Віктор Суботін: “У світі — дефіцит енергопотужностей”

Так само, як і особа його генерального директора, голови спостережної ради “Мегабанку” Віктора Суботіна. Це пов'язано і з можливою приватизацією заводу, і з корпоративними конфліктами навколо нього. Аби обговорити ці та інші аспекти, ми завітали безпосередньо до голови підприємства.

— На початку року уряд зажадав включення ВАТ “Турбоатом” до переліку об'єктів для першочергової цьогорічної приватизації. Президент це рішення призупинив. Як Ви ставитеся до приватизації цього об'єкту?

— У держвласності — 75,22% акцій “Турбоатому”. Продай одну акцію — вже процес приватизації. Він триває декілька років, і рано чи пізно закінчиться повною приватизацією заводу. Та нині не та кон'юнктура ринку, коли його слід продавати. Глобальна криза світового фондового ринку зачепила Україну. Індекси ПФТС упали, акції достатньо успішних підприємств та компаній падають. Ці тенденції були зрозумілі на початку року, ми казали про них.

— Припустимо, приватизація таки відбудеться. Коли, на Вашу думку, це слід робити, скільки тоді коштуватиме держпакет акцій і хто з великих гравців зможе купити підприємство?

— На початку року у білямашинобудівних колах обговорювалася ціна 250 млн. дол., я сказав, що від 400 і вище, а зараз, до кінця року — 500 і вище. Підприємство на економічному підйомі, темпи зростання обсягів реалізації — 150-160% другий рік поспіль, подвійні темпи росту прибутку. Портфель замовлень — трирічної реалізації. Показники на 2 роки вперед прогнозовані. Цей рік закінчимо з обсягом реалізації у 100 млн. дол., наступний — 150 млн. дол. За 3 роки обсяг річної реалізації складе 200 млн. дол. — у 4 рази більше, ніж було 1,5 роки тому, коли ми прийшли на завод. Не вкладаючи додаткових коштів у розвиток підприємства, за 2 роки держава отримає втричі більше, ніж нині. Доцільно вийти на найвищу капіталізацію.

— Чи припускаєте ви, що приватизація не відбудеться взагалі? Адже пані Семенюк-Самсоненко заявляла, що буде йти назустріч трудовим колективам, якщо вони виступають за те, аби їхні підприємства залишалися у держвласності.

— Гадаю, в уряду вистачить розуму не продати завод. Це втрата додаткових відрахувань. Нашу оптимізацію оподаткування перевіряє КРУ, в приватних підприємств — ні. Приватний бізнесмен податку намагається заплатити щонайменше.

Реконструюємо Дніпровський каскад — йдемо на зустріч держзамовнику, “Укргідроенерго”. А бізнесмену гроші за приватизацію держава поверне, розмістивши замовлення. Платитиме більше.

— Чи не виникає у Вас внутрішнього протиріччя: з одного боку, заводу необхідні інвестиції, а з іншого — дамокловим мечем висить приватизація підприємства?

— Я державний менеджер, і повинен розвивати держпідприємство. Гроші від його продажу отримає держава. Нормально ставимося, такий період життя країни. Якщо ставимо деталь на станок, не думаємо, кому потім дістануться акції підприємства.

— Давайте детальніше зупинимося на досягненнях підприємства.

— 8 місяців 2007 і 8 місяців 2008 років. Темпи зростання — 116% за товарною продукцією, 135,6% — за реалізацією, кількість продукції на складах знижується, рентабельність зростає, 40% ми маємо, було 30%, чисельність персоналу зростає, знижуємо кількість допоміжних робітників, темпи зростання прибутку — 132,9%.

ФДМ затвердив план щодо обсягу реалізації на кінець року 380 млн. грн. Ми пообіцяли вийти на 500. І за 8 місяців нинішнього року вже отримали 311 млн. Вийдемо на 500 млн. На сьогодні у нас підписані контракти на 1,5 млрд. грн., ми повністю забезпечені роботою до 2010 р.

— На початку року у пресі неодноразово лунали звинувачення, що прибуток “Турбоатому”, при запланованих на 2007 рік 43 млн. грн., склав у підсумку 34 млн., Автором звинувачення був Євген Кисель, який стверджував, що показники впалив порівнянні з 2006 роком...

