Анатолій Ткачук: Утворення місцевих громад, відповідно до нашої концепції, має відбутися наступного року

Міністерство регіонального розвитку та будівництва України було утворене постановою Кабміну 1 березня минулого року. На установу поклали серйозні завдання — забезпечення ефективного формування та реалізації державної регіональної політики, політики у сфері будівництва та архітектури, розв’язання проблем, пов’язаних із реформуванням адміністративно—територіального устрою та місцевого самоврядування. З приходом уряду Тимошенко наприкінці минулого року відомство очолив представник “НУНС” Василь Куйбіда.

За порівняно невеликий проміжок часу було окреслено ключові завдання у сфері будівництва доступного житла та соціально—економічного розвитку регіонів, які поступово реалізуються. У Мінрегіонбуді вважають, що зміни є незворотними. В активі — затверджений програмний документ майбутніх перетворень, Концепція державної регіональної політики; на підході й інші фундаментальні документи.

Майбутній сценарій реформ для коментує заступник міністра Анатолій Ткачук. 

— Анатолію Федоровичу, частина суспільства зневірилася в тому, що регіони будуть розвиватися, що місцева влада стане нарешті ефективною, бо навколо цих питань протягом багатьох років було стільки розмов, а системних перетворень так і не відбулося. Чи стануться якісь зрушення за цієї каденції?

— Реформи вже дозріли. По—перше, до цього готові люди, готовий бізнес, готова значна частина управлінців. Єдина слабка ланка — політикани (йдеться не про політиків загалом, адже політики, у європейському розумінні цього слова, також прекрасно розуміють невідворотність реформ).

По—друге, на відміну від попередніх спроб здійснити реформи, тепер у державі є відповідна інституція, яка буде цим займатися, — Міністерство регіонального розвитку та будівництва.

У міністерстві працюють люди, які дійсно є професіоналами, які до того, як обійняти теперішні посади, роками вивчали тему. Саме тому нову Концепцію державної регіональної політики було розроблено та схвалено за такий стислий термін — п’ять місяців. Для порівняння: попередній аналогічний документ 2001 року (який належним чином так і не був впроваджений) готували сім років.

По—третє, це буде прогресивний сегментний, або “мозаїчний”, підхід. Ось приклад. Малі міста та селища занепадають через руйнування інфраструктури, що знижує їх інвестиційну привабливість. Там скорочуються робочі місця, люди намагаються виїжджати звідти. Завдяки об’єднанню зусиль різних міністерств ми зможемо дати в окремі опорні міста цільові субвенції, які місто використає на будівництво закладів освіти, охорони здоров’я, спорту, будівництво чи реконструкцію міських доріг і шосейних шляхів навколо. Це зробить місто більш привабливим для розвитку бізнесу, для життя людей. Тож там створюватимуться робочі місця не тільки для жителів цього міста, а й для мешканців приміської зони (30—хвилинна доступність), для яких буде цілком прийнятним їздити щодня на роботу замість того, щоб виїжджати на заробітки далеко від дому.

Ми маємо розуміти просту істину. В розвинених країнах у сільському господарстві працює 3—4 відсотки працездатного населення, проте у сільських поселеннях проживає близько 20 відсотків населення. Це свідчить про те, що люди з сільських поселень їздять на роботу в міста. Це об’єктивний процес, якого не минути. Розвиток малих міст та селищ стримає відтік населення з сільських регіонів і водночас дасть можливість сільським мешканцям мати нормальну роботу та соціальну інфраструктуру.

Саме такий підхід дає змогу розпочати де—факто реформу адміністративно—територіального устрою.

— Існує поширена думка, що для того, аби реформи пішли, аби відбувалася децентралізація, необхідно змінювати багато положень Конституції, кардинально змінювати законодавчу базу. На вашу думку, наскільки ґрунтовно все треба міняти?

— Не можу погодитися з тими, хто говорить про необхідність міняти багато положень Конституції і приймати цілий пакет законів. Більшість реформ можна почати вже при нинішній Конституції. Лише для впровадження виконкомів районних та обласних рад потрібні конституційні зміни.

У нашому міністерстві зараз якраз готують необхідні законопроекти, які б вирішили більшість питань упорядкування адміністративно—територіального устрою, розвитку місцевого самоврядування та стимулювання місцевого розвитку у межах чинної Конституції.

— Як ви оцінюєте перспективи ухвалення необхідних змін у законодавстві Верховною Радою? Адже ми бачимо, що вона працює неефективно і можна довго чекати просто розгляду проектів, а не тільки прийняття закону…

— Дійсно, щодо Верховної Ради є питання. Так, проектом змін до цьогорічного бюджету уряд передбачив 1 мільярд (!) гривень на розвиток малих міст. Як відомо, парламент перед канікулами так і не підтримав цих урядових ініціатив. Тепер, якщо навіть уявити, що в жовтні парламент проголосує за такі зміни, то чи можна буде ефективно освоїти кошти?

Що стосується інших принципових законопроектів, то й тут є проблеми. Адже сьогодні, на жаль, більшість депутатів не цікавиться законопроектами загального характеру. Тому позитивне рішення можливе лише за умови домовленостей між керівниками фракцій.

Тут досягнути домовленостей складно, але можливо. Адже є дуже велика зацікавленість у проведенні адміністративно—територіальної реформи і в реформуванні місцевого самоврядування не тільки з боку простих людей, а й з боку великого бізнесу. З цим не можна не рахуватися.

— Якщо реформи дійсно незворотні, то скільки залишається часу до моменту, коли громади, люди на місцях одержать нові можливості, нову відповідальність? І як ви оцінюєте ступінь готовності громад здійснювати повноцінне врядування?

— Щодо готовності громад — міністерство розробляє відповідні методики підготовки в областях пропозицій щодо утворення нових громад та районів відповідно до Концепції реформи адміністративно—територіального устрою та місцевого самоврядування.

Тому новий адміністративно—територіальний устрій на рівні областей буде сформований не в Києві, а в кожній конкретній області з урахуванням інтересів громад, районів, областей, насамперед їх мешканців.

Готовність людей до життя і роботи по—новому є. Важливим тут є також те, що тепер і міста, і села можуть отримати один від одного допомогу. Раніше ж тільки міста розвивалися за рахунок пригнічення сіл. Зараз основний ресурс — земля у сільських громадах, фінанси в містах, тому об’єднання цих ресурсів дасть новий імпульс місцевому та регіональному розвитку.

Стосовно часових орієнтирів, то, за відсутності форс—мажору, вона виглядає приблизно так:

2008 рік — методологічна підготовка, розробка і вдосконалення концептуальних документів, підготовка проектів законів;

2009 рік — ухвалення відповідного законодавства, утворення громад та районів;

2010 рік — вибори міських голів, рад усіх рівнів за новим принципом.

Хочу сказати, що ці програми цілком здійсненні. Головне — шукати можливості зробити, а не знаходити причини, чому задумане не може стати реальністю.