“Мы за ценой не постоим”

Трагедія на шахті імені Засядька сталася близько трьох тижнів тому. Відтоді скорботні промови про те, що шахту-вбивцю пора закривати, трохи притихли. А вчора, наприклад, мер Донецька Олександр Лук'янченко повідав громадськості про те, що у випадку закриття шахти на вулиці залишаться близько 10 тис. шахтарів і вже у 2008 р. Донецьк недоотримає щонайменше 75 млн. грн. Ніяк, виходить, не можна закривати шахту. Адже з її надр добувається до 30% українського коксівного вугілля, дефіцитної сировини, без якої не може прожити жоден металургійний комбінат. А металургія — найважливіша для України галузь. Вона не тільки дає близько 27% ВВП, але й дозволяє передовим українським бізнесменам щороку поповнювати свої статки новими мільярдами. Так, найбагатіші люди України багаті саме через те, що вони поставляють на світовий ринок дешеву (іноді — навіть дешевшу за китайську, тобто, далі нікуди) сталь.

Заковика полягає в тому, що для виготовлення дешевого металу необхідне, в тому числі, дешеве вугілля, а видобувати його в Україні дорого. Щоб продати свою сировину, вуглярам треба на чомусь заощаджувати. Та так, щоб ціна була не набагато вища за дуже недороге російське вугілля.

Дешевше виходить заощаджувати на людях. Адже для того, щоб знизити собівартість тонни вугілля радикальною модернізацією й технологічним переоснащенням шахт, треба витратити багато часу й грошей, а вугілля заводам потрібне ось прямо зараз. Звідси й виникає споконвічне нехтування безпекою і самогубна погоня за планом. Мільйонні дотації з бюджету й міжнародні кредити не тільки не рятують ситуації, а, навпаки, стають додатковим джерелом збагачення причетних обраних осіб.

Найбільше лихо полягає в тому, що робота на шахті для багатьох людей безальтернативна. Підійдіть до кожного (ну, або майже до кожного) шахтаря на Засядька й запитайте, чи хоче він піти зі своєї роботи? Може, й хоче. Питання — куди? Адже порушення норм безпеки, складні умови виробництва, щоденна загибель шахтарів — повсюдне явище. А ось зарплатня в $500-600, дитячі садки, пільгові путівки — лише на Засядька й на кількох інших шахтах.

Так що поточний стан речей улаштовує всіх. Металургів, які отримують відносно недороге вугілля, власників шахт, котрі отримують прибутки, і самих шахтарів, яким перепадає трохи крихіт із цього широкого галузевого стола. Фінансові компенсації родинам загиблих — це лише дріб'язок у мільярдному вирі галузі.

Сергій ВИСОЦЬКИЙ