— Перше і найголовніше питання: вам, успішній жінці, матері двох дітей, навіщо все це — кабінет, кар’єра, політика?
— (Оглядається). По-перше, кабінет мене повністю не влаштовує, а кар’єра — це необхідність. Думаю, що коли діти виростуть і будуть у свідомому віці, їх цікавитиме не ідеальна мама, яка постійно перебуває вдома, готує їсти і доглядає за ними, а мама, яка чогось досягла в житті.
У мене якось трапилася дуже цікава історія: був день народження дитини відомого динамівського футболіста. Я взагалі товаришую з дружинами футболістів — Лєною Леоненко, Олею Калитвинцевою, Ілоною Хацкевич, колишньою дружиною Белькевича Лесею. І от, був дитячий день народження, на який приїхали дружини та діти футболістів. На той момент я працювала в банку (це було років п’ять тому), і в мене був якийсь мобільний телефон останньої моделі. Чийсь 10-річний син почав його розглядати. А коли віддавав назад, то сказав таку фразу: “Бачиш мамо, якби ти працювала в банку, у тебе теж була б остання модель телефона”.
Ці слова він сказав “ідеальній мамі”, яка готує, забирає його зі школи і за плечима має, в принципі, теж непогану кар’єру — раніше вона була успішною гімнасткою. Я тоді для себе зробила певні висновки, оскільки “вустами дитяти глаголить істина”.
— Тобто ви вважаєте, що у владі мають бути винятково забезпечені люди?
— У владі? (Задумалася). Я вважаю, що у владі мають бути насамперед совісні люди, а фінансове становище жодним чином на совість не впливає. Є люди, які заробляють небагато, і в них немає совісті, так само є люди, які заробляють багато і теж не мають совісті. І навпаки. Це не показник.
— Але це питання спокуси. Наприклад, вас же не можна спокусити хабаром у $10 тис.?
— Хабаром в $1 млн мене теж не спокусиш...
— От бачите, ми вже торгуємося...
— (Сміється). Мене взагалі хабаром не спокусиш, тому що, по-перше, я хабарів не беру і ніколи не брала, навіть коли працювала в банку. Ви ж знаєте, я десять років “просиділа” на кредитах. У цьому секторі просто “святе” — відкати, пропозиції по відкатах, і, судячи з кредитних портфелів інших банків, де більша частка безповоротних кредитів, — це свідчення таких відкатів. Тобто кредит видавався не на основі зворотності та надійності клієнта, а на основі того, яка винагорода була запропонована людині, що ставила свій підпис.
По-друге, люди, які хоч раз зі мною зустрічалися, знають, що такі підходи для мене не властиві. Я вмію заробляти гроші самостійно. Так само, як і витрачати.
— Але ж приносили, зізнайтеся?
— Пропонують, звісно, періодично. (Сміється). Щоправда, останнім часом дедалі рідше. Це пов’язано скоріше з тим, що вже знають: зі мною такі стосунки марні. І судячи зі всіх моїх висловлень, з моєї поведінки, як мені здається, це дуже схоже на правду.
— Знаєте, Ірено Реонольдівно, так склалося, що вам доводиться відповідати в політиці не лише за себе, а й за команду, в якій перебуваєте. Ви не одинак, ви прийшли в мерію з Леонідом Черновецьким. І є такий політолог — Віктор Сергійович Небоженко, який колись сказав чудову фразу: “Ці цинічні хлопчики, які ніколи не порушують закон і заробляють мільйони на день, ще покажуть країні, що таке жах”.
— Це кого він мав на увазі?
— Очевидно, він мав на увазі не конкретно вас і ваші дії. Але було перше мерство Леоніда Черновецького, і якщо, насправді, подивитися на рішення сесії Київради, на багато рішень Київдержадміністрації, то з погляду закону, тобто формально, до них не може бути жодної претензії. Це означає, що, з одного боку, в керівництво прийшла команда професіоналів зі штатом прекрасних юристів. Але при цьому не можна заперечувати очевидні речі: у Києві істотно зріс рівень “договірних відносин”. Особливо цинічно це виглядає, коли муніципальні ЗМІ показують десять бабусь, які нарешті отримали
свої п’ять соток багатостраждальної землі, а водночас “ідуть” під будівництво десятки соток у центрі міста під будівництво. Як це кореспондується у вашій свідомості з темою моралі?
