Це ще не аварія: просто швидкість 100, а кювет — під капотом...

Ми всі палко сподіваємося, що країна омине масштабну економічну кризу, але події останніх тижнів підказують, що готуватися треба до гіршого. Світла у кінці тунелю світової фінансової кризи поки що не видно, а приємні експертні прогнози, які звучать раз у раз, потім чомусь виявляються надто перебільшеними. Скажімо, більшість фінансових гуру навесні в один голос твердили: Америку перестане лихоманити наприкінці 3—го кварталу 2008 року. І що? Вже розпочався четвертий квартал, а не видно навіть дна. І річ не в тім, виділить чи не виділить американський конгрес 700 мільярдів доларів, аби “закрити” ними дірку у своїй фінансовій системі: за оцінками аналітиків, реальна потреба вже перевалила за чотири трильйони! Нині провідні економісти заявляють: розвиток економік усіх розвинених країн суттєво загальмується. І нашої “недорозвиненої” — також.

Наразі прогноз виглядає так: дуже важкий 2009 рік — і плавне поліпшення в 2010—му. Міжнародний валютний фонд очікує, що зростання ВВП в Україні наступного року становитиме 2,5%, а за підсумками 2008 року — 6,4% (станом на нинішній день — 7,2%). Тобто крива нашої життєздатності повільно, але прямує тільки донизу.

Тепер про кризу знають навіть у пивбарі

Міжнародні експерти останнім часом ставляться до нашої батьківщини дуже і дуже обережно. Так, рейтингове агентство Fitch проаналізувало 73 країни на їх уразливість перед макроекономічними потрясіннями. Україна займає у ньому почесну... 72—му позицію. Інший рейтинговий “кит”, Standards and Poor, присвоїв 10—ту категорію нашому банківському сектору. Це означає, що наша фінансова система — одна з найслабших у світі і перебуває поміж Болівією та Венесуелою. А скажімо, Американське казначейство у вересні нинішнього року включило Україну до десятки країн з найсерйознішим фінансовим ризиком у світі. Іншими словами, нам сватають суттєві зміни у структурі платіжного балансу або серйозну кризу упродовж наступного року—двох. Зрештою, як вважають іноземні економісти, ризик того, що Україна оголосить дефолт, з початку року зріс утричі.

Пересічному українцеві, який не надто глибоко вдається у макроекономіку, будуть зрозуміліші інші цифри: заробітна плата за серпень, у порівнянні з липнем, скоротилася на 2,8% — 1930 до 1872 гривень. І це з урахуванням сезонного зниження продуктових цін, яке, за урядовою статистикою, становить 0,1 відсотка. Найбільше постраждали металурги, які в середньому втратили 97 гривень від щомісячної “получки”. За ними впевнено крокують працівники хімічної галузі — 55 гривень, а трійку антипризерів замикають машинобудівники — втрата 29 гривень. Причини падіння — криза ліквідності та падіння обсягів промислового виробництва. Фахівці зауважують: найяскравіше про масштаби кризи свідчить той факт, що наслідки кризи дійшли до офіційних даних.

Неофіційно ж додають: значно впали “тіньові” заробітки у фінансовій галузі та нерухомості. Якщо раніше, із зростанням ринку, вони наввипередки обганяли одна одну, то нині власники фірм вимушені скорочувати персонал та урізати виплати. Із стрибкоподібним зниженням ВВП ситуація змінюватиметься тільки на гірше.

Тягучий присмак дефолту

Наші, українські, економічні біди, вважають аналітики, мають три причини: торговельний дефіцит (ми значно більше купуємо за кордоном, ніж продаємо своїм сусідам), зовнішній борг та проблеми у банківській сфері. Прогноз дефіциту на наступний рік більш, ніж невтішний — цілих 24 мільярди доларів! А це не багато, не мало, а десята частина від планованого ВВП. Причому 10 мільярдів доларів “мінусів” — це російський газ, який ми хоч і недорого купуємо, але багато споживаємо. Фахівці вважають, що без зовнішнього фінансування жодна країна впоратися з проблемою не зможе.

Значить повним ходом на зовнішній ринок — позичити гроші й долати перешкоду? Можливо, але тільки не в цьому випадку! Насамперед, через світову фінансову кризу нам і так не надто охоче дають кошти, а по—друге, Україна без того у внутрішніх боргах по самі вуха. За два останні роки загальний зовнішній борг зріс майже наполовину і сягає нині 100 мільярдів доларів. Незважаючи, що левова частка — 85 мільярдів доларів — це не державний, а корпоративний борг (переважно банківський), така висока мачта при сильному й непопут­—ньому вітрі здатна серйозно розхи­тати наш державний корабель.

Проблеми фінансової сфери, про які ми так багато пишемо останнім часом, виникли не на порожньому місці. Річ у тім, що українські банки щороку видавали кредитів на 60% (!) більше. Чим товстіший кредитний портфель, тим більше заробив банк: для власника — прибутки, рейтинги, зростання ціни, якщо задумає раптом продати, для управляючого — премії. І в гонитві за клієнтом ніхто особливо не задумувався, що більшість кредитів навіть солідні позичальники можуть і не повернути. І тільки коли грянув іпотечний грім в Америці, коли тамтешні банки—велетні із столітньою історією лускали, мов мильні бульбашки, Національний банк, головний фінансовий регулятор держави, почав робити суворішими правила гри.

