Велика соляна ванна

Екологи пропонують перетворити територію калійного кар'єру в Калуші на бальнеологічний курорт. Впродовж кількох останніх роківДомбровський кар'єр став справжнім місцем паломництва. На жаль, їдуть сюди поки що не туристи, а здебільшого учасники різних виїзних нарад міжвідомчих комісій, завдання яких — вирішити велику екологічну проблему Калуша. Унікальне родовище, з якого впродовж майже півстоліття видобували руду, що містить калій, хлор та трохи магнію, для тутешніх хіміко-металургійних підприємств, тепер створює серйозну загрозу засолення води та довколишніх ґрунтів.

Розсоли, які накопичилися в так званих “хвостосховищах” Домбровського кар'єру, утворили величезні водойми. Місцеві мешканці, представники влади та екологи непокояться, що у випадку інтенсивних дощів солона вода може вийти за межі дамби і злитися з водами річки Сівки, яка протікає за якихось кількадесят метрів від кар'єру. А це може призвести до забруднення Лімниці та Дністра. Така масштабна катастрофа була вже 25 років тому у Стебнику на Львівщині.

Як повідомив репортерові “ГК” директор ДП “Калійний завод” Ігор Корчинський, нещодавно на державному рівні було прийняте рішення щодо консервації Домбровського кар'єру. За словами пана Корчинського, ще дотепер у кар'єрі є достатні запаси покладів для того, щоб, за умови залучення інвестора, відновити діяльність підприємства з виготовлення калійних добрив. Власне для збереження кар'єру і з надією на відновлення видобутку калійних солей будуть проводитися заходи із консервації.

Тим часом спеціалісти-екологи ставлять під сумнів можливість реанімації старих калійних гігантів, вважаючи, що відновити виробництво не реально, оскільки українські добрива не витримають конкуренції з білоруськими та російськими аналогами.

“Калійні солі, видобуті в Калуші та в кар'єрах Росії чи Білорусії, відрізняються за своїм хімічним складом, зокрема, в наших більше хлору, — розповідав франківський еколог Володимир Красноштанов. — Внесені в ґрунт добрива розчиняються, хлор при взаємодії з водою перетворюється на соляну кислоту і закислює ґрунти. Тому при внесені наших калійних добрив сільськогосподарські угіддя потрібно ще додатково вапнувати, а це зайві витрати. От і виходить, що вигідніше купувати добрива в Білорусі чи Росії”.

Схожої думки дотримуються фахівці львівського Гірхімпрому, які свого часу пропонували затопити Домбровський кар'єр розсолами та пустити у нього річку Сівку. У результаті мало б утворитися озеро із солоним дном, яке, за сприятливих умов, могло б стати базою для створення під Калушем бальнеологічного курорту. “Давно відомо про унікальні цілющі властивості розсолів, це підтверджує інститут курортології, — зауважив директор ВАТ “Гірхімпром” Іван Зозуля. — Скажімо, в Польщі соляна шахта Величка вже понад десять років функціонує як туристичний і бальнеологічний комплекс і приносить прибутки”.

Франківський еколог Володимир Красноштанов зауважив, що вже тепер “соляні озера” біля Калуша популярні серед місцевої бізнес-еліти. “Сюди приїжджають на крутих автах, щоб поплавати, полежати на тій воді, — розповідав пан Красноштанов. — У цій воді втопитися неможливо через високий вміст солі, але після купання потрібно обов'язково обмитися прісною водою. Тож сюди їдуть з величезними каністрами і лійками. Можна було б відправити цю ропу на аналіз до Одеського інституту курортології, щоб спеціалісти зробили свій висновок. Адже відомо, що соляними ваннами лікують хвороби рухового апарату, коліна, суглоби”.

Директор ДП “Калійний завод” Ігор Корчинський до ідеї перетворення кар'єру на курорт ставиться досить скептично. Зрештою, його, як керівника підприємства з виготовлення калійних добрив, зрозуміти можна. Адже для створення курорту доведеться поховати під водою розкриті поклади запасом 32 млн. тонн руди у кар'єрі, а це зменшить перспективи відродження виробництва.

Разом з тим пан Корчинський підтвердив, що калійну руду із Домбровського кар'єру ще недавно використовували у медичних цілях. “До нас приїжджали з Моршина та з однієї франківської поліклініки і брали руду для приготування соляних ванн”, — повідомив він. Очевидно, через подорожчання пального такі перевезення стали невигідними для лікувальних закладів. Тож тепер багатші пацієнти їздять самі до великої соляної ванни, приймаючи купелі на свій страх і ризик. Прихильники “дикого” курорту водночас отримують задоволення від екстремально-ностальгійного туризму, їдучи розбитою вантажівками дорогою через територію колишнього гіганта радянської промисловості, повз покинуті велетенські екскаватори, попри марсіанські гори різноколірних відвалів, оминаючи глибокі тріщини карстових провалів до цілющої води…

Богдан СКАВРОН