— Хто такий Кисель, який давав коментарі “Комерсант-Україна”? Ніхто не знає, хто він, що за фірма “Харківавтоматика”, яку він очолює. Обов'язково розберемось, ідеться про репутацію держпідприємства, яке працює на міжнародних ринках. Поважне видання публікує брехню. Наші ж показники постійно публікуються в ЗМІ, завжди є можливість перевірити цифри. 7 мільйонів план був, а фактично склав 34,8 млн. грн.

— А який потенціал заводу? Наскільки він зараз завантажений?

— Завод завантажений трохи більше ніж на половину потужностей. Змінність 1,7. До середини наступного року працюватимемо у повні 2 зміни, активно формуємо третю. Є комплекс заходів щодо підготовки ключових робочих спеціальностей, угоди з навчальними закладами.

— Цього року на розвиток заводу було заплановано 40 млн. грн. інвестицій. Чи були ці кошти освоєні?

— Технічний стан заводу дозволяє найближчими роками без особливих витрат нарощувати обсяги виробництва. Та обладнання треба підтримувати, реконструювати. Власними коштами зробили багато. За 8 місяців освоїли 20 млн. грн. Ввели у виробництво 249 одиниць обладнання та обчислювальної техніки. Більш ніж 200 одиниць високочутливої техніки, нове обладнання: французьке орбітальне зварювання, чеський інструмент дуже високопродуктивний. Створили комп'ютеризовані робочі місця. У режимі реального часу ведемо облік фінансових потоків, сировини. Модернізували 11 станків. Відремонтували побутові комплекси. Є контракт із швейцарською фірмою на придбання 2 станків з обробки профілів парових лопаток для парових турбін, ведемо проект реконструкції ливарного виробництва, усе це коштуватиме до 10 млн. дол.

— Скільки за Вашими оцінками усього необхідно для того, аби довести підприємство до рівня світових лідерів?

— Думаю, 3-5 років.

— Чи не викличе комп'ютеризація скорочення штату?

— З 5 000 працівників на заводі 1200 робочих основних професій. На одного станочника — допоміжний робітник, інженер, конструктор. Так не має бути. Виходимо на оптимальну чисельність по кожному підрозділу.

Омолоджуємо кадри. Молоді люди у цехах повертають Харкову статус не базарного, а робочого міста. 1500 пенсіонерів з 5000 працівників. Терміни виконання контрактів — 1,5-3 роки. Хтось, почавши виконувати контракт, має його завершити.

— З якими країнами у вас на сьогодні підписані контракти?

— Третій рік триває контракт з російським концерном “Росенергоатом” на 100 млн. дол. з модернізації атомних станцій. 3 роки — контракт з Казахстаном, парові турбіни для ТЕС “Аксу”, чергова парова машина на 350 МВт, контракт узгоджений і буде підписаний. Завершується контракт з індійськими АЕС “Кайга” та “Раджастан”. На індійському ринку ведемо контракт по гідротурбінному обладнанню — ГЕС “Котешвар”, виготовлення робочих радіально-осьових коліс. Підписали контракт на постачання 2 гідротурбін для мексиканської ГЕС “Ла Йеска”. Контракти по Афганістану, Угорщині, Фінляндії, Китаю, Латинській Америці.

—  А по Україні?

— Нещодавно перемогли у 2 тендерах з модернізації машин у 200 МВт на Курахівській і Луганській станціях. Реконструюємо обладнання на Зуївській ТЕС.

— “Турбоатом” в основному заробляє експортом — 67%, Україна — 33%. Це пов'язано з тим, що Україні наразі особливо не потрібна ваша продукція, чи в держави не вистачає коштів?

— В Україні нема дефіциту енергопотужностей. Бюджетні гроші на будівництво нових станцій поки не виділяються. “Укргідроенерго” переобладнується за рахунок кредиту світового банку. НАК “Енергоатом” веде ремонтні роботи, беремо участь на усіх станціях, де наші агрегати. Точаться розмови щодо можливого будівництва 2 енергоблоків на Хмельницькій станції. Буде фінансування — дамо обладнання. Тендер щодо Бурштинської ТЕС так і не відбувся. За технічними та фінансовими показниками виграємо, та переможця не назвали через відсутність фінансування.

