“Осторонь Азіопи”

7 червня відомий львівський філософ і культуролог, співробітник Інституту народознавства НАН України Роман Кісь презентував у Донецьку (вперше в Україні) свою останню книгу — “Осторонь Азіопи”, котра становить другу частину трилогії “Фінал третього Риму”. Перша частина, нагадаємо, вийшла 1998 року й була присвячена станові російської месіанської ідеї на зламі тисячоліть. Предметом другої стало філософське осмислення новоукраїнської національної ідеї, яка розглядається автором як єдино можливий засіб збереження української ідентичності (а ширше беручи — й української нації загалом) за умов глобалізації, що дедалі поглиблюється. На думку науковця, настав час переглянути (чи навіть відкинути) цілу низку застарілих рис, характерних для теперішньої української ідеї, які не дозволяють українцям побачити відповідний сучасним вимогам горизонт цілей та цінностей.

Роман Кісь стверджує, що подальша доля українства й України прямо залежить від того, чи зможуть українці відновити процес створення й розповсюдження українських смислів. Мислитель переконаний, що сьогочасна Україна у культурному плані становить периферію Азіопи (цим терміном, запозиченим в російського поета Й. Бродського, Роман Кісь означує російський цивілізаційно-культурний простір), причому розчинення в ньому (вимивання, розмивання українських сенсів) відбувається швидше, ніж за радянських часів. “Багато хто називає Львів українським П’ємонтом, проте це міф, який потрібно деміфологізувати. Дискурсивно, себто за способом мислення, за спектром топіків (тем розмови), сьогодні радше Львів дрейфує до Горлівки, ніж Горлівка уподібнюється Львову”, — відзначив на презентації своєї праці Роман Кісь.

Позаяк створення значущих сенсів відбувається сьогодні винятково у великих містах, ключовим моментом концепції пана Романа є теза про необхідність употужнення українського урбанізму. Йдеться про появу й поступове (але невпинне) поширення й розростання в русифікованих містах оаз, острівців українофонного середовища, яке б культивувало українські смисли й ставало дедалі помітнішим й привабливим навіть для русофонів. Українська мова, загнана натепер до вузького сегменту громадського життя (робоча мова круглих столів чи мова оголошень на залізничному вокзалі), приречена на закостеніння, перетворення на мертву мову на кшталт латини, тож порятунком для неї може бути лише живе спілкування в українських громадах. Не випадковим, отже, є те, що книгу “Осторонь Азіопи” пан Роман присвятив “гарним, розумним і діяльним дівчатам та хлопцям із молодіжної громадської організації “Поштовх” м. Донецька”, в якій побачив наочне підтвердження своїх ідей.

Після презентації книги відбувся круглий стіл на тему “Фінал третього Риму: новоукраїнська ідея проти неоєвразійства”, участь в якому взяли відомі донецькі науковці — історики, політологи та філософи. Чи не найбільш жваве обговорення викликала висловлена Р. Кісем теза про роль держави у підтримці української мови, на користь якої має застосовуватись позитивна дискримінація. “Моя українськість, — відзначила професор, доктор історичних наук та письменниця Олена Стяжкіна, — виросла з конфлікту навколо острова Тузла. Саме тоді я зрозуміла, що люблю цю країну. Проте коли мені вказують згори, якою мовою мені розмовляти, це викликає природний спротив”. Коріння даної проблеми, переконана пані Стяжкіна, полягає у тому, що російськомовних українців не чують й не хочуть почути, — не чують тому, що вони, як категорія, не вкладаються у “нормальну” картину світу, яку уявили були собі певні інтелектуали та політики. Тому їх (російськомовних громадян) маргіналізують, називаючи етно-маргіналами чи креолами, і, як таких, просто не помічають.

На запитання пані Стяжкіної, чи можуть українські смисли створюватись, формулюватись російськомовними письменниками, мислителями, чи це виняткова прерогатива україномовних, Роман Кісь відповів, що українська культура може бути багатомовною, якщо митець, якою б мовою він не творив, усвідомлює, що створює український продукт.

“Україні потрібні нові цілі та надзавдання. На жаль, дотепер українська інтелігенція була надто анемічна, щоб сформулювати перспективну, а не ретроспективну візію України”, — підсумував Роман Кісь.

Сергій СТУКАНОВ