— Дивіться: я прекрасно знаю, що в Києві істотно підвищилися хабарі. Але я знаю також те, що стосується це насамперед уряду Тимошенко, тому що хабарі підвищилися на митниці, у податковій, у КРУ, правоохоронні та інші органи проводять перевірки тільки з метою отримання винагороди. Тобто я б не порушувала це питання так цілеспрямовано стосовно київської влади, це питання стоїть гостро в масштабах усієї країни. І я ще раз готова сказати: за прем’єрства Тимошенко хабарі значно вищі, ніж за прем’єрства Януковича.
Якщо ви хочете почути мою думку з цього питання, то я можу її озвучити, хоча багатьом вона здасться дуже радикальною. Якби мені надали можливість, я б на Майдані без суду та слідства прилюдно стратила кількох чиновників, кількох політиків та кількох суддів. Думаю, у такий спосіб це питання вирішилося б. Причому зробила б це саме без суду та слідства, не розбираючись, хто вони такі, навіть якщо це будуть найсвятіші політики, найсвятіші чиновники й найсвятіші судді.
Хочете, поясню, чому? Вважаю, що більшість простих людей у нас страждають від бездарного, безграмотного, безвідповідального та безсовісного керування країною (так, так, насамперед країною). Передовсім страждають люди, які зараз перебувають в онкологічних та туберкульозних лікарнях, які можуть не вижити в цей момент, коли до нас у двері постукалася криза. До кризи увесь світ готувався майже рік, заздалегідь вживав якихось заходів, а ми до останнього з вуст прем’єра чули, що в нас кризи немає. А тепер, мовляв, подивіться, як вона звалилася нам на голову!
І виходить, що держава тепер хоче “списати” цих простих людей, тому що зараз уже не можна допомогти їм у тій мірі, у якій можна було це зробити ще півроку тому. Якби внутрішня політика була краще спланована, то і на місцевих рівнях, і на рівні країни можна було б убезпечити людей від кризи.
І тому нічого страшного, якщо без судового розгляду постраждають якісь чиновники!
— Це ви хочете в такий спосіб перестрахуватися, якщо раптом вибухне соціальна революція? Адже кількість дорогих “Бентлі” на вулицях Києва неодмінно буде дратівним фактором, якщо людям нічого стане їсти...
— Соціальна та духовна криза в країні вже давно настала. А для фінансової були всі передумови: просто багато хто робив вигляд, що, як в анекдоті про Брежнєва, мовляв, нас це не зачепить. У будь-якому разі, так поводилася протягом останнього року влада. Наслідки всього цього проявлятимуться впродовж наступних років.
— А ви усвідомлюєте, що ваша фраза “розстріляти без суду та слідства” не допомагає вашій політичній кар’єрі. Це так, м’яко кажучи...
— Так, звісно. Я ж не будую політичну кар’єру — я нікому не хочу сподобатися, мені достатньо того, що я подобаюся сама собі. Це звучить трішки пафосно, але я максимально намагаюся жити у згоді з собою.
Ви ж розумієте, якби я хотіла робити політичну кар’єру, то поводилася б більш лояльно, не вступала б у відкриті протиборства. Я виросла й виховувалася в інтелігентній родині, але життя внесло свої корективи — і дуже рада з цього. Адже якби я була такою, як мої батьки, то я б, як і вони, опинилася серед тих людей, які не в змозі себе відстояти. Зараз можу хоча б частково допомагати не тільки собі, а й іншим людям. Тобто там, де працюю, у тих напрямках, у яких розбираюся, у що вникаю, я максимально б’єктивна.
— Наприклад?
— Якби я хотіла бути лояльною, то, наприклад, не вступала б у відкриту війну з питань медицини з комуністами. Причому публічна й відкрита війна, яку я затіяла в Київраді, почалася без узгодження з ким-небудь, у тому числі й із Черновецьким. Я не оголошую нічию позицію, я не є, на відміну від представників інших політичних сил, рупором команди, я говорю тільки те, що думаю. Інша справа, якщо команда мені скаже промовчати — я можу на це піти. Але якщо я йду кудись на ефіри, то вже висловлюю власну думку.
Якось був навіть момент, коли Черновецький дорікнув мені: “Ти мене посварила з комуністами”. Це було ще до голосування у Верховній Раді (про проведення дострокових виборів у Київраду. — Ред.). Після голосування я очікувала, що Леонід Михайлович мені щось скаже, але він більше про це не згадував.
— Ірено Реонольдівно, питання якраз стосуватиметься докорів. Коли газети почали майоріти заголовками на кшталт “Кільчицька йде з мерії”, склалося враження, що ви у команді Черновецького вже виконали свою роль “громовідводу”, тоді як Черновецький виконував гру політика. І щойно Черновецький зрозумів, що він може виглядати слабкішим на вашому тлі, з тих пір і почалися відторгнення та розбіжності. У цих висновках є правда?
