Урятувати курсанта Тихонова

Маніакальна пристрасть певного кола посадовців до вчених звань не оминула й Луганщину. Принаймні одного її видатного сина: тепер нардепа від Партії регіонів, голову Комітету ВР з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, а до квітня 2006 року — голову Луганської обласної ради Віктора Тихонова. Цей діяч (можна навіть сказати — теоретик) вітчизняної “федерастії”, батько—засновник проекту ПіСУАР, головуючий на Сіверськодонецькому сепаратистському збіговиську 28 листопада 2004 року і прочая, і прочая, судячи з усього, вирішив наздогнати свого партійного боса Віктора Федоровича хоча б за науковим рівнем.
Скільки літер у слові “доцент”

Про те, що Віктор Миколайович отримав диплом кандидата юридичних наук, у регіоні було відомо давно. У березні 2004—го очолюваний ним представницький орган рішенням № 12/19 установив, що на самий лише оклад голови обласної ради Тихонов не виживе. Тим більше він не в змозі буде виконувати свою історичну місію (раз на три місяці проводити блискавичні сесії, брати участь в урочистостях з нагоди візитів до області Леоніда Кучми або відкриття чергового монумента). І додала йому до “голої” зарплати ще 15 відсотків “кандидатських”.

Юридичну освіту майбутній кандидат здобував у стінах Луганської академії внутрішніх справ. Правда, зустріти пересічного курсанта або викладача академії, хто міг би розповісти про свої зустрічі в коридорах академії з головою обласної ради, місцевим журналістам жодного разу не пощастило. Хоча, скажімо, коли свою першу вищу освіту в тоді ще Луганському педагогічному інституті здобував екс—мер Олексій Данилов, усе місто знало, від кого він отримав “двійку” і хто саме спаплюжив йому залікову книжку. Може, по молодості йому номенклатурного досвіду бракувало?

І от — бомба! Виявляється, Віктор Тихонов у поті чола викладає майбутнім правоохоронцям конституційне й міжнародне право у своїй “альма матер”. Принаймні так називається кафедра, до якої нардеп Тихонов прописаний на посаді...

Щодо того, як саме називається посада науковця Тихонова, виникли деякі розходження в першоджерелах. Скажімо, обласна газета “Мо­лодогвардієць”, яка першою оприлюднила новину, стверджує, що Віктор Миколайович сіє розумне, добре й вічне в ранзі проФФесора. Ректорат же ВНЗ (який сьогодні носить гордовиту назву Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Дідоренка (ЛДУВС) публічно поправив журналістів. Не проФФесор, уточнили вісім членів ректорату на чолі з ректором, полковником Віталієм Комарницьким у відкритому листі до газети, а всього лише доцент (з одним “ц” — підкреслили полковники).

Ректорат назвав своє творіння “Відкритий лист до редакції газети “Молодогвардієць”. Але лист чомусь не потрапив до адресата. Натомість він був оприлюднений спочатку на сайті обласної ради, потім — на шпальті офіційного видання того ж органу “Наша газета”. Далі лист з’явився в усіх “дружніх” до Тихонова періодичних виданнях області.
Депутат—наглядач

Щодо змісту відозви, то полковники—науковці відзначилися, м’яко кажучи, неадекватно хамським стилем. Вирази на кшталт “злобствующее тявканье” зустрічаються в листі частіше, ніж цього вимагають правила пристойності. Якщо в ректораті у такому ж стилі виховують своїх курсантів... Лишається тільки висловити співчуття майбутнім підслідним.

Та хоч би як лаялися полковники, а головне вони підтвердили. Після перерахунку досягнень навчального закладу за 15 років його існування в листі сказано: народний депутат України Віктор Тихонов таки дійсно писав заяву про прийом на роботу до ЛДУВС. На своє виправдання полковники посилаються на накази університету, “где черным по белому сказано о безоплатном выполнении им своих обязанностей”.

Після вищезгаданого рішення облради про встановлення 15—відсоткової надбавки до тихоновського окладу якось не дуже віриться в безкорисливість Віктора Миколайовича. Але якщо, навіть зціпивши зуби, в неї повірити — все одно виходить доволі гидко. Тим більше, що полковники не стали спростовувати тезу про те, що зайнятість Тихонова у Верховній Раді елементарно не дозволяє йому віддатися належним чином викладацькій справі. Простіше кажучи, максимум, на що депутатові вистачає часу, — це на спорадичні зустрічі з курсантами. Як і з виборцями. Або — підопічними: в буклеті, випущеному з нагоди 15—річчя міліцейського ВНЗ, Віктор Миколайович поздоровляє колектив ЛДУВС як... голова наглядової ради університету. Як йому вдалося очолити наглядовий орган — варто було б спитати міністра Луценка.