Утім звинувачувати банкірів у жадібності було б не зовсім коректно — в Україні в останні роки грошова маса зростала на цілих 44 відсотки. Це вже старання політиків, які піклувалися про вибори та свій незгасимий рейтинг. Тож коли є гроші, чому б за них не поборотися?

Підніжку, втім, очікувану, отримав фондовий ринок — із нього, мов щурі з підтопленого корабля, почали активно втікати зарубіжні фінансові спекулянти. Якщо в першому півріччі 2007 року ми мали приплив 8,3 мільярда доларів портфельного капіталу, то рівно через рік — всього лише 350 мільйонів. Індекс ПФТС від цього з початку року завалився на 65% — і встановив черговий антирекорд у світі.

Утім висновки експертів на цьому тлі несподівано приємно милують українське вухо: все перераховане не значить, що криза на кшталт 1998 року неодмінно прийде. Але дуже ймовірно, що вона таки з’явиться.

Стиснули кулаки — і вболіваємо за США

“Щоби я міг сказати правильно чи не правильно діє уряд у такій ситуації, мені треба знати — а як наш уряд взагалі діє, — прокоментував ситуацію “УМ” президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. — Жодної програми виходу з кризи громадськості не показали, злагоджених дій на лінії Кабмін—Нацбанк я також не бачу. Якщо упродовж півроку світова фінансова криза вщухне, економічного колапсу в Україні не буде. Якщо ж Захід і далі лихоманитиме, то ситуація в нас залежатиме від дій вищого керівництва держави і... збігу обставин. Уряду я би порадив діяти за принципом “Роби, як треба, а там будь що буде!”.

Аналітики пропонують конкретний план дій для влади. Першим пунктом майже всі вони називають подолання панічних настроїв та укріплення довіри — насамперед до фінансових інституцій. Це значить, що уряд має діяти максимально прозоро, ухвалювати зрозумілі всім рішення та сприяти розвиткові бізнесу — не тільки великого, а й дрібного. “Треба змінити принципи формування бюджету, — додає Олександр Пасхавер, — та збільшити попит на вітчизняну продукцію”. Бюджетні зміни, аби отримати хороші результати, мають викреслити найбільш популістські соціальні пільги та перевести кошти у програми розвитку. Плоди при цьому з’являються не одразу, але вони будуть вагомими. Розвинути внутрішній попит — також завдання не одного дня, для цього, зокрема, треба нарешті зробити дієздатною систему державно—приватного партнерства — створити таку форму організацій, як концесії, і залучати у великих обсягах зарубіжний капітал. Адже тільки за допомогою концесійного капіталу в наших умовах, коли державний бюджет не може дозволити собі зайвого, вдасться профінансувати масове будівництво інфраструктурних об’єктів — доріг, реконструкції залізниць тощо. Державі радять серйозніше контролювати комерційні банки та інші структури, які беруть гроші в борг, аби не допустити критичної суми. А дозволивши такі оборудки, неодмінно аналізувати: яким є розмір чергового траншу і чи буде змога вчасно його погасити.

Проте експерти вкрай неохоче відповідають на просте запитання: чи погодиться виконавча влада, що перебуває під контролем тієї чи іншої політичної партії, у період перманентних виборів скасувати найчисленнішій частині електорату пільги і надбавки — аби два—три роки повернути людям ці кошти сторицею. І як поводитиметься уряд у ситуації (а така може виникнути вже невдовзі. — Авт.), якщо розумітиме, що загравання з вибор­цем може призвести до дефолту в державі.

Чи є життя після кризи?

Після того, як країна покине “чорну смугу” — а рано чи пізно це неодмінно трапиться — ми вже будемо трохи не такими, як до того: економіка змінюватиметься, пристосовуючись до нових реалій. Пересічним українцям, які споживають плоди цих змін, цікаво довідатися про них уже нині. “Дуже ймовірно, що зменшиться кількість комерційних банків”, — каже Олександр Пасхавер. — Можна не сумніватися: банки перестануть бути універсальними, якими більшість із них є сьогодні, і стануть спеціалізованими: одні обслуговуватимуть іпотеку, другі — клієнтів автосалонів, треті працюватимуть за регіональним принципом. Втім процес набуття спеціалізації вже розпочався. Вже нині, якщо уважно придивитися до банківських відділень, можна побачити, що одні — за інтер’єром, переліком послуг — створені для обслуговування віп—клієнтів, інші — пересічного відвідувача з невеликим доходом.

Експерти сподіваються, що ми вже не переплачуватимемо за товари й послуги в кільканадцять разів. “Прогнозуємо, що з ринку піде так звана пірамідальна (завищена) вартість. Насамперед це стосується ринку нерухомості тощо, що будував свою діяльність на ажіотажному попиті, — стверджує генеральний директор консалтингової компанії “Центр фінансових рішень” Ігор Дурицький.

Натомість і заробити “на повітрі” буде важкувато. Ситуація кількох минулих років, коли пайові фонди давали прибуток у кілька сотень відсотків, назавжди залишиться в історії. Зміни на фондовому ринку будуть чи не найсуттєвішими, стверджують аналітики. “Заробітки фондовиків становимуть 5—10%, а двадцять відсотків уже вважатиметься суперприбутком”, — каже директор компанії з управління активами “Спарта” Андрій Музичко. “Натомість ринок очиститься, запозичить нові методи й форми прова­дження бізнесу, нові технології й кошти, — резюмує Ігор Дурицький. То ж є усі підстави, аби він став прозорішим і прогнозованішим — не тільки для фахівців, а й для пересічних клієнтів”.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