— З того, що ви сказали, жодного слова правди. Я знаю різні версії, у тому числі й ту, що нібито мене розміняли на голосування всієї фракції “Регіонів” у Київраді. Мені, звичайно, дуже приємно оцінювати свою вагу, але, думаю, що це вже занадто...
Насправді, Леонід Михайлович ніколи не був слабким, багато хто його просто недооцінює. Черновецький — єдиний авторитет для мене (по-справжньому авторитет!) і в бізнесі, і в політиці. І єдина людина, яка на мене може справити враження своїм дзвінком, своїм зауваженням чи запитанням — це теж Черновецький.
Нещодавно я прочитала, як Іван Плющ сказав, що стосовно Черновецького в народі є такий вислів “косить під дурачка”. Я не погоджуюсь із цим висновком, тому що дуже давно знаю Леоніда Михайловича. І якщо деякі його вчинки людям збоку можуть здаватися трошки дивними...
— М’яко кажучи...
— …так, м’яко кажучи, але, насправді, він “відсікає” ситуацію дуже швидко, неймовірно стійкий до стресів, у ньому закладений божевільний ген везіння і ген переможця. І ще, насправді, у нього дуже добре серце. Я взагалі-то не маю наміру обговорювати Черновецького сьогодні в інтерн’ю, але скажу вам таку річ. Пам’ятаєте, у часи правління Кучми було опубліковано нібито список із шести депутатів-корупціонерів, до якого входив Черновецький? Після цього в банку почався хаос. Громадяни, які тримали депозити в “Правексбанку”, побігли знімати гроші. Почалося масове вишиковування черг, щоб забрати депозити. Для банку паніка має дуже велике значення, вона може прикінчити банк за лічені дні. Це те, що відбулося останніми тижнями практично і з “Промінвестбанком”, і з банком “Надра”.
— Там допомогли...
— Так, там допомогли. Так “допомогти” можна будь-якому банку... Тоді заява, що Черновецький — “депутат-корупціонер”, теж була “допомогою”. Отож заходжу я в кабінет до Черновецького з якогось банківського питання, а він розмовляє з кимось по “сотці” — урядовому зв’язку. Коли я зайшла в кабінет, він показав рукою — тихо, мовляв, важлива розмова. Через хвилин сім я зрозуміла, що йдеться про якогось бомжа з його їдальні на “Вулкані”, куди Черновецький постійно їздив із перевірками. Отож у цій розмові Черновецький говорив про те, що потрібно відновити документи цієї людини, він просив прийняти об’єктивне рішення, уважно розглянути справу, просив доручити ведення її судді із совістю, щоб захистити цього чоловіка. Представляти інтереси цієї людини в суді було доручено юристам, яких винайняв Черновецький. На мене це справило дуже глибоке враження, тому що обстановка була, м’яко кажучи, дуже напруженою, і я б навіть не подумала, що в такий період він може приділяти час таким питанням. У цьому — весь Черновецький.
— А коли оголосили перевибори мера і Київради, він теж займався бомжами?
— Я добре пам’ятаю цей день, коли він зателефонував мені й сказав, що Верховна Рада проголосувала за перевибори. Він не був знервованим, як це писали у пресі, — думаю, усе це вигадки піарщиків. Я саме сиділа із дружиною Черновецького, ми обідали в “Конкорді”, коли нам подзвонили з Верховної Ради. Подзвонив мій друг — депутат-регіонал, і сказав, що вдруге винесено це питання на голосування. Ми цього не очікували. Я зрозуміла, що не спрацювали якісь домовленості, тому що цього не мало статися. Він сказав: “Передзвоню через хвилину”. Потім набрав мене й каже: “Усе, двісті тридцять чотири голоси”... У мене був шок. Такого повороту в нашій команді не очікував ніхто.
— А хто був переговірником від команди Черновецького з Верховною Радою? Хто, Олесь Довгий?
— Не знаю, я не брала участі у цих переговорах. Але наскільки мене було проінформовано, питання про повторні вибори йшло наперекір попереднім домовленостям. Напевно, питання не до мене, чому комуністи проголосували за вибори, адже апріорі вони не повинні були підтримувати ідею Тимошенко (про перевибори. — Ред.)