—  А складає хтось на нашому ринку вам конкуренцію?

— Конкуренція достатньо жорстка. Активні “Сіменс”, “Альстом” — вони мають представництва як в Україні так і в Росії, контактують з нами на ознайомчих заходах, але ми своїх технічних та комерційних секретів не розкриваємо.

— А як щодо “Силових машин”, вони є конкурентом?

— За останній рік вони за тендерами на Україні не отримали жодного контракту, перемагали ми. Попит у сфері атомної, парової, гідроенергетики ми цілком задовольняємо.

—  Чи важко конкурувати на світових ринках?

— Серйозну конкуренцію складає Китай. Його цінові показники нижчі за ринкові: дешева робоча сила, відсутність соцпакетів і держпідтримка щодо гарантій і просування на ринки через усі держінститути. Боремось сам на сам. Торгові представництва та посольства допомагають, але контактуємо епізодично, державної програми нема.

— Нещодавно з'явилася інформація про те, що в ЗАТ “Харківавтоматика” виникли проблеми із постачанням продукції до Росії. За словами його гендиректора Євгена Киселя, концерн “Силові машини” відмовився від закупівлі обладнання на 35 млн. дол. Мовляв, через затягування розмитнення. Але Кисіль пов'язує це з ускладненням відносин між країнами. Чи не боїтеся Ви, що це торкнеться і Вашого підприємства?

— Я не перший рік в машинобудуванні, але мені невідомо, що “Харківавтоматика” постачає “Силовим машинам”. В нас нема прикладів відмов російського замовника від продукції. Черговий контракт (близько 25 млн. дол.) підписали з “Росенергоатомом” на модернізацію 3 турбін Нововоронізької атомної станції. Також підписаний контракт (близько 10 млн. дол.) на виготовлення ротору високого тиску для Кольської АЕС. Рівень якості нашої продукції настільки високий, настільки вона потрібна Росії, аналогів за великим рахунком нема, що не відчуваємо цього.

— Були новини щодо того, що “Силові машини” заповнять російський ринок...

— “Силові машини” — сильна компанія, її потужності сьогодні повністю завантажені замовленнями. Ми працюємо з ними у тому числі як субпідрядники. Нормальні стосунки, ніяких змін у світлі політичних подій ані відносно “Силових машин”, ані відносно “Енергоатому”.

— Яка ситуація щодо сировини — наскільки вона подорожчала і як це відбилося на цінах на продукцію? Як це вплине на конкурентоспроможність?

— У середньому сировина подорожчала на 30%. Перемагати у тендерах стало складніше. Дуже важко обійти Китай. Виграємо за рахунок якості, навіть можемо дати ціну трохи вищу. Поки ця тенденція ще є.

Ціни українських виробників на лиття, пакування вийшли на рівень світових. А дисципліна поставок, якість продукції — нижчі. Ми підписали угоди з новими для нас світовими виробниками та постачальниками. Конкуренцію витримуємо, можемо собі дозволити закордонні заготовки. Десятиріччями заготовки для лопаток постачає “Ленінградський завод турбінних лопаток”, і є проблеми щодо цього. Отримуватимемо трошки дорожчі, але якісніші штамповки від чеського виробника турбінних лопаток. Раніше заготовки для гідротурбін отримували від українського “МСС”, тепер будемо від словенського “Літострою” — якісні, за ціною співмірні. Ведемо переговори з заводами австрійськими, німецькими, з датчанами щодо поставок великогабаритного лиття та пакування. В них контракти на 3 роки без зміни ціни, проплатив аванси під діючі контракти — спокійно веди переговори із замовником.

— Рік тому “Турбоатом” опинився у центрі скандалу щодо аварії на індійській атомній електростанції Kaiga. Нагадаємо, тоді вийшла з ладу Турбіна і українська сторона досить довго зволікала з її ремонтом. Який стан справ у цьому питанні на сьогодні?

