Ігор Герей має великий професійний досвід у геологічній сфері. Працював помічником Міністра економіки, потім обіймав посаду заступника директора департаменту геологічного контролю в Державній службі геології та надр. Останні 10 років є директором Сокирницького цеолітового заводу” та за сумісництвом, протягом семи років, до 2021 року, очолював компанію “Катіон Інвест”, що працює на Тереблянському родовищі солі.

— Пане Ігоре, розкажіть, будь ласка, як виникла ідея добувати сіль і які були ваші перші кроки в цьому напрямі?

— Ідея добувати сіль була моєю власною ініціативою. Я бачив перспективу в розробці цього родовища, яке могло б стати конкурентом “Артемсолі”. Особисто я займався процесом підготовки документації та оформлення ліцензії, що зайняло півтора роки. За цією ліцензією є можливість добувати величезний обсяг у 500 млн тонн солі. Унікальність ліцензії полягає в тому, що такого обсягу не має жодне інше родовище в Україні. Моя мета була і є на тепер — зробити Закарпатську область найпотужнішим виробником солі в Україні. За планами, підприємство повинно було виробляти щонайменше 100 тисяч тонн солі на рік.

— Яку саме сіль можна видобувати на Тереблянському родовищі?

— Це єдине родовище в Україні, яке наразі видобуває сіль. Наша держава потребує в пропорційному відношенні 15—20 % харчової солі та 80—85% — технічної для задоволення внутрішніх потреб. На Тереблянському родовищі вона йде пластами: пласт харчової і пласт технічної солі, яка використовується всюди: на посипку доріг, для очистки систем тепломереж, у хімічній промисловості і не тільки. За інформацією ДКЗ (Державної комісії запасів), родовище має величезні запаси, які попередньо оцінюються в 1,4 млрд тонн.

Це дуже важливий проєкт для нашої держави, адже зараз є необхідність імпортувати всю сіль, яка використовується в Україні, що економічно невигідно. Робота Тереблянського родовища дозволяє значно зменшити залежність від імпорту.

На сьогодні завдяки інвестиціям компанії “Юкон” побудовано перший ствол шахти довжиною близько 400 метрів, і в 2023 році почали видобування солі. Другий ствол, який є технічним, пройдено на 50—60 м — він поки що незакінчений. Наявність двох стволів збільшує продуктивність, оскільки один використовується для підйому солі, а інший — для технічного обслуговування.

— В медійних засобах все частіше з’являється інформація, що на Тереблянському родовищі зараз склалася критична ситуація. Чому діяльність підприємства зупинена?

— Розпочну з передісторії. На сьогодні товариство має трьох власників. 50% акцій належить компанії “ЕХО”, якою володіє Валентин Кондратьєв. 45% належать компанії “Юкон”, і ще 5% — мені.

Основні фінансові вкладення у розробку родовища здійснила саме компанія “Юкон”, яка внесла найбільший вклад під формальні 0,01% річних, щоб на етапі розвитку зменшити навантаження на проєкт, тобто зменшити його витрати. Компанія “ЕХО” вклала в проєкт значно менше, але за кредитними умовами під 25% річних і коштами того ж самого “Юкону”, від якого отримала кошти за продаж 45% частки в “Катіон Інвест”. Директором “Катіон Інвесту”, на вимогу Валентина Кондратьева, став його син Сергій.

Як мені стало відомо в березні 2024 року на загальних зборах учасників Катіона, Кондратьєви обіцяли новому партнеру — компанії “Юкон”, що інвестиційний бюджет проекту складатиме 65 млн.грн, а видобуток солі розпочнеться не пізніше липня 2023р.

Проблеми почалися після того, як початковий бюджет проєкту збільшився майже в 3 рази (!), а заплановані строки початку видобутку солі постійно переносились. А Кондратьєви (син і батько) при цьому відмовили в запиті інших акціонерів відзвітувати про витрачені кошти, які було залучено в проєкт. Хоча я та інший акціонер (компанія “Юкон”) неодноразово просили надати детальні пояснення за витратами, ознайомити з технічною документацією, станом робіт на шахті. У відповідь було отримано лише відмовки. Після цього акціонери запропонували призначити фінансового директора з правом другого підпису для організації планування, фінансового обліку та контролю за використанням коштів, але Кондратьєви відмовилися і від цієї пропозиції. Це і стало початком конфлікту.