У будь-якому разі, все завершилося, і відбулося піднесення Черновецького на ще вищий рівень влади. Тимошенко якось обіцяла прокоментувати свою поразку, але чомусь дотепер цього не зробила.
— Ви не договорили. Вам подзвонив Черновецький після рішення Ради про вибори і...?
— Так, отож подзвонив Черновецький. І я, якщо чесно, подумала, що він телефонує, щоб ще раз прокоментувати мою “дружбу” з комуністами і, як наслідок, прокоментувати це голосування в Раді. І в цей момент, коли я побачила дзвінок Черновецького, у мене по спині прокотився такий холодний піт. А він подзвонив і почав запитувати про виплати пенсіонерам. Я дуже здивувалася і кажу: “Леоніде Михайловичу, а ви знаєте, що перевибори?” А він: “Так, так, знаю, ми йдемо на перевибори. Ти йдеш другим номером. Так, а що з цими виплатами?”. Тобто не вибори його хвилювали в першу чергу.
— Може, це на нього так стреси впливають?
— (Сміється). Не знаю, але Черновецький відреагував на все це дуже спокійно.
— Скажіть, а чому все-таки настільки великий дисонанс у команді Черновецького? От, порівнюючи, допустимо, вас і Олеся Довгого, який дуже технологічно робить політичну кар’єру, але при цьому багато хто дуже неоднозначно до нього ставиться. А ви, наприклад, більше зариваєтеся в “чорну роботу”, в “битовуху”, але при цьому заявляєте, що політичну кар’єру не будуєте...
— І дипломатом мене навряд чи назвеш.
— Це правда. Може прийде ще?
— Зі мною це не прийде ніколи.
— Та все-таки, чому такий дисонанс?
— По-перше, я беру на себе те, що можу “потягнути”. Вважаю, що я гарний менеджер і можу займатися будь-яким напрямком, навіть не будучи фахівцем у ньому. Приміром, я курирую медицину. Але при цьому я ж не йду в операційну зі скальпелем...
— У вас для цього є ваша подруга Ольга Богомолець...
— Так, є для цього Богомолець. Моє завдання як менеджера — правильно використати фахівця.
По-друге, я людина небайдужа і не можу виконувати щось для галочки. Усю доручену роботу виконую, як для себе — на повну, на сто відсотків. І мені так комфортно.
Для того, щоб досягти якихось цілей, я можу, скажімо, негуманно, як комусь може здатися, або нетолерантно ставитися до поважних людей. Для мене це не є перешкодою, якщо вони не вміють це робити ефективно. Тобто я не думаю, що якщо моя кар’єра не складеться тут, то про всяк випадок не слід з кимось там лаятися. Я не діятиму так, щоб за будь-яких обставин залишитися при владі чи при посаді.
— Напевно, вам потрібно походити до Івана Степановича Плюща на курси, повчитися, як залишитися при різних владах.
— Чому?
— Тому що він якось сказав: з двадцяти семи років він їздить на “Волзі” і працює начальником. Тобто при владі він уже під сорок років...
— Так? Але справа в тому, що мені був двадцять один рік, коли я купила собі першу машину. Це була дуже крута “вісімка”, дуже модна на ті часи. Відтоді я зрозуміла, що найкраще бути ні від кого не залежною — ні від посад, ні від особистостей.
Між Іваном Степановичем та мною можна проводити якісь паралелі, але тільки в тому розумінні, що я теж з тих часів стала ніби сама собі начальником. Я ні від кого не залежу і ніколи жодними пільгами на державній службі не користувалася. У тому числі й машинами. У цьому кабінеті меблі — казенні. Але я ще перебуваю в офіційній декретній відпустці, так що, можна сказати, що й ними наразі не користуюся. Раніше тут у мене стояли дуже гарні меблі. Мої. Я їх вивезла наступного дня після того, як мені підписали заяву. Я просто дуже не люблю, коли моїми речами хтось користується.
— Ви можете все-таки чесно сказати, чому вирішили написати заяву про свою відставку?
— Я вже неодноразово чесно про це говорила. Я втомилася. Стомилася ще до цих виборів...
— Стомилися від когось чи конкретно від чогось?
— Давайте тоді розповім, як усе було. Відразу після виборів 2006 року Черновецький став мером, і наша команда прийшла працювати в мерію. У цей період я довідалася, що чекаю дитину. На той момент я взагалі не знала, як мені розірватися і що робити: залишатися в банку чи йти на державну службу. Мені довелося вибирати. Але оскільки я не могла прийти в мерію, попрацювати там кілька місяців і піти в декретну відпустку, то до останнього ходила на роботу. І слава Богу, що мені здоров’я дозволило це робити. Я практично не мала вибору, тому що це було і прохання, і десь рішення родини Черновецьких.