— До нас в замовника зауважень не було й нема. Ми були генпідрядником, зобов'язалися поставити обладнання власного виробництва і виступили агентами з договору комісії на поставку генератора “Електроважмашу”. 4 турбіни поставили вчасно. Зірвав строки “Електроважмаш”. Минулого літа запустили “Кайгу-3”, і за якийсь час зламався генератор. Ми брали участь у переговорах. Нажаль, це мало публічний характер, це завжди заважає. Усі питання вирішені, “Кайга-3” відремонтована і запущена замовником, зараз зупинена — палива нема. Обладнання “Електроважмаш” відвантажив у порт Одеси, замовник має доставити у Індію.

—  Як саме вдалося вирішити конфлікт?

— “Турбоатом” підписав гарантію на належне виконання контракту під 10% від усього контракту, 7 млн. дол. Як генпідрядник, відповідаємо і за себе, і за “Електроважмаш”, і за завод ім. Шевченка. Гроші закладені у першокласному банку і можуть бути списані замовником, якщо виробник порушить умови. Наразі гроші під загрозою. Інші 7 млн. дол. нам мають заплатити після введення обладнання у експлуатацію. Сума фінансового ризику — 14 млн. дол.

Позову бути не могло тому, що обладнання офіційно у експлуатацію не введене досі. Були пусково-налагоджувальні роботи. Збитків ніхто не зазнав. Запустили “Кайгу-3”, проблем нема, відпрацювала необхідний термін. Хочемо отримати сертифікат введення блоку у експлуатацію, але ще не вдається через замовника. Він має дати його і заплатити 10%. Це ¼ від 7 млн. Нема сертифікату — значить, обладнання їм офіційно не передано і не може бути претензій. Біда у тому, що затягнули з ремонтом, у виробника чомусь не було бажання зробити це швидко.

7 років тому індуси наполягали на генераторі “Силових машин”, не хотіли “Електроважмашу”, і погодились лише через особисту гарантію Анатолія Бугайця. Контракт фактично врятував завод. “Віддячили”. 6 директорів змінилося за ці роки, ніхто вже нічого не пам'ятає.

— У серпні Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко доручила Мінпромполітики розглянути питання створення концерну “Укренергомаш”, який об'єднає ВАТ “Турбоатом”, ДП “Электроважмаш”, “Харківський механічний завод” та “Завод ім. Шевченко”. Відомо, що Ви — противник створення концерну. Чому саме?

— Це різні за видами діяльності заводи. Корпорація, що має займатися енергетичним машинобудуванням, включає завод ім. Шевченка, приборобудівельний, який у радянський час був у системі ВПК. Ми маємо спільні контракти. Та обсяг його продукції у будь-якому контракті — не більше 10% від вартості. Більшою мірою він займається телефонією тощо. Від ХЕМЗ лишився корпус один, інше — магазини. Займається електротехнічними машинами і до енергомашинобудування не відноситься. Обладнання енергомашинобудування у обсягах виробництва “Електроважмашу” — близько 35%, решта — електротехніка, двигуни для електровозів тощо. Можна приєднати як до “Турбоатому” за енергобудуванням, так і до ХЕМЗ, корпорація з електротехніки.

За формою власності 3 підприємства державні, а ми — акціонерне товариство. Рішення про входження у будь-які господарства приймаються лише через спільне зібрання. Боїмося, подібний альянс зашкодить підприємству, проти цього виступають і акціонери.

— Тоді чому не піти на створення концерну “Електроважмаш” і “Турбоатом”?

— Є лідери контракту, які беруть на підряд виробника. При Мінпромполітики є комерційні організації, які беруть участь у тендерах, розуміючи, яку продукцію на якому заводі будуть виробляти.

Ситуація, коли один завод узяв на комісію інший, виявилася шкідливою. “Електроважмашу” комфортно — ні за що не відповідав перед замовником, а ми не можемо вплинути. У Казахстані в нас із ними вже прямі контракти.

—  Майже 14% акцій “Турбоатому” належить Костянтину Григоришину, і у вас постійно виникають конфлікти. Чи триває зараз боротьба за контроль над підприємством?