У Юрія Віталійовича з цим ВНЗ давні й не надто приязні стосунки: в 2005—му він був стороною грандіозного скандалу, пов’язаного з цікавою фінансовою новацією, запровадженою в тоді ще Академії внутрішніх справ. Начальство академії утворило спеціальний фонд, до якого кожен курсант мав вносити по кілька тисяч гривень. Тоді міністр МВС навіть ліквідував Академію, створивши на її базі “всього лише” університет, а ректора відправив на пенсію. Українська Феміда ректора поновила, але жодного виправдального вердикту щодо правомочності існування подібних фондів не винесла. Правда, й не заборонила. Тож Віктор Тихонов цілком може отримувати винагороду за своє викладацьке подвижництво не з бюджетних коштів, а з іншого фінансового джерела.
Чия пенсія надійніша

А в “Молодогвардійця” виникли сумніви й щодо авторства тихоновської дисертації. Газета навіть назвала справжнього її автора — Олександра Левченкова, підкресливши, що вдячний голова облради випросив у свого друга Леоніда Кучми для нього звання “заслужений юрист України”. І цього твердження ректорат не наважився спростувати. Може, тому, що назва наукової праці, підписаної прізвищем “Тихонов”, як на наш час, досить нетривіальна: “Проблеми права і держави у творчій спадщині П.Д. Юркевича і сучасність”. Українські філософи й правники мають плакати від заздрощів. Тому що до Тихонова серйозного дослідження спадщини Памфіла Даниловича Юркевича практично ніхто не проводив, за винятком однієї жінки—науковця. За неймовірним збігом обставин — дружини того самого “заслуженого” викладача ЛДУВС Левченкова. Слід зазначити, у “творчості” самого Тихонова є згадки про філософа XIX ст. Юркевича до 2001—го (коли була написана перша дисертація) й після 2003—го (того року відбувся захист тихоновської “праці”; між іншим, за участі офіційного опонента, д.ю.н. Віталія Журавського, який на той момент працював державним секретарем Міністерства освіти) не зустрічається.

Для чого офіційному мільйонерові Тихонову жалюгідні професорські копійки? Ну, по—перше — престиж. “Якщо Янукович — проФФесор, то чим я гірший?!” А з іншого боку... Після того як Віктор Ющенко, а за ним і учасники демократичної коаліції заприсяглися ліквідувати депутатські пільги, дехто... Ну не те щоб дуже захвилювався, але про всяк випадок почав готувати плацдарм для відступу. Адже неправедно нажите майно можуть відібрати, а депутатську пенсію — урізати до рівня, який перестане дратувати пересічного обивателя. А от наукову пенсію чіпатимуть в останню чергу — навіть більшовики у грізні роки воєнного комунізму намагалися якось учений люд підгодовувати.

Поки сам доцент не висловив власної версії, можна вважати останню тезу робочою.
Замість післямови

Поки матеріал готувався до друку, стало відомо, що ректор ЛДУВС Комарницький подав позовну заяву проти газети “Молодогвардієць” і автора статті. Текст позову знову вперше з’явився на офіційному сайті Луганської обласної ради, а до редакції газети — принаймні на момент, коли писалися ці рядки, — ще не дійшов.

Згідно з позовом, полковника Комарницького турбує те, що його можуть запідозрити в розкраданні державних коштів: мовляв, якщо реально Тихонов лекцій не читає, а гроші отримує, то...

Простіше товаришеві полковнику було б пред’явити докази напруженої викладацької праці Віктора Миколайовича. Але він пішов іншим шляхом: надав у суд тексти заяв Тихонова про прийом його на роботу на 0,25% ставки “безоплатно” і відповідних наказів ректора. Виявляється, таких заяв було аж чотири: у 2003—му, 2004—му, 2007—му і 2008—му роках.

Найцікавішою є заява від 03.01.2007 року, в якій Тихонов просить прийняти його “на роботу до ЛДУВС на 0,25 ставки професора кафедри конституційного і міжнародного права”. Якщо раніше (й пізніше) заяви він писав у серпні, а 1 вересня ректор видавав наказ, то в минулому році, ще не відійшовши від новорічних святкувань, він уже примчав до ВНЗ із заявою, а ректор наказом ЛДУВС № 2 о/с у той же день її задовольнив.

Ну просто трудоголік якийсь наш Віктор Миколайович.

Михайло БУБЛИК