ДАЙДЖЕСТ

Замість коксу

[09:23 17 марта 2005 года ] [ Голос України, №1603 ]

Перший успішний досвід виплавки чавуну із використанням коксу датується 1735 роком. Легенда стверджує, що англійський промисловець А. Дербі шість діб провів біля доменної печі в очікуванні результатів експерименту.

Коли надвечір шостого дня піч дала бажаний чавун, щасливий винахідник заснув біля домни. Сьогодні українські металурги виробляють чавун здебільшого за технологією, якій уже 170 років. Винятком є лише Донецький металургійний завод, де використовується метод вдування пиловугільного палива (ПВП) у горн доменної печі. Саме тут в 1980 році збудовано першу в Європі промислову установку. З того часу жодне вітчизняне підприємство не підтримало ініціативу, тоді як у світі вже 120 доменних печей переведено на нову технологію, котра дає змогу знизити собівартість чавуну, зменшити витрати коксу і природного газу, використовувати дешеві, а не дефіцитні марки вугілля.

— На заводах, розташованих на території колишнього СРСР, найлегшим замінником коксу вважали природний газ, — пояснює виконавчий директор Української асоціації підприємств чорної металургії Володимир Терещенко. — Газ коштував дешево, його використовувати було зручно, і не виникало особливих питань. А у світі найширшого застосування набула технологія вдування пиловугільного палива. Практично нині не будують доменних печей, в яких не використовували б цей метод.

Як каже заступник директора департаменту металургійної промисловості Мінпромполітики Микола Абросімов, лічити гроші змушує саме життя: у собівартості металопрокату вартість чавуну сягає 70%. Середня собівартість чавуну в галузі — 1200 гривень за тонну. З них половина — вартість коксу.

Саме про шляхи здешевлення витрат на виробництво чавуну йшлося на науково-практичній конференції, яка відбулася на базі ЗАТ "Донецьксталь". Фахівці наголошували, що використання ПВП надзвичайно ефективне: вартість однієї тонни коксу становить 1000-1100 гривень, тоді як тонна пиловугільного палива — 400-450 гривень. До того ж відпадає залежність від окремих марок вугілля для коксування, що імпортуються з Росії.

Чому ж, попри очевидні вигоди і численні міністерські програми, технологія не має широкого застосування? Кажуть, через значні капітальні витрати на початку впровадження. Реконструйована два роки тому на Донецькому металургійному заводі установка із вдування ПВП відповідає найсучаснішим вимогам доменної технології, вартість — 8 мільйонів доларів. Зате витрати коксу скоротилися на 25-30%. За оцінками металургів, нове обладнання виправдало себе за півтора року і тепер дає прибутки.

Для кожного підприємства, залежно від потужностей, вартість оновлення буде різна, — каже В. Терещенко. — Комплекс з потужністю у 2,5-3 мільйони тонн чавуну коштуватиме 50-60 мільйонів доларів. Гадаю, за півтора-два роки ці витрати окупляться.

Найближчим часом до підприємств, де використовується технологія вдування ПВП, можуть приєднатися Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча та Алчевський металургійний комбінат, де вже розпочали серйозну модернізацію доменного виробництва. Металурги і науковці заговорили про створення науково-технічного центру, який розробив би типову технологію та обладнання, а на завершення — технологію доменної плавки із заміною половини коксу пиловугільним паливом без вдування природного газу. До речі, машинобудівники відчули попит ринку і вже навперебій пропонують елементи обладнання для майбутніх установок.

Ліна КУЩ