ТИТАНові зусилля, або “Убий конкурента”

Мало хто знає, що Україні пощастило бути однією з п'яти країн світу — виробників стратегічної титанової сировини. У нас зосереджено значний відсоток запасів цієї руди. Більше того, лише ми, Китай, США i Росiя володіють повним циклом виробництва титанового прокату (ільменіт — губка — злитки — прокат).

Завдяки реконструкції наявної бази, на переконання багатьох експертів, наша держава могла б зайняти лідируючі позиції серед виробників надміцного металу і виробів з нього, які використовують у космічній, атомній, військовій, медичній галузях тощо.

Чиї надра?

Вірогідне зростання глобального попиту на титановий прокат найближчими роками становитиме не менше 15 відсотків, відповідно, зростатиме і його вартість. Судячи з даних статистки, на ринку титану ще довго зберігатиметься тенденція відставання пропозиції від попиту.

Проте Україні реалізувати свої переваги, дані природою, сприятливою ринковою кон'юнктурою і наявністю існуючих виробничих потужностей (хоч і застарілих), поки не вдасться, і на це є об'єктивні причини...

Спроби створити вертикально-інтегровану титанову компанію (ВІНК) робив не один уряд. Навіть є програма “Титан України”. Ідея об'єднати вітчизняні титанові активи актуальна й нинi, але “сірі кардинали” нашого північного сусіда на цей ласий шматок поклали око раніше від усіх можливих програм і тією чи іншою мірою, не без участі вітчизняних урядовців, знайшли шляхи для їхньої реалізації і контролю за українською титановою галуззю. I тут є певна логiка, адже без української сировини російська титанова галузь може повністю “стати на коліна”.

Наприклад одна російська компанія понад три роки тому отримала спецдозвіл на розробку Федорівського родовища, що на Житомирщині, і відразу “заморозила” тут усі роботи.

На думку тих же експертів, для того, аби тут був наш лад, треба, передовсім, поновити потужності з випуску титанового прокату, вкласти значні інвестиції, як мінімум, 500 мільйонів доларів США, яких у держави на даний момент реально немає, і стати гідними конкурентами або — “лягти” вкотре під Росію.

Останнє зробити найлегше. Росіяни цього лише і чекають. Ліпше і зручно “сісти” на майже офіційно існуючий тандем і отримувати прибутки з уже існуючих фінансових, сировинних потоків, паралельно доводячи до банкрутства підприємства цієї галузі, аби потім їх вигідно приватизувати. При цьому ту ж титанову губку і злитки реалізовувати росіянам за більшу ціну, ніж досі (за великим рахунком, з певних причин наша сировина виставлялася за демпінговими цінами), що принесе миттєві фінансові дивіденди посередникам і відповідні тактичні переваги інтересам росіян, що зробить Україну сировинним придатком і наразі не створить перепон для остаточного “захоплення” цих природних ресурсів, тоді як Конституція гарантує їхній захист на користь наших спiввiтчизникiв.

Аби цього не сталося, треба створити, відновити свої потужності, розробити нові родовища, дотримуватися букви закону, а не потреб власного гаманця.

Єдиний виробник титанової губки в Україні — Запорізький титаново-магнієвий комбінат — не задовольняє і половини потреб вітчизняних переробників цієї сировини, інші підприємства галузі перебувають під впливом і контролем фінансово-промислових груп, якi думають лише про корпоративну вигоду і мови не ведуть про вкладення інвестицій у розвиток і переоснащення підприємств.

Така ситуація у галузi довго продовжуватися не може. Нині вітчизняні інвестори пропонують і реально намагаються її змінити.

Чи вдасться “Сіріусу” стати титаном Прометеєм

У давньогрецькій міфології є легенда про титана Прометея. За те, що він приніс людям вогонь, боги прикували його до скелі, де орел щодня клював його печінку.

Щось подібне відбувається у ситуації, яка склалася навколо ПВП “Сіріус” і його конкретної пропозиції щодо розвитку гірничо-металургійного комплексу на базі Кропивенського титаново-апатитового родовища на Житомирщині.

Різниця тут у тому, що в ролі богів виступають противники створення нового конкурентного підприємства...

Так от, “Сіріус” у листопаді минулого року отримав спеціальний дозвіл на користування надрами з метою геологічного вивчення, у томи числі дослідно-промислової розробки (ДПР) вищеназваного родовища. ДПР проводиться з метою уточнення окремих гірничо-геологічних, технологічних, еколого-геологічних та інших параметрів, необхідних для оцінки кількості та якості виявлених запасів корисних копалин, та з метою експериментальної перевірки нових технологій, технічних засобі і методів видобування мінеральної сировини, створених унаслідок проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Усе це здійснюється на підставі відповідних проектів, які проходять експертизу і затверджуються відповідно до чинного законодавства, і на все це потрiбнi чималі кошти. Крім того, майбутній гірничо-металургійний комбінат буде розгалуженою структурою як у промисловому розумінні, так і соціальному (відшкодування до бюджетів усіх рівнів, створення нових робочих місць тощо). Загальна вартість усього проекту — понад 5 млрд. гривень, і ці кошти “Сіріус” готовий мобілізувати.

Заступник директора підприємства Віктор Корган продемонстрував усі установчі документи, надав вичерпну інформацію щодо намірів і перспектив, поклав переді мною рішення місцевих рад, Житомирської обласної ради, спеціальний дозвіл та угоду між підприємством і Міністерством охорони навколишнього природного середовища на користування надрами родовища. Словом, дозвільна процедура була повністю дотримана відповідно до законодавства.

