Європейська інтеграція азійського суспільства

Існує багато проблем і перепон, які заважають європейській інтеграції України. І недосконале застаріле законодавство, і слабо конкурентна, екстенсивно розвинена та роками не модернізована економіка, і забюрократизована система управління державою.

Це й недолугі заяви президента Янукович про “бідних родичів” та бездумна “поза” у відносинах із західними лідерами.

Проте, як не парадоксально, головною перепоною на євроінтеграційному шляху України — є, власне, українське суспільство.

Говорячи про суспільство, ми маємо на увазі не тільки рядових громадян, а передусім — українську псевдо-еліту, політикум, топ-бізнесменів. Вони є частиною цього суспільства й зрощені ним в українських соціальних, політичних та економічних реаліях.

А реалії ці є, по своїй суті, не європейськими, а азійськими. І вони формують азійську ментальність усього суспільства. Звідси й “азійщина” у підходах, діяльності, цілях, цінностях і навіть буденній поведінці як псевдо-еліти, так і, на жаль, переважної більшості пересічних громадян.

“Азійщина” у нас усюди.

Від поведінки перехожих, які не можуть донести обгортку чи недопалок до урни, до поведінки водіїв, які рідко пропустять пішохода зеброю, попри правила дорожнього руху. “Азійщина” в українській сфері обслуговування, яка не відзначається нічим, окрім хамства і, м'яко кажучи, “ненав'язливого” сервісу.

“Азійщина” в діяльності вітчизняного бізнесу, який радий скуповувати за великі кошти закордонні об'єкти, а в Україні намагається отримати власність без тендерів і за неконкурентними процедурами, при чому здебільшого навіть подумки не допускаючи необхідність інвестувати в технічне оновлення і модернізацію своїх українських активів. За великим рахунком, олігархічний бізнес у кращих традиціях “азійщини” паразитує на власній країні, навіть не намагаючись її розвивати.

Але найголовніше — “азійщина” в діяльності українських політиків. Приклади?

Підкилимні домовленості, кулуарні змови, те, що Віктор Ющенко називав політичною корупцією. У зовнішній політиці — безперервні цинічні торги й намагання всидіти на двох стільцях. Звичайно, український політикум сприймає обурення вироком Тимошенко на Заході як елемент такої ж гри і торгу, а не проявом принципової позиції.

Бо вони так звикли жити тут. По-іншому вони не вміють. І ніколи не зуміють сприймати життя інакше.

Доводиться часто чути й читати, що для вступу до Євросоюзу нам потрібно, так би мовити, “створити Європу в Україні”. Під цим, як правило, розуміється розвиток економіки, підвищення життя людей і адаптація українського законодавства до європейського.

Проте починати треба не із цього. І справа зовсім не в економіці чи рівні життя.

Починати потрібно з того, щоб сформувати в суспільстві, у його переважній більшості, європейську ментальність, свідомість і світосприйняття. Ми ніколи не будемо в Європі, якщо не почнемо дивитися на світ європейськими очима, оцінювати події за європейськими стандартами й вирішувати проблеми європейськими методами.

Греція, Португалія або Іспанія мають відносно слабкі, за мірками ЄС, економіки й відносно невисокий рівень життя. Проте вони в Євросоюзі, тому що ментально вони є європейськими.

Наприклад, Іспанія, щоб політично й інформаційно бути в загальноєвропейському контексті, навіть запровадила для себе загальноєвропейських час. Хоча на карті чудово видно, що Мадрид і, наприклад, Берлін — у різних часових поясах.

Ми ж, навпаки, граємося із часом, підіграючи Москві. Тому що “азійщина” змушує наших політиків торгуватися всім — навіть часовими поясами.

Бо в нас немає розуміння необхідності й внутрішнього бажання бути в одному культурному, політичному й інформаційному просторі з іншими країнами ЄС.

Ми хочемо лише в спільний з ЄС економічний простір, щоб жити як у Європейському Союзі.

А думати і діяти, як у Радянському.

Тому не може бути жодних успіхів у євро інтеграції України, поки суспільство не виховає в собі європейську свідомість, поки ми ментально не станемо європейцями.

Якщо за висловом Булгаковського професора Преображенського “розруха не в клозетах, а в головах” — то і Європа теж має бути в головах, а не лише у формальних і демонстративних євроінтеграційних прагненнях.

Олексій КРАСНОПЬОРОВ, політолог, консалтингова агенція Concept GRoup