Нова техніка, якою держава може пишатися

Один з таких партнерів “Укрросметалу” — ВАТ “Науково-дослідний інститут гірничої механіки ім. М. Федорова” (м. Донецьк). Це єдиний на теренах колишнього СРСР інститут, який створює і модернізує різноманітні шахтні установки, в тому числі пневматичні, займається сертифікацією продукції машинобудування, призначеної для гірничої галузі. Розповідає завідуючий лабораторією теплоенергетичних і пневматичних установок Інституту ім. М. Федорова кандидат технічних наук Володимир Лобода.

— Ідея отримувати стиснене повітря безпосередньо під землею, поблизу від місця його споживання, тобто поблизу від пневмоінструмента та іншого пневматичного обладнання, а не гнати це повітря з поверхні, вперше в світі була реалізована саме у нашому інституті ще 35 років тому разом з ленінградським ВО “Арсенал”.

Децентралізація отримання стисненого повітря відкривала шлях до економії значних енергоресурсів, але в СРСР проблемою енергозбереження взагалі цікавились мало. До того ж в останні десятиріччя існування СРСР до Донбасу Москва ставилася як до неперспективного. Ставку робили на відкриті вугільні розрізи на Сході. Тому при підземному видобутку мало дбали про новації, орієнтувались в основному на звичні технології, зокрема на потужні наземні компресорні станції, котрі забирали значну частку електроенергії у загальних обсягах її споживання шахтами (до 75 відсотків). А наші шахтарі спускалися за вугіллям дедалі глибше, вибої просувалися все далі і далі від стовбурів. Відстань “компресорна станція — споживачі” ставала більшою й більшою. Пропорційно зростали і витрати на транспортування стисненого повітря багатокілометровими магістралями, втрати в них через гідравлічний спротив, витоки.

Розуміючи перспективність для української вугільної промисловості децентралізованого виробництва стисненого повітря, керівництво нашого інституту після здобуття Україною незалежності звернулося до сумчан, до “ВНДІкомпресормашу”, котрий мав експериментальне виробництво: давайте налагодимо випуск вітчизняних пересувних підземних компресорних станцій. Це було на початку 1992 року. Наші майбутні партнери не мали досвіду виготовлення компресорних установок саме для шахт. їм треба було опановувати ще одну сферу діяльності, а це зазвичай особливого ентузіазму не викликає. Проте перспектива вийти на ринок шахтного обладнання в умовах скорочення замовлень на традиційну номенклатуру привабила компресормашівців, і вони пристали на нашу пропозицію.

Спеціалісти лабораторії теплоенергетичних і пневматичних установок НДІГМ ім. М. Федорова (В. Лобода, В. Шеремет, П. Помазан) за активної участі керівництва інституту (А. Коваля, В. Мялковсько-го) передали сумчанам весь наш Досвід розробки і впровадження пересувних шахтних компресорів.

На базі компресора ЗНВ, котрий випускався серійно, ми разом створили першу в Україні шахтну підземну компресорну установку. Невдовзі розробили і “Програму по випуску компресорного обладнання для вугільної галузі”, яку затвердив Мінвуглепром.

Зі створенням у 1994 році концерну “Укрросметал” співпраця стала більш інтенсивною. Нині кількість обладнання, поставленого концерном вугільникам, перевищує 1200 одиниць. Сумарна потужність його сягає 100 тисяч кіловат. На шахтах України працює майже 700 пересувних підземних компресорних установок з маркою “Укрросметалу”. На відміну від нашої першої спільної розробки, тобто машини з поршневим компресором, ці (УКВІІИ5/7, УКВШ-5/7) мають гвинтові компресори — більш високопродуктивні, високоефективні (ККД до 93 відсотків), більш надійні (ресурс 40 тисяч годин).

Новим напрямком співпраці “Укрросметалу” та Інституту ім. М. Федорова при сприянні спеціалістів науково-дослідного інституту гірничої справи “Респіратор” стала розробка і створення кілька років тому в гранично стислі строки пересувної азотно-мембранної компресорної станції АМВП-15/07СУ1, яка продукує азот з повітря на місці його споживання. Генераторами ідеї створення такої станції з особливою технологією використання газоподібного азоту стали вчені НДІГМ доктори технічних наук Б. Грядущий і П. Пашковський.

Застосування цих станцій під час гасіння пожеж на шахтах ім. Дзержинського (Луганська обл.) та “Краснолиманська” (Донецька обл.) дало змогу врятувати життя десятків гірників, зберегло великі матеріальні цінності (техніку, гірничі виробки, поклади вугілля).

Створення азотних станцій, їх серійний випуск — економія великих валютних коштів, які треба було б витрачати державі на придбання закордонної аналогічної техніки, що набагато дорожча порівняно з укрросметалівською.

Запатентовані в Україні і Росії станції, в конструкції яких багато ноу-хау, є продуктом високих технологій, тобто технікою, якою наша країна може пишатися. Значною мірою вони з'явилися завдяки ентузіазму, енергії і наполегливості почесного президента концерну “Укрросметал”, народного депутата Г. Дашутіна, ро­зумінню ним проблем вугільної галузі.

Перспективи спільної роботи НДІ гірничої механіки ім. М. Федорова та концерну “Укрросметал” — розробка і випуск пересувних підземних азотно-мембранних станцій, а також створення компресорних підземних станцій, котрі не потребують звичайних мастил, бо використовують спеціальну рідину (НРР), що не горить. Тому, мабуть, не варто доводити при цьому значення пожежонебезпеки шахтного обладнання. Наразі проведено попередні випробування таких компресорів, ведеться підготовка технічних завдань на них.

Весь досвід співпраці донецьких вчених із сумчанами, а також політика активного, використання наукового потенціалу задля випуску конкурентоспроможної продукції, яку проводять керівники концерну (Г. Кирик, П. Жарков, А. Лавренко), дає підстави впевнено стверджувати: невдовзі те, що нині лише перспектива, перетвориться на нові серійні вироби “Укрросметалу”.

Але це, звичайно, не буде крапкою в наших стосунках, бо, як життя, техніка і наука на місці не стоять.

Олександр РОМАШОВ