Не шукайте газову трубу в темній кімнаті — вона там є!

У моїй квартирі — усе те ж саме, єдина відмінність — на щастя, сухо. Кілька крапель молдавського вермуту до гарячого чаю, звичайно, відновлюють оптимізм і душевну рівновагу, але телевізійні новини руйнують цю ілюзію безтурботності нанівець.

Скажімо, я завжди затамовую подих, коли в холодну пору якийсь гість студії вживає слово “газ”. Дивно: до моєї багатоповерхівки газової труби навіть не прокладено, а проблема блакитного палива в глобальних масштабах так ятрить серце! “Дата газових перемовин із Росією ще остаточно не визначена”, — як завжди щиро зізналася просто в телекамеру Прем’єр Юлія Тимошенко, легко заперечивши свою весняну обіцянку — мовляв, у нинішньому році буде не так, як завжди, і ціну ми знатимемо ще у серпні. Я відклав вермут і подумав: що із серпнем не вийшло — не катастрофа. Бо, чесно кажучи, мало хто із фахівців повірив у подібний бліц—криг. А це значить, що невдовзі ми стостерігатимемо в Україні звичний зимовий пейзаж: під свист завірюхи високі чиновники з державницьким виразом на обличчі наввипередки гасатимуть до Москви, міцно тримаючи язик за зубами. Кожен такий забіг звично коментуватиме прес—секретар “Газпрому” Сергій Купріянов — мовляв, справді, приїжджали тут якісь українці, сиділи в приймальні, а чого хотіли, ми й не зрозуміли добре. І взагалі: головбух всія “Газпрому” просили нагадати — не мільярд ви нам заборгували, а навіть таки два мільярди. Чи, може, три. Ну якось так... Наші чиновники у відповідь щоки надувають, очима крутять, а сказати нічого не можуть. Бо ж холодно! А це значить, що бігти до Москви треба швидко, а підписувати — просто миттєво. Все, що дадуть, підписувати.

Ні, біда не в тому, що буде саме так. Головна печаль, що може бути гірше. І ось чому. Ситуація на газовому ринку нині заплутана, як ніколи. Ми, правду кажучи, ніколи не знали, скільки насправді платимо за тисячу кубометрів. Бо 179,9 долара — це не ціна, а тільки її перша частина. Друга частина — політичні й економічні поступки — також має свою вартість. Тож свого часу пристрасний опозиціонер Юлія Тимошенко сказала дуже справедливі речі: в українсько—російських газових справах немає прозорості. А має бути. І буде! Як тільки вона, себто Юлія Володимирівна, прийде до влади.

Якщо конкретно, то у нас, за обіцянками лідера БЮТ, цей радісний день мав принести: ринкове ціноутворення, “смерть” посередників, прямі договори з “Газпромом”, прозорий внутрішній ринок. Вдруге очоливши Кабмін, леді Ю. і справді сильно насварила “УкрГазЕнерго”, одного з таких посередників, пообіцяла, що в кордонах України працюватиме тільки національний оператор “Нафтогаз”, — і з цим радикальним гаслом поїхала до Москви. Почувши такі претензії, що зачіпають інтереси російського бізенсу, Кремль відповів: “О’кей, домовилися!”. Деякі деталі взаємних поступок згодом вилізли на поверхню. Одна з таких — на український ринок пустили, щоправда, в обмежених кількостях, монстра — “Газпром”. Через місяць—другий експерти констатували: газпромівська “дочка”, активно демпінгуючи, витискує з ринку навіть “частково російських” посередників. А що її розгін обмежують квоти, то це питання легко вирішується — нині навіть Конституцію змінювати збираються.

Перед газовим моментом “Х” експерти зазвичай рахують: у чому наша сила, а у чому — якраз навпаки. Нині цього “навпаки” значно більше, ніж було досі. По—перше, посередники, незважаючи на гнів Прем’єра, нікуди не поділися, сидять собі на трубі і добре виглядають. По—друге, ринок через них плюс появу нового, суто російського, гравця більшою мірою не наш, ніж наш. Звідси виходить по—третє: жодної прозорості для внутрішнього споживача. Тобто крути—верти, встановлюй націнки і говори при цьому про любов до Батьківщини — ніхто не помітить обману.

Мені ж у холодній квартирі цікаво: які козирі має у рукаві наша “газова” делегація? Чим, окрім неймовірної власної податливості, вона зможе здивувати партнера у перемовинах? Якими будуть нові уступки українського уряду? І чому на рейтинг політика більше впливає тембр голосу, ніж економічні проблеми? Ось...

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