Минуле “най—най” із прицілом у майбутнє

“Україна  молода” звернулася до відомих політологів з однаковими запитаннями. Вони мали підсумувати та окреслити такі позиції:

1. Подія року, що минає.

2. Найсильніший політик—2007.

3. Найбільша помилка Року Свині.

4. Стислий прогноз 

Кость Бондаренко,
директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна:

1. Подією року був розпуск парламенту. Він призвів до серйозних змін у розстановці політичних сил. Замість двовладдя у нас виникло тривладдя: секретаріат Президента, Кабінет Міністрів і опозиційний уряд. До розпуску ВР можна було говорити про монолітність Партії регіонів. Тепер там чітко видно поділ на групи. Сьогодні можна говорити про кризу всіх постреволюційних проектів, як “помаранчевих”, так і “синьо—білих”.

2. Я не вказуватиму конкретного політика. Сказав би так: з одного боку — тандем Віктора Ющенка та Віктора Балоги, а з іншого — Юлія Тимошенко. Вони продемонстрували свою силу, довели, що можуть задавати тон у політиці. Обидва на певному етапі перетворяться на конкурентів. Не стільки за посаду Президента, скільки за реальні впливи на економічне і політичне життя країни.

3. Важко сказати, що було найбільшою помилкою. Помилок вистачало, просто не було фатальних. Практично всі політики помилялися. Але найбільша — все—таки відставка Анатолія Гриценка з посади міністра оборони. Це помилка і з професійної, і з політичної точок зору.

4. Наступний рік буде стабільнішим, ніж попередній. Треба дати країні хоч трішки відпочити від політичних стресів. Водночас це буде рік активної підготовки до президентських виборів. До кінця наступного року вже буде ясно, хто йде на вибори, і хто кого підтримуватиме. Все інше буде похідним.

Володимир Полохало,
керівник журналу “Політична думка”, депутат від БЮТ:

1. Народні депутати пішли на безпрецедентний крок — добровільне складення повноважень. Це створило можливість для оголошення дострокових виборів — безумовної події 2007 року. Вибори лишили нереалізованими надії тих, хто сподівався утвердити в Україні авторитарну практику здіснення влади. Сценарій перетворення фінансової олігархії у політичну не був реалізований. 2007 рік, мені здається, став переломним. Тепер я не бачу небезпек для ухилу в бік авторитаризму. Є небезпеки, але йдеться про ар’єргардні бої, тоді як сам перелом уже відбувся.

2. Політик року — Юлія Тимошенко. Я згоден із результатами опитування політичних експертів і журналістів, які недавно були оприлюднені кількома організаціями. Як на мене, успішний політик — це і є сильний політик. Тому безсумнівно — Тимошенко.

3. Найбільшим прорахунком була надмірна самовпевненість Партії регіонів. Шок, який вони отримали, перейшовши в опозицію, свідчить якраз про те, що “Регіони” дуже недооцінили демократичний ресурс. Я не веду до того, що їм було краще не погоджуватись на вибори. У них іншого варіанта й не було. Маю на увазі поведінку. Між розрахунками і прорахунками — величезний розрив. “Регіонали” хотіли в’їхати у парламент на білому коні, а в’їхали якщо не на шкапі, то на такій конячці, яка точно не матиме шансів на призи у 2008—му, а тим більше — у 2009 році.

4. Якщо говорити про тенденції на наступний рік, то ключовим буде утвердження демократичних практик у здійсненні влади. Хоча буде опір і протидія. Попри це, вперше в Україні два компоненти політичного буття — влада та коаліція — співіснуватимуть на цивілізованій, інституційній основі.

Михайло Погребинський,
директор Київського центру політ. досліджень і конфліктології:

1. У політиці подія року — розпуск парламенту, в суспільному житті — Євро—2012, в гуманітарній сфері — надання колабораціоністу звання Героя України. А якщо говорити про розпуск парламенту, то для мене це подія зі знаком “мінус” — як приклад ігнорування Конституції та антиконституційної змови еліт.

2. Найсильніший політик року — звичайно, Ющенко. І аж ніяк не Тимошенко. Це Ющенко сидить на засіданні Кабміну й обмежує Тимошенко десятьма хвилинами, а сам посилає свої месиджі протягом години й більше. Так що саме він “намбер ван”.

3. Найбільша помилка — згода Партії регіонів на дострокові вибори. Вони їх програли, оскільки не створили більшість разом із партнерами, втратили владу. Та й узагалі їх надурили, як немовлят...

4. 2008 рік буде роком суцільної поразки Президента на всіх напрямках його діяльності. Або він взагалі піде з політики, або буде проігнорований у інший спосіб. І ми матимемо біполярну систему “влада—опозиція”, але без Ющенка.

