Індустріальний союз Донбасу: життя без коштів

“Економічна правда” продовжує аналізувати фінансовий стан олігархів і їх фінансово-промислових груп через рік після початку масштабної економічної кризи в Україні.

Група Індустріальний союз Донбасу, якою в рівних частках володіють Сергій Тарута і радник прем'єр-міністра Віталій Гайдук, упродовж усього періоду кризи була наближена до влади. Однак це не допомогло їй повністю уникнути збитків, хоча й посприяло їх мінімізації.

Найбільшим недоліком групи залишається недиверсифікованість її бізнесу, зосередженого на металургії. В умовах повільного і непевного відновлення попиту на їх продукцію це спричиняє постійний брак коштів на виплати за кредитами, які висять над її заводами.

Водночас, модернізація підприємств, на яку ці кредитні кошти свого часу витрачалися, дозволяє легше знаходити ринки збуту.

До групи ІСД офіційно належать Алчевський металургійний комбінат, Дніпродзержинський металургійний комбінат iм. Дзержинського, Алчевський коксохімічний завод, а також угорський меткомбінат Dunaferr і польський Huta Czestochowa.

Окрім того до складу групи аналітики зазвичай зараховують угорські метпідприємства DAM Steel і Lozenc, Краматорський металургійний завод iм. Куйбишева, Дніпровський трубний завод, ВАТ “Енергомашспецсталь”, Пантелеймонівський вогнетривкий завод та завод вогнетривких матеріалів у польському місті Хшанові.

До сфери впливів Сергія Тарути також відносять інтернет-видання ProUA, газету “Коментарі”, “Экономические известия”, журнал “Эксперт-Украина” та “Інвест-Газету”, а також Діанівську птахофабрику, ЗАТ “Бахмутський аграрний союз” та “Каранський елеватор”.

Однак більш-менш адекватна інформація на ринку присутня лише про металургійні активи групи.

Пережити виплати за кредитами

Так, Аналітик інвестиційної компанії Concorde Capital Андрій Герус вважає, що метпідприємтва групи ІСД мають деякі суттєві труднощі, проте й певні переваги.

До труднощів він зараховує відсутність власної сировинної бази залізної руди та коксівного вугілля, а також суттєве боргове навантаження, яке спричиняє труднощі з ліквідністю: з формуванням запасів та оплатою за сировину.

Серед переваг — суттєва модернізація виробництва, що дає певну перевагу у собівартості продукції і якості, зокрема, установка машини неперервного лиття заготовок у кінці 2008 року і пічі-ковша в середині 2009 року на метзаводі ім. Дзержинського.

Позитивною також є можливість виходу на ринок Європи через прокатні заводи ІСД у Польщі й Угорщині.

У підсумку, за даними аналітика Foyil Securities Ісмаїла Сафаралієва, операційно ситуація на заводах ІСД покращується, а за виробничими показниками порівняно з минулим роком ДМЗ ім. Дзержинського став єдиним українським виробником сталі, що збільшив виробництво. Вже за 11 місяців цей показник на 4,5% перевищив минулий рік.

На Алчевському метзаводі ситуація складніше, але і там оголошують про збільшення виробництва у грудні на 30% порівняно з листопадом.

“На українських заводах робиться напівфабрикат — або сляби, або квадратна заготовка. Так робиться з тих часів, коли були обмеження на ввезення прокату до Європи, які не стосувалися напівфабрикату. А вже у Польщі або Угорщині їх прокатують і постачають далі на ринок”, — пояснив схему Андрій Герус.

Наразі ця схема залишається дієвою, адже виробляти готову продукцію в Україні досі нема сенсу: український ринок металопродукції так і не відновився і не скоро відновиться. “За обсягами його могли би закрити два не дуже великих заводи, якби вони виробляли всі сорти прокату”, — зазначає аналітик.

Хто терпітиме борги

Модернізація виробництва, яка так полегшує життя ІСД, водночас, постійно вимиває із групи обігові кошти, які доводиться повертати кредиторам. Західні банки терпіти не будуть, так само, як і більшість постачальників сировини: залізорудної і феросплавної.

Зараз руда закуповується як у українського монополіста компанії “Метінвест”, так і в Росії, і навіть у Бразилії.

“Сьогодні ІСД фактично працює на спотових умовах, закуповуючи сировину невеликими партіями. При чому для них важлива не тільки ціна, але й гнучкість оплати. Можливі умови, коли вони згодні будуть заплатити більшу ціну, але з відстрочками платежів”, — констатує Андрій Герус.

Оскільки кредитування підприємств досі не налагодилося, то шукати гроші протягом 2009 року доводилося вихідцям з ІСД, що працюють у кабінетах влади. Зокрема, голова правління НАК “Нафтогаз Україна” Олег Дубина міг забезпечити відстрочки у сплаті за газ у розмірі майже 400 мільйонів гривень.

Андрій Герус зазначає, що вигоду ІСД в цьому випадку можна оцінити, як 30% річних. Таким чином, сумарну користь для групи можна оцінити у 25 мільйонів гривень, і це тільки за чотири місяці, щодо яких факт заборгованості відомий.

Окрім того, до групи причетний нинішній голова дочірнього підприємства “Нафтогазмережі” Віталій Гнатушенко, який, згідно з обвинуваченнями керівника Центру енергетичних досліджень Костянтина Бородіна, призначений на цю посаду лише для того, аби, згідно з програмою модернізації розподільчих мереж, закупити труби у Дніпровського трубного заводу, а не деінде.

А вже перевести отримані кошти з одного підприємства на інше Тарута з Гайдуком зможуть без проблем.

Адже, за словами Геруса, група фактично не є публічною. “Мажоритарні акціонери мають близько 99% у компаніях, і рух коштів відбувається залежно від їх бажань, інтересів і потреб”, — стверджує аналітик.

У підсумку, за оцінками Андрія Геруса, у період червень-жовтень усі метпідприємства групи працювали з позитивною рентабельністю, на рівні 2-5%.

Хоча в цілому у фінансових показниках фігурують збитки, через те, що кошти ідуть на виплату кредитів.

“За підсумками третього кварталу майже всі місцеві підприємства ІСД у збитках. Виняток — лише Алчевський коксохімічний завод, з оціночним прибутком 80 мільйонів гривень”, — констатує Сафаралієв.

Отже, “Індустріальний союз Донбасу” продовжує боротися за виживання, і наближення до влади залишається в цьому хорошою підтримкою.

Артем ЗАХАРЧЕНКО