабияких зусиль, адже за роки втрачених Україною можливостей бразильці пішли набагато далі і у застосуванні державного апарату, і у використанні дедалі популярніших у світовій практиці прийомів так званої „м’якої сили”.

Але, як говорить народна мудрість: якщо сплести добру павутину, то можна спіймати і слона.

Кость БОНДАРЕНКО, Інститут української політики