Станом на сьогодні Валентин Кондратьєв та його син Сергій, який є директором “Катіон Інвест”, паралізували роботу, фактично цілеспрямовано доводять підприємство до банкрутства та своїми діями загрожують безпеці на родовищі. На звернення інших учасників не реагують, на збори учасників, починаючи з липня, — не з’являються. Інші способи комунікацій — телефонні дзвінки, приїзди учасників на підприємство — також ігнорують.

Директор Сергій Кондратьєв, за моєю інформацією, фактично саботує роботу підприємства. Останні три місяці він взагалі не був на об’єкті. Така безвідповідальність керівника створює реальну загрозу техногенної катастрофи. Відкачування води з шахти, моніторинг стану об'єкта та підтримка робіт мають здійснюватися постійно, але директор звільнив багато працівників і самоусунувся від виконання обов’язків. Через несплату на об’єкті відсутній пост аварійно- рятувальної служби, зараз на об'єкті працюють постійно лише охоронці.

Розпорядженням директора охорона не допускає на об’єкт нікого з акціонерів, окрім Валентина Кондратьєва. Ситуація критична, тому що це підприємство третього рівня небезпечності — це означає, що його не можна просто так зупиняти. Все має відбуватися відповідно до технологічної схеми зупинки підприємства, з повідомленням про зупинку усіх відповідних служб, щоб не було техногенної катастрофи, подібної до тієї, яка сталася поруч, у Солотвино, коли затопило шахту.

— В чому складність замінити директора через збори учасників?

— Щоб уникнути відповідальності зараз Сергій Кондратьєв намагається звільнитися через Господарський суд Закарпатської області. Проте, за українським законодавством, тільки загальні збори акціонерів можуть звільнити директора та призначити на його місце нового. Як я вже розповідав раніше, Кондратьєви ігнорують їх.

Хоча на чергових зборах учасників у липні та жовтні 2024 року вже піднімалося питання про його звільнення. Проте Кондратьєв-старший навмисно на них не з’являвся — у результаті не було кворуму для ухвалення рішення про звільнення.

Збори в липні взагалі ініціював Сергій Кондратьєв, висунувши на обговорення своє небажання надалі виконувати обов’язки директора. Але один з акціонерів, а саме його батько Валентин Кондратьев, не з’являється на збори, і тому вони за відсутності кворуму не відбуваються. На моє прохання до Сергія позвонити батькові і сказати йому, що акціонери готові почекати його, він відповів, що не знає, чому батько не прийшов на збори, і дзвонити йому не буде.\

Все виглядає так, що Кондратьєви хочуть уникнути кримінальної відповідальності в разі банкрутства підприємста або аварії на підприємстві, приховати зловживання при на витратах залучених проєктом коштів. Адже тільки директор несе адміністративну та кримінальну відповідальність за діяльність компанії. Якщо трудові відносини буде розірвано через суд, то “Катіон Інвест” залишиться взагалі без директора, який повинен відповідати за можливі негативні наслідки.

До того ж, ні я, ні, наскільки мені відомо, керівництво компанії “Юкон”, не можемо отримати жодних звітів про діяльність проєкту, навіть тих, які подавалися у податкову, ознайомитися з проєктною документацією, отримати програму розвитку підприємства на 2024—2025 роки. Тобто, інші акціонери, окрім Кондратьєва Валентина, не можуть скористатися звичайними правами акціонерів. При цьому на сьогодні в проект видобутку солі вже інвестовано близько 160 млн грн.

Єдиними, хто має повний доступ до детальної інформації щодо стану проєкту та його активів, документів про діяльність компанії, а також фізичний доступ до самого об’єкта, є Сергій та Валентин Кондратьєви.

А окрім того, що Кондратьєви вже “освоїли”160 млн грн, які інвестував “Юкон”, вони повідомляють ще й про збитки “Катіону” в 2023 році в розмірі 16 млн грн. Причому вагома частина цих збитків пов’язана з тим, що Кондратьєви нарахували собі (компанії “ЕХО”) 25 % річних на кредити, що надали в проєкт коштами, отриманими від “Юкону”. При цьому всьому Сергій Кондратьєв на зборах у березні цього року озвучив дивний розрахунок та потребу в коштах в сумі ще 169 млн грн на розвиток у 2024-му році. У результаті такого “розвитку” акціонери мали б отримають майбутні збитки в розмірі 20 млн грн — це за його ж розрахунками. На цих же зборах Кондратьєви знову запронували залучити кошти

“ЕХО” під 25 % річних. Усе це викликає підозру й недовіру, тому я і компанія “Юкон” й почали вимагати пояснень, яких до теперішнього часу не отримали.