Крім того, Міністерство природних ресурсів на аукціонах продає гарненьку “обгортку” — дозвіл на проведення геологорозвідувальних робіт. Але, як з'ясували власники землі, де розташоване те чи інше родовище, є громадяни, котрі отримали державні акти на право власності цією землею. Таким чином, той, хто придбав ліцензію, має ще домовитися з господарями земельних ділянок, і це при тому, що існує мораторій Верховної Ради щодо будь-яких робіт на землях сльгосппризначення.

“Сіріус” нині частково вирішив це питання, уклавши договори оренди з власниками земельних ділянок на 49 років. Тобто і тут підприємство намагається дотриматися букви закону, але без державного рішення щодо змін цільового призначення земель остаточно вирішити цю проблему неможливо.

Ще одним підтвердженням серйозності намірів підприємства стало підписання угоди на соціальну допомогу з районною владою в розмірі 2 мільйонів гривень, яку почали реально виконувати. Так, на сьогодні вже перераховано понад 700 тисяч гривень на газифікацію сіл, ремонт шкіл, сільських клубів, сільрад та iншi об’єкти. Тобто чималу кількість задавнених проблем у районі вже вдалося зняти. А попереду — не менша турбота про мешканців Житомирщини.

Комбінат забезпечить роботою близько 3 тисяч чоловік. Щороку за рахунок “Сіріуса” більш ніж 50 юнаків і дівчат матимуть змогу навчатися у престижних вузах. Споруджуватимуться житлові будинки і вся інша соціальна інфраструктура. Якщо є багаті надра, то їх треба використовувати для блага людини.

Звичайно, запровадження будь-якого проекту (особливо гірничо-металургійного) передбачає вивчення екологічних наслідків. “Сіріус” замовив таку експертизу.

Реальний пуск комбінату дасть можливість після реалізації його продукції отримувати в рік значний прибуток.

Вiдтак значно посиляться наші позиції на світовому титановому ринку, та й на власному ситуація зміниться в кращий бік, а держава отримає додаткові кошти.

А Баба Яга проти

Такий розвиток подій аж ніяк не може влаштувати конкурентів. Вони вже почали діяти і, як у нас завелося робити це, брудно і чужими руками. В нашому випадку мешканцями сіл, де розміщене Кропивенське родовище, на підмогу до них прийшли депутати обласної ради та деякі ЗМІ.

Розпочали із землі, але, як уже зазначалося, тут дотримано всіх вимог законодавства. Варіант не пройшов. Наступний крок — вічно жива екологічна проблема, надто на постраждалій від Чорнобильської аварії Житомирщинi.

Після початку геолого-розвідувальних робіт в навколишніх селах нібито стала зникати питна вода, знизилася її якість, почала завдаватися шкода довкіллю.

Проте проведений аналіз води районною санітарною службою підтвердив: вода в регіоні придатна до вживання.

Роз'яснити ситуацію ми попросили головного інженера проекту Анатолія Гамалінського. Він сказав, що на проведення робіт є всі спеціальні дозволи, якими передбачено оцінку впливів на навколишнє середовище, де обгрунтовують заходи з метою обмеження зазначених впливів на весь період проектувальної діяльності. Щодо експлуатації нашого родовища, то тут може осушитися водоносний горизонт у межах радіуса депресивної вирви , який дорівнюватиме 1,5—1,8 км. У випадку потрапляння населених пунктів чи їх частини в цю зону проект передбачає їх централізоване чи окреме водопостачання з Іршанського водосховища або з артезіанських свердловин. Як свідчить нагляд за рослинним покривом на інших кар'єрах Житомирщини, а також значне перезволоження розташованих над Кропивенським родовищем грунтів і достатньо високі показники атмосферних опадів, можна констатувати, що баланс вологи зони аерації практично не зміниться. Тому зниження рівня води чи усихання кореневої системи рослин на площі депресивної вирви не передбачається.

Крім того, руди і породи цього родовища не мають шкідливих речовин, які б розчинялися у воді і мали вплив на якість підземних вод. А найголовніше: проект ДПР підлягає узгодженню із Державним комітетом України з нагляду за охороною праці та обов'язковому затвердженню відповідними органами центральної виконавчої влади. Отож, у діях “Сіріуса” все законне, будь-які відступи від норм і нормативів держстандартів практично нереальні. Бо в iншому разі підприємство не отримає, образно кажучи, “зеленої вулиці” для виробництва.

Екологічне питання буде під постійним жорстким наглядом як підприємства, так і контролюючих органів. Чого не можна сказати про стан екологічної безпеки діючих підприємств цієї галузі.

Наведемо маленький приклад: діючий Іршанський ГЗК (сусід Кропивенського родовища), відповідно до проекту, не вилучає з руди всіх існуючих компонентів титано-магнетитового концентрату, рідкоземельних компонентів, вибирає лише ільменітів концентрат, а все інше безгосподарно знищує. Крім того, тут не вирішене питання вилучення сірчаної кислоти, яку скидають у відходи, таким чином насичуючи грунтові води небезпечною отрутою.

У проекті Кропивенського комбінату передбачено комплексне вилучення всіх корисних копалин, в тому числі виробництво апатитового добрива, якого так потребує наше сільське господарство без будь-яких негативних наслідків як для грунтів, так і для атмосфери.

Самі мешканці сіл, які нібито проти зведення комбінату, говорять, що їм сказали висловити своє обурення, ще й за це грошей пообіцяли, а так вони (переважно літні люди) не проти. Кажуть, головне, аби молодь від нас не їхала, нехай тут працюють на своїй землі. Правду кажуть, ось тільки вона як кістка в горлі для тих, хто не хоче, аби українці були господарями не лише своєї землі, а й тих скарбів, які в ній є.

Віталій ЧЕПІЖКО