”Жовті Води небезпечніші за Чорнобиль”

Перший заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко, 52 роки, вважає, що нинішню ситуацію з побутовими відходами в Україні можна порівняти з радіаційним забрудненням.

— За якими критеріями загалом визначається рівень забрудненості того чи іншого міста?

— За якістю питної води, рівнем забрудненості атмосферного повітря, якістю ґрунтів, поверхневих та підземних вод, рівнем радіаційного забруднення та розвитком територій заповідних об’єктів.

Україна має серйозні екологічні проблеми. Найбільше їх у великих містах та промислових регіонах. Найпершою проблемою міст є забруднення атмосферного повітря внаслідок швидкого зростання промислового виробництва. Найбільше це стосується донецько-придніпровського регіону.

Але повітря значно забруднюють навіть у містах, де немає потужних металургійних заводів чи гірничозбагачувальних комбінатів. Це робить  автотранспорт. Наприклад, ще 2003 року викиди шкідливих речовин від машин становили понад 2 млн т. Цифра постійно збільшується, і держава це зовсім не контролює. У країнах Євросоюзу існують екологічні норми щодо викидів автотранспорту ”Євро-4”. В Україні нещодавно ввели ”Євро-2” — в Європі вони існували ще в 1995—1996 роках. Та й то у нас цей стандарт діє лише на папері.

— Які українські міста найбільше потерпають від забруднення?

— Чітко визначити це неможливо через відсутність системи екологічного моніторингу. Дослідження забрудненості міст мають бути тривалими в часі, систематичними та публічними. В Україні таких не проводять. Тому всі рейтинги є неточними. Приміром,  за ступенем загрози від радіоактивних відходів надто брудним є Київ. Щодо повітря неблагополучним є нібито чисте місто Полтава. Усе відносно. У містечку Жовті Води Дніпропетровської області вплив уранових шахт набагато шкідливіший, ніж від Чорнобильської зони. Високим є рівень забруднення атмосферного повітря в промислових містах Донецького регіону.

— А щодо викидів промислових підприємств держава щось робить?

— Зростання економіки автоматично призводить до збільшення шкідливих викидів. Але держава не заохочує запровадження екологічно чистих технологій і не штрафує тих, хто цього не робить. Не запроваджує нових платежів за використання природних ресурсів. А зараз багатьох підприємств узагалі немає в переліку забруднювачів. Бо статистичну інформацію про викиди вони надають в органи статистики, а не в обласні управління охорони навколишнього природного середовища, як це мало б бути. Тобто ці дані накопичуються там, де ними ніхто не користується. Втім, у самому Мінохорони природи немає потужних лабораторій для контролю за викидами підприємств.

— Наскільки серйозною є проблема переробки побутових відходів?

— Такою ж, як і радіаційне забруднення. Сміттям закидані приміські зони, річки, озера, поля. Це реальна загроза життєдіяльності людей.

У містах ще існує якась видимість збору сміття. Гірша ситуація у сільській місцевості — там цього немає зовсім. Водночас за останні 10 років у селах суттєво змінилася структура побутових відходів. З’явилися пластикові вироби, залишки миючих засобів, поліетиленові пакети. Викидають старі меблі, побутову техніку. Остання виходить із ладу, а її немає де ремонтувати. Тому все це опиняється на смітниках за межами села, в лісопосадках, забруднює ґрунтові й підземні води. Сотні населених пунктів страждають від неякісної питної води.

— Як можна покращити ситуацію?

— Виробник товару повинен відповідати за упаковку. Вона має бути зроблена з матеріалу, який потім можна було б переробити. Наприклад, якщо є вибір між папером та пластиком, слід обирати папір. Його в нашій країні можна переробити.

Збирання відходів має бути роздільним. Окремо — папір, скло, пластик, метал. У різних країнах існує від трьох до п’яти баків роздільного збирання сміття.

Зрештою, треба здійснювати глибинну переробку відходів, що накопичилися на сміттєзвалищах. У світі вже давно є технології переробки всіх відходів, крім ядерних. В Японії сміття під високою температурою переробляють на корисні компоненти. А залишками підмощують дороги чи формують ландшафт у парках. У Європі взагалі немає смітників, та й від сміттєспалювальних заводів вона вже давно відмовилася. Бо вони є екологічно небезпечними об’єктами. А міська влада Києва планує побудувати в столиці кілька таких заводів.

— Чи впливає на рівень забрудненості міст стан водогонів?

— Дуже. В Україні взагалі застарілі технології очистки вод, очисні споруди старі і зношені. Наприклад, київські фактично не очищають стоки, і все це викидається в Дніпро.

Прийшовши до наших квартир забрудненими та зношеними водопровідними трубами, вода стає механічно та біологічно забрудненою. Для зменшення шкоди її хлорують. А потім цей хлор потрапляє до організму людини, а це небезпечно. Це навіть може спровокувати в людини розвиток ракових пухлин.

Україна вже кілька років поспіль не може запровадити нового державного стандарту на питну воду. Бо за ним майже 90 відсотків джерел водопостачання в Україні можуть стати непридатними.

Світлана СЛАБІНСЬКА