— Ваші стосунки з цією родиною настільки близькі?
— Я з усіма в дуже близьких і дружніх стосунках — і з дружиною Леоніда Михайловича, і з дітьми. І Леонід Михайлович завжди для мене був начальником, але таким начальником, з яким я могла поділитися своєю думкою. Цього не відбувається на людях, але віч-на-віч я завжди йому можу розповісти, що думаю з того чи іншого приводу, про ту чи іншу людину. І в цьому плані в мене ніколи не було, скажімо, відсутності контакту.
Отож у першу вагітність я відпрацювала в мерії з першого до останнього дня. У суботу ще приїхала, підписала всі документи, а в неділю народила. У понеділок мені ранком у пологовий будинок привезли якісь термінові документи, а наступного понеділка я вже була на роботі.
— Двадцять шостого лютого?
— Так, це був понеділок. До мене ще зайшов Іван Миколайович Салій. Він сказав, що коли його водій заїхав у двір мерії і побачив мою машину, ледве не врізався у якийсь паркан. “Що трапилося?” — запитав Салій. А той каже: “Подивіться, Ірена Реонольдівна на роботі”. — “Цього не може бути, напевно, просто приїхала машина”, — і піднявся спеціально, щоб переконатися, що я на роботі.
Коли я була вагітна першою дитиною, пам’ятаєте, тривала тарифна війна. Тоді практично жоден день не був спокійним: відбувалися якісь ефіри, якісь роз’яснення, наради. Зрозуміло, що розпалювання ситуації було серйозне, і я була в стресовому стані. Причому постійно. Я народила першу дитину, а через півтора місяці від раку померла моя мати — усе сталося дуже несподівано.
… (Після паузи, намагаючись перебороти емоції). Звичайно, це був дуже великий удар.
Потім минув якийсь час, знову вибори, і знову незадовго до них я довідалася, що вагітна. Це був січень—початок лютого. І я розумію, що мені треба визначитися, бо якщо друга вагітність проходитиме так, як і перша, то я просто не виживу. Я зрозуміла, що не хочу, щоб друга вагітність була в такому ж темпі й у такому ж режимі, як і перша. Я прийшла до Леоніда Михайловича.
— Це було, коли оголосили перевибори?
— За тиждень, рівно за тиждень до цього. Я вирішила йти з роботи. Перед тим, як іти до Черновецького, я поговорила з його дружиною: сказала, що знайду зручний момент, щоб переговорити з Леонідом Михайловичем. Зважаючи на нашу роботу, таких зручних моментів не так багато. Якось я прийшла до нього з доповіддю. Це була п’ятниця. Доповіла по всіх документах, а під ними в мене лежала заява. Дістаю її й кажу: “Леоніде Михайловичу, я стомилася, іду і працювати вже не буду”. Він бере заяву і каже таку фразу, мовляв, це дуже правильне рішення, мені треба відпочити, а потім це рішення зважити.
Я вийшла з кабінету, приїхала додому, дорогою ще встигла зателефонувати його дружині й сказати, що начебто своє питання вирішила.
Коли я виходила від Черновецького, за мною в кабінет зайшов з доповіддю Голубченко. Я ще навіть не встигла доїхати додому, як мені подзвонили із приймальні Черновецького. Леонід Михайлович говорить: Голубченко доповів, що Кабмін надсилає перевірку, вона триватиме тиждень. Тому я не могла відкласти свою відпустку на тиждень, оскільки за мною закріплено кілька напрямків. Я погодилася. Жодних проблем?
У понеділок почалася перевірка. Вона тривала до наступної середи, коли, якщо я не помиляюся, призначили позачергові вибори. Ну, як я могла розвернутися й усе кинути? Що я мала сказати: “Леоніде Михайловичу, перевірка закінчилася, наша домовленість залишається в силі”? Так ми й пішли на перевибори, які я відпрацювала чесно, якісно, у своєму дусі. Тоді я подумала, що на цій перемозі...
Юлія ЛИМАР
Віктор ШЛІНЧАК
Что скажете, Аноним?
[18:18 26 ноября]
[13:40 26 ноября]
[11:40 26 ноября]
19:30 26 ноября
19:15 26 ноября
18:00 26 ноября
17:50 26 ноября
17:40 26 ноября
17:30 26 ноября
17:15 26 ноября
17:00 26 ноября
16:45 26 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.