Дихальні вправи для вуглекопів

У залі засідань ВАТ “Краснодонвугілля” на чільному місці гасло: “Вугілля — гарант економічної незалежності України”. Державною мовою. Бачити це було особливо приємно, зважаючи на область, де розташоване об’єднання, а також на “донецьке” походження його власників і керівництва. Цілком можливо, наказав вивісити цей девіз ще попередник нинішнього “генерала”. Громадянин Російської Федерації, він сьогодні очолює сусіднє “Гуківвугілля” у Ростовській області, а прізвище має українське...
Чому Краснодон?

Привід для зустрічі в залі засідань можна вважати історичним. ВАТ “Краснодонвугілля” першим з усіх вугільних об’єднань країни отримувало сертифікат відповідності міжнародному стандарту промислової безпеки OHSAS 18001:2007. Генеральний директор Bureau Veritas Certification у Чорноморському регіоні, що проводило відповідний аудит підприємства, Валерій Якубовський, навіть не виключив, що краснодонці стали першими й на теренах усього колишнього СРСР.

Bureau Veritas — одне з найбільших у світі міжнародних технічних товариств, до якого входить більше ста підприємств. Надає послуги в галузі інспектування, оцінки та забезпечення якості, надійності й безпеки мало не в усіх сферах діяльності людини. Штаб—квартира бюро розташована в Парижі, але воно має свої підрозділи по всіх континентах. Має повноваження від урядів та парламентів 126 країн. Назване вище Чорноморське відділення бюро має офіс у Києві й охоплює, крім України, ще й Білорусь, Молдову, Грузію та Вірменію.

— Можу зізнатися, — зазначив Якубовський, — коли восени 2006 року до нас звернулося керівництво Метінвестхолдингу з проханням розглянути можливість проведення першого етапу робіт із підвищення рівня безпеки на всіх підприємствах компанії — а “Краснодонвугілля” входить до дивізіону вугілля та коксу холдингу, — ми до нашої роботи поставилися з певною пересторогою. Бо розуміли, який стан вугільної промисловості в країні. І от сьогодні можу сказати: ми раді, що роботу все ж розпочали.

Слід пояснити: структура власності в “імперії” Ріната Ахметова багатоступенева. Формально контрольним пакетом ВАТ “Краснодонвугілля” володіє Авдіївський коксохімічний завод (це під Донецьком); АКХЗ входить до Метінвестхолдингу, а вже той — до групи “Систем кепітал менеджмент” (СКМ)... Наскільки мені відомо, ахметовські підприємства, принаймні контрольовані ним металургійні комбінати, не є взірцем модернізації — на відміну, припустимо, від того ж “Індустріального союзу Донбасу” або хоча б маріупольського МК Володимира Бойка. Натомість приватизоване СКМ у 2004 році вугільне об’єднання в Краснодоні явно зробило ривок у цьому напрямі. Хоча кілометрові глибини і “кувейтські” поклади метану цьому не надто сприяли.

Можливо, причина полягає в тому, що гірники саме цього об’єднання в минулому демонстрували особливу бунтівливість і здатність гуртуватися для відстоювання своїх інтересів. Достатньо згадати кількамісячні їхні “сидіння” під Луганською облдержадміністрацією і марші протесту. Хоча, з іншого боку, все може бути значно простіше: всі сім шахт ВАТ є вкрай небезпечними через викиди газу й вугілля. І можна просто розоритися на відновних роботах, компенсаціях постраждалим та відшкодуванні сім’ям загиблих втрати годувальників. На меткомбінатах подібні аварії трапляються значно рідше. Тому тут і вирішили провести повний спектр робіт із модернізації виробничого процесу. Ну і політичну складову не варто забувати...
Покатаємося на “Шайтані”?

За півтора року на шахтах об’єднання було враховано й виконано більше тисячі рекомендацій аудиторів Bureau Veritas. Але впроваджено дещо й своє. Скажімо, на шахті “Суходільська—Східна”, відомій своїми вибухами з численними людськими жертвами, буріння дегазаційних свердловин почалося задовго до того, як були запрошені фахівці бюро. А сьогодні тут запускають уже другий котел опалення, який працюватиме на власному газі (замість доволі дорогого привозного вугілля спалювати власне, коксівне, — задоволення ще дорожче). На жаль, ніхто так і не зміг мені показати “економіку” цього процесу. Мовляв, бурити ж ми й будемо в будь—якому випадку...