— На заводі повний порядок у економічній, фінансовій, виробничій і соціальній сферах. Звинувачення на адресу менеджменту надумані. Очевидно, стабільна робота тут не потрібна, хотілося б мутної води, аби щось для себе знайти. Акціонер працює проти підприємства, акціонерного товариства та колективу. Це напряму не відбивається на наших показниках, але додає проблем у системі управління. Наприклад, кожного четверга компанія “Сварог Ессет Менеджмент”, яка керує активами Григоришина, оголошує збори акціонерів “Турбоатому” у різних містах: Київ, Миколаїв, Запоріжжя... Як правило, приміщення підконтрольних йому структур. Дирекція платить за оренду, працівники їдуть по 200-400 км в один кінець, а нас не пускають під надуманими приводами, збори зриваються. Усього цього року ми провели 14 зборів акціонерів. Наразі “Сварог Ессет Менеджмет” вимагає провести ще близько 10.

— Є певний дискомфорт: не було б 10% Григоришина, ніхто не ставив би палиці в колеса. Які Ваші прогнози на майбутнє?

— У світі зростає дефіцит енергопотужностей. Я пропонував викупити в акціонерів продані 25% акцій, лишити підприємство державним. Дешевше для держави, ніж продати за півціни. Тоді вже створювати комплекс якийсь. Україна не має прикладів такого повернення, але у світі така практика є.

— Оцінить шанси Григоришина у майбутньому заволодіти “Турбоатомом”.

— Він доволі досвідчений системник. Ми знаємо його методи й результати за іншими об'єктами. Легковажно ставитися не можна. Але ми діємо у рамках закону, і якщо будемо діяти зважено, усе буде добре.

— Яка ситуація з реєстратором акцій “Турбоатому”? Як повідомлялося, у серпні “Реєстр-Холдинг” був позбавлений ліцензії...

— Фірма “Реєстр-Холдинг”, яка веде єдиний реєстр акціонерів “Турбоатому”, створювалася колишніми заступниками гендиректора Белінським та Ольховським. Я звільнив їх за прогули та рейдерство — брали участь у рейдерському захопленні, завозили сюди бандитів, ми провели розслідування службове. Я так розумію, вони підручні “Сварог Ессет менеджменту”. Забрали “Реєстр Холдинг”. Аби створити нам складнощі, переїхали до Києва. Грубе порушення. Більш ніж 7 тис. акціонерів-фізичних осіб не можуть прийти до реєстратора, отримати виписки, дані, якщо є перепродаж — оформити угоду. За кожним випадком складаємо документ, формуємо комісію, вона виносить попередження. За законодавством, якщо по одному й тому ж порушенню більше 2 зауважень — забирають ліцензію на право ведення реєстру. На 14 раз комісія винесла рішення про позбавлення ліцензії, вони його мають. За процедурою необхідно, аби передали реєстр емітенту. Та реєстр у них, ситуація в підвішеному стані.

— Ви, наскільки нам відомо, побажали, аби реєстратором став “Мегабанк”...

— Це вимушений захід. У структурі власників “Турбоатому” у бездокументарній формі ведеться 97% акцій, ще не встигли перейти 3%, фізособи. Для зручності ведення реєстру як емітентом, так і акціонерами, зробити це треба. Реєстратор вже непотрібен, 97% реєстру веде зберігач. У Харкові з банків цим видом діяльності займаються “Ощадбанк” та “Мегабанк”. “Ощадбанк” бажання особливого не виявив — не дуже прибутково та проблеми, які спостерігає уся країна.

—  Ви — голова спостережної ради “Мегабанку” та гендиректор “Турбоатому”. За розслідуванням КРУ, у банку розміщені депозити за нижчими від ринкових ставками...

— Перше, що я зробив на посаді гендиректора “Турбоатому” — погасив кредит “Мегабанку”. Зараз підприємство не має заборгованості. Одночасно ми підняли ставки за депозитами до ринкових. КРУ перевірило і відзначило рівень ставок, який був упродовж періоду, що перевірявся, довідка ж ця була опублікована. За період моєї роботи директором ставки піднялися десь у 1,3-1,5 рази. Звичайні ставки, під які ми розміщаємо і у інших банках.