Крім примітивного розрахунку та прохань збільшити фінансування, Кондратьєви не надали жодної програми розвитку підприємства, не обгрунтували жодних планованих витрат.

Основний інвестор, компанія “Юкон”, на березневих зборах заявила, що готова й надалі вкладати кошти в розвиток родовища в розмірі 200 млн грн, але тільки за умови зрозумілої стратегії діяльності проєкту та прозорого контрольованого використання коштів.

Також мені відомо, що наразі компанія “ЕХО” (Кондратьєв Валентин) намагається продати свою частку за 140 млн грн. Я отримав пропозицію про такий продаж. Тобто, не маючи жодного відношення до більшості вкладених коштів, Кондратьєв-старший хоче отримати “смачний куш” у сумі 190 млн грн. Крім продажу частки, він очікує отримати повернення 40 млн грн кредитування від своєї компанії “ЕХО” на “Катіон Інвест”, та ще й за ставкою 25% річних.

Як я рахую цю цифру? Дивиться: 140 млн грн за 50% частки в “Катіон Інвест” плюс повернення проєктом кредиту

“ЕХО” в сумі 40 млн грн, (що раніше “ЕХО” надав коштами “Юкона”), а ще й відсотки за ставкою 25% річних за цим кредитом (це близько 10 млн грн).

— Як ви вважаєте, для чого Валентин Кондратьєв провокує конфлікт у проєкті?

—   На мою думку, усе просто: щоб якнайвигідніше для себе продати свою частку.
Успішність проєкту його зовсім не цікавить. Як він сам мені розповідав, усе своє життя він займається перепродажем: починав із піску, цвяхів, а згодом зайнявся сіллю. Він сам розповідав, що успішно займається трейдингом солі й планує викупити ліцензію для самостійного видобутку, запевняючи, що має достатньо власних коштів для побудови потужного підприємства з видобутку та переробки солі. Однак на момент угоди попросив надати йому розстрочку за розрахунком за корпоративні права, а потім з’ясувалося, що власних коштів для будівництва у нього немає.

До речі, зі мною він також досі не розрахувався за нашими з ним домовленостями — я вже звернувся до суду та до правоохоронних органів щодо шахрайства з боку Валентина Кондратьєва.
Коли я продавав свою частку підприємства, Валентин настояв на тому, щоб його син став директором. Зараз я розумію, що це було великою помилкою — піти назустріч, повірити на слово, що його син має достатньо знань та навичок для управління проєктом. Як з’ясувалося в цьому році, Сергій і близько немає ні профільної освіти, ні виробничого досвіду або досвіду управління великими проектами, бо його освіта — економіст після НАУ, а професійний досвід на той момент — торгівля онлайн-косметикою та миючими засобами.

Розповім про ще одну ситуацію. Одного разу, коли вже почалися суперечки з Валентином Кондратьєвим щодо неповного розрахунку зі мною, він приїхав до мене і запропонував, щоб я почав процес витребування корпоративних прав, які я йому продав. Таким чином, як я потім з’ясував, він хотів спробувати моїми руками “викинути” з проєкта іншого учасника — “Юкон”.

Як мені відомо, за угодою продажу акціонеру-інвестору частки в “Катіон-Інвесті” також не все чесно і акціонер- інвестор уже звернувся до правоохоронних органів.

Тобто, Валентин Кондратьєв фактично зруйнував довіру з боку всіх учасників проєкту.

“Освоївши” 160 млн грн інвестиційних коштів, він спровокував конфлікт серед акціонерів, заблокував роботу підприємства, щоб продати свою частку за 140 млн грн, не вклавши жодних ресурсів у розвиток родовища. Ймовірно йому є що ховати, тому він хоче продати проєкт як “кота в мішку”. Ось чому Кондратьєви й не дають іншим інвесторам й учасникам доступу до документів та об’єкту, шантажуючи їх: спочатку гроші — потім усе інше.

Також в мене є всі підстави підозрювати, що їх шахрайські дії обмежуються не тільки цим.

— Деталізуйте, будь ласка, про що мова.

— Кондратьєви не надали звітності навіть про кількість видобутої солі, і я маю підозри, що вони займалися шахрайством із продажем солі поза балансом, не проводячи це через офіційні документи, а направляючи ці кошти прямо до себе в кишеню. Є відкриті кримінальні справи Департаменту стратегічних розслідувань Нацполіції, які фіксують ці факти (тут і тут). Продаючи сіль через компанії, які на 100% належать Кондратьєву-старшому, — Каре і К2 — вони постачали державним підприємствам за завищеними цінами неякісну продукцію, яка не відповідала сертифікатам. Ці факти негативно вплинули на репутацію проєкту та спричинили судові тяганини.