Олексій Гарань,
науковий директор Школи політичної аналітики при НаУКМА:

1. Дострокові вибори. Вони дозволили відродити баланс політичних сил і створили передумови для збереження демократії, якій існувала серйозна загроза.

2. Якщо говорити про те, чий “приріст” був протягом 2007—го найбільшим, то це Тимошенко. Вона починала з опозиції, а потім її партія набрала дуже багато під час виборів, і зараз вона — Прем’єр. Другий у списку — Ющенко. Він також починав рік із загрози того, що він взагалі може втратити владу, але наприкінці року ми бачимо, що цієї загрози вже немає. Рейтинг Президента різко підвищився під час проголошення ним дострокових виборів, і зараз його роль у політичній системі є дуже важливою — він відіграє роль балансира в системі, що склалася. Третім успішним політиком, точніше, групою політиків, є угрупованням Ахметова, тому що, хоч Партія регіонів і втратила посаду Прем’єра, Ахметову вдалося відстояти імідж цивілізованого бізнесмена та посилити вплив прагматичного крила ПР. Призначення Богатирьової секретарем РНБО — тому підтвердження.

3. На першому місці і поза конкуренцією, звичайно, — Сан Санич Мороз. Окрім нього, можна говорити про невдачі Віктора Януковича. Йому треба віддати належне, що він як Прем’єр погодився на дострокові вибори і прийняв як даність втрату влади. Хоча це свідчить одночасно й про втрату ним своїх позицій.

4. Монополізації влади не буде — від цієї загрози ми відійшли. В цьому сенсі є підстави дивитися на наступний рік з оптимізмом. Є потенціал для позитивних змін, він, з одного боку, пов’язаний як з формуванням коаліційного уряду, так і з формуванням прагматичного крила в опозиції. З іншого боку — проблема того, чи вдасться цей позитив перевести у конструктив. Перспектива президентських виборів накладатиме на нього певний відбиток.

Олесь Доній,
керівник Центру досліджень політ. цінностей, депутат від “НУ-НС”:

1. Для мене особисто найбільшою подією року стали п’ять мистецьких (літературно—музичних) фестивалів, які я провів: вертеп у Карпатах, у Гуляйполі (пам’яті Махна), “Луцька барикада”, “Київська барикада” та “Харківська”. Я знаю, що питання ставляться з політичним підтекстом, але я вважаю, що в нас надмірно заполітизоване суспільство, і за протиборством політичних угруповань, які нерідко мало чим відрізняються одне від одного, у нас втрачається темп життя, орієнтація на духовне начало, так що просто неприпустимо на зламі років думати про політичні інтриги наших збанкрутілих еліт. Саме завдяки фанатам і романтикам ми все—таки дійсно зможемо заявити про себе у Європі. Важливо те, що ти сам зробив, до чого сам доклав руки.

2. Найуспішній політик року, безперечно, Балога. Він врятував Віктора Ющенка від багатьох поразок — це з одного боку. А з іншого — він просунувся значно далі, поступово набираючи вагу в державі і затуляючи собою навіть того, кого він врятував.

3. “Регіонали” припустилися найбільших помилок — вони виявилися неготовими як до публічної політики, так і до політичного змагання, тобто до інтриг, які вела Банкова, а також і до ролі опозиції.

4. Як і завжди в Україні, у 2008—му слід чекати політичної нестабільності і того, що принципи європейської демократії у нас іще не пануватимуть.

Олег Медведєв,
політтехнолог, віце—президент Укр. ліги зв’язків із громадськістю:

1. Подія року — і тут двох версій бути не може — дострокові парламентські вибори, обрання Юлії Тимошенко Прем’єр—міністром та оновлення влади, при якому влада і опозиція помінялися місцями. Саме це мало найбільший вплив і на перебіг політичних подій в Україні, і на соціально—економічну сферу. Можливо навіть — хоч це буде відомо тільки з часом — ці події мали вплив і на геополітичну ситуацію в Європі.

2. Важко знайти цього року більш успішного політика, ніж Юлія Тимошенко. Адже вона була, за великим рахунком, й ініціатором дострокових виборів, і їх генератором, і переможцем. Успішним рік був і для Президента Ющенка — він також зміг суттєво посилити свої позиції та вплив на політичну ситуацію. Для нього принаймні закінчився наступ попередньої влади на повноваження Президента: адже йшлося, нагадаю, про те, щоб “регіонально”—комуністична більшість намагалася мобілізувати у Верховній Раді 300 голосів і обмежити вплив Президента через ліквідацію права вето. Нова ж конфігурація у ВР дозволила Ющенку повернутися до активного політичного життя.

3. Найбільшої помилки припустилися Янукович і Мороз, коли на початку року взяли курс на конфронтацію з Президентом, на створення в антиконституційний спосіб більшості й узурпацію влади.

4. Прогнози — дуже невдячна справа через нестабільність ситуації, в якій перебуває Україна.