КРУ перевіряло за 2005, 2006 та перше півріччя 2007 р. Я почав роботу 26 квітня 2007 р., мене перевірили за 2 місяці. А попередні 2 роки були нормальні ринкові ставки. Кон'юнктура ціни та ресурсів постійно змінюється. Я чітко усвідомлював, що мої стосунки завод-банк перевірять. І не тому, що ставки були занижені, а тому, що вони у принципі не можуть бути нижче ринкових.

— Ставки були дещо нижчі?

— Навіть КРУ не сказало, що завдано збиток.

—  Вони відзначили, що під час надання кредиту, “Турбоатом” тримав кошти на депозитах за нижчою ставкою

— Я був банкіром. Звідки я знаю, які ставки по яких коштах. Попросили прокредитувати угоду на 15 млн. грн., замовлення терміново профінансувати, вільних коштів на рахунку заводу не було, той самий Євген Белінський попросив кредит. Я вважаю, що не треба було. Треба було менше розбазарювати, а гроші спрямувати на закупівлю сировини. Не потрібні кредити, вистачає власних оборотних коштів.

— Була інформація, що 20% активів “Мегабанку” — це кошти “Турбоатому”. Чи не вважаєте ви, що він сильно залежить від цього підприємства?

— 5-та частина активів — для банку невелика частина. Але у “Мегабанку” значно менше, ніж 20%. Темпи зростання за активами і пасивами 1,5 — 1,6 останні 3 роки. Ми сильно диверсифікували джерела за ресурсами. 38% у банку — акції, які вже належать нерезідентам — портфельні інвестори, великі банки й інвестиційні компанії світу. Банк розвивається дуже динамічно, за темпами росту — один із найвищих показників у банківській сфері. Середнім залишається, але не зменшує свої ринкові показники.

— Але ж певні ризики існують. Якщо раптом власником стане Григоришин чи інша особа, з якою у вас конфлікт, він може забрати гроші.

— Помірні чи критичні ризики є у будь-якому бізнесі. В “Мегабанку” вони помірні. Сьогодні активи банку — більш ніж 2,5 млрд. грн.

— А чи мали ви досвід роботи у машинобудуванні до призначення на посаду гендиректора “Турбоатому”?

— Я з родини робітників. Перша освіта — інженер-механік. Розпочинав на заводі слюсарем, працював декілька років на заводі “Серпа та молоту” заступником начальника цеху, начальником, потрапив у комсомол, а потім створив “Мегабанк”, принаймні 15 років працюю у ньому. Працювали з багатьма підприємствами, занурювалися у господарську діяльність — аби кредитувати, слід розуміти реальну картину. “Турбоатом” був основним клієнтом, з Анатолієм Бугайцем склалися хороші стосунки. Навесні минулого року він запропонував мені обійняти посаду гендиректора саме тому, що побачив можливість мого переходу. Я непогано знав колектив, мав досвід роботи на підприємстві, та — керівника. Це несподівано було для мене, складно, та нічого.

— Якщо б Ви оцінювали власний внесок у розвиток “Турбоатому” за час свого управління, яке зі своїх рішень назвали б на найбільш важливим для нього та держави?

— Погодинна система оплати праці і система управління тягнуть завод уперед.

Погодинна оплата. Служба головного інженера, механіка-енергетика повинна станок підготувати, нормувальник — правильно віднормувати його участь у техпроцесі після того, як технолог його правильно розпише. Це потягнуло увесь ланцюг технологічних змін.

Я ввів 4 заступників, узяв професіоналів, і ми значно просунули підприємство. Заступника з систем комп'ютеризації та автоматизації. Автоматизація — доленосне рішення для підприємства. Заступника із власності підприємства. Внаслідок ревізії видів власності виявилося, що арендатори приносять близько 15 тис. грн. Навели порядок у орендних платежах, енергоносіях — прибуток зріс до 200 тис. на місяць. Реорганізували систему маркетингу. Він директорним був — сказав, що по чому продати, так усе і визначалося, працювали збитково. Продавати обладнання мають спеціалісти, які його проектують і можуть оцінити. Генконструктор є моїм першим заступником і займається маркетингом. Кваліфіковано представляємо себе на тендерах і перемагаємо. Системи економічного аналізу, контролю, бюджетування не було. Ці кубики дали змогу комплексно планувати, враховувати й реалізовувати роботу.