До того ж, у “Катіон Інвест” є борги перед постачальниками обладнання, матеріалів та послуг близько 7 млн грн — за цим фактом уже є судові рішення про стягнення.

Усе це наштовхує на думку, що Кондратьєви свідомо ведуть підприємство до банкрутства.

— А що можете розповісти щодо ризиків на самому родовищі?

— Річ у тім, що будівництво шахти почалося без затвердженого проєкту та без відповідних дозволів. Валентин Кондратьєв фактично підставив свого сина під кримінальну відповідальність. Якщо, не дай Боже, на шахті трапиться нещасний випадок, то відповідальність безпосередньо ляже на Сергія, і це вже буде кримінальна справа. Наскільки мені відомо, трагічних випадків на шахті не було, але серйозні травми серед працівників мали місце і про них офіційно ніхто не заявляв.

До речі, серед позовів до суду є непогашений борг та позов від ВГЧР (рятувальна гірнича служба), яка не тільки звернулася до суду, але й припинила своє чергування на об’єкті. Тому за будь-яких аварійних ситуацій складно очікувати своєчасної професійної допомоги. І це великі ризики для родовища.

Крім того, взагалі нічого не зроблено для розбудови транспортної інфраструктури, яка є дуже важливим фактором для кількісних показників проєкту, а також для місцевої громади.

-- Чим може загрожувати для держави ця ситуація?

— — Це велика загроза. Шахта вимагає постійного моніторингу та підтримки. Зараз настає період дощів, і є реальна небезпека, що через відсутність заходів із регулярної відкачки води та вентиляції, які не забезпечив директор, шахта може бути затоплена.

Як я вже зазначав вище, це підприємство третього рівня небезпечності, і його не можна просто зачинити на ключ і все. Нагадаю, що проблема в Солотвино отримала статус надзвичайної ситуації державного рівня і до її вирішення долучалися не тільки вітчизняні фахівці, але й міжнародні.

На жаль, державні органи наразі пасивно реагують на цю ситуацію. Хоча дії Кондратьєвих можуть призвести до техногенної катастрофи.

— А що саме можуть зробити органи влади?

— — У їх компетенції відновити контроль за розвитком проєкту, контроль за виконанням робіт на шахті згідно з дозвільними документами та захистити інтереси інвесторів. Це питання не тільки фінансової стабільності, але й безпеки Закарпатського регіону. Я вже підготував відповідні звернення в усі компетентні органи, щоб вони втрутилися в ситуацію та відреагували.

Зараз важливо відновити контроль інвесторів над проєктом та призначити професійного директора, який його розвиватиме. Проєкту потрібен керівник, який стабілізує ситуацію та запустить реальні роботи. А не той, що виконує забаганки свого батька та шкодить інтересам проєкту, що має державне значення.

— За вашою оцінкою, Тереблянське родовище ще має перспективи для розвитку?

— Безумовно, перспективи розвитку Тереблянського родовища значні. Насамперед це обумовлено його географічними та технічними перевагами. Родовище має відносно нескладний рельєф, що спрощує організацію видобутку та знижує його вартість у порівнянні з іншими родовищами. Крім того, завдяки похилим стволам транспортування сировини також стає більш ефективним і менш затратним. Це робить видобуток солі на цьому об'єкті дешевшим, що особливо важливо в умовах, коли Україна прагне мінімізувати свою залежність від імпорту та зміцнити власні виробничі потужності.

Мета цього важливого проекту — максимально розкрити потенціал Тереблянського родовища. Якщо все буде зроблено відповідно до плану, є реальна можливість щорічно видобувати до 400 тисяч тонн солі. Це не лише покриє значну частину внутрішніх потреб у харчовій і технічній солі, але й сприятиме зменшенню імпорту та початку експорту, що, погодьтеся, є важливим кроком на шляху до економічної стабільності країни.

Тереблянське родовище може стати стратегічним ресурсом, який допоможе Україні не тільки забезпечити свої потреби, але й потенційно стати конкурентоспроможним гравцем на міжнародному ринку солі. Тож, перспективи справді великі — зараз важливо не допустити банкрутства і врятувати родовище, аби максимально ефективно використати усі можливості, подоровані нам природою.