А ще тут усі нарядні оснастили кабельним телебаченням. Нарядні, хто не в курсі, — це такі приміщення на шахті, де перед початком зміни працівникам дільниць та підрозділів розподіляють наряди, себто завдання, й інструктують щодо виконання конкретних робіт. Тож тепер загальні для всіх настанови можна давати з екранів телевізорів. Власне, й решту часу шахтна телестудія безперервно транслює передачі технічного, технологічного або організаційного характеру. Як на мене, це вже перебір, хоча...

Хто б міг краще, ніж рядові працівники шахти, розказати, як помінялася психологія цілком радянсько—соціалістичних наших гірників в умовах тепер уже стовідсотково капіталістичної організації праці? На жаль, нагоди для широкого спілкування з ними не трапилося. Відомо лише, що масштабних страйків тут давно не було.

За словами в. о. генерального директора ВАТ Олександра Потапенка, на підприємстві впроваджено систему перехресного контролю технічного стану підрозділів. Тобто інженерно—технічні працівники однієї шахти періодично виїжджають перевіряти сусідів, а ті, відповідно, спускаються до них. Так би мовити, подивитися незамуленим оком. Нічого — їздять, дивляться (хоча ще кілька років тому подібна практика отримала б відому назву). Судячи зі статистики, порівняно з 2004 роком кількість небезпечних пригод в об’єднанні зменшилася на 60 відсотків. Сам Олександр Олексійович вважає, що й оновлення техніки — це теж робота у рамках програми підвищення безпеки праці.

— Остання новина: ми не хочемо відставати від передових технологій. І в січні 2008—го уклали угоду з чеською компанією “Ферріт” на постачання монорейкової дороги з дизелевозами “Шаман”. Уперше її буде впроваджено на шахті “Молодогвардійська”. І тоді до місця роботи люди не йтимуть пішки. Це також дозволить нам підвищити відсоток безпеки.

Потім я дізнався від одного технічного працівника об’єднання, у чому тут “фішка”. Звичайні шахтні електровози можуть рухатися лише по горизонтальних рейках; на похилих виробках працюють канатні підйомні машини, тобто треба пересаджувати людей і перевантажувати вантажі. А чеська монорейкова дозволяє ганяти вагонетки по траєкторіях із нахилом 35 градусів (на шахтах Краснодона пласти лежать під кутом 15—17 градусів до горизонту).

— Але ж дизель? У закритому шахтному просторі й без того нема чим дихати.

— А там передбачено спеціальне очищення парами води...
Дихайте глибше, ви схвильовані!

Але, так би мовити, найрезонанснішим нововведенням на “Краснодонвугіллі” стало алкотестування. Започатковане воно наприкінці минулого року, а на практиці перших “жертв” почали виявляти в січні.

— Ми проаналізували ситуацію по Україні, — зазначив Олександр Потапенко. — З 1147 чоловік, що загинули на всіх її промислових об’єктах, на транспорті тощо, 180, тобто 16 відсотків, постраждали через вживання алкоголю. От, виходячи з цього, й було вирішено прибрати цю ступінь ризику.

У перші дні гірників на виході з лампової (і перед спуском у шахту) зустрічали відразу аж по восьмеро начальників. Починаючи від медсестри і аж до директора шахти. Сьогодні, коли народ змирився, вистачає двох. Тієї ж медсестри і відповідального ІТП.

— Є два прилади. Перший — “Алкотест”, ручний, безконтактний, працює на видих. Розрахований на 2 тисячі циклів. Дві лампочки (точніше, світлодіоди. — Авт.). Ви підходите й дихаєте. Якщо загорається зелена — ідіть, працюйте. Якщо ж червона — у вашій крові є алкоголь. Такого працівника відправляють до медпункту, де вже контактним способом встановлюється відсоток алкоголю в організмі. Після цього складається акт. Першими, хто виявив симпатії до нової системи контролю, були, звичайно, дружини шахтарів. Але й самі гірники досить швидко дійшли висновку, що річ потрібна. Адже людина напідпитку в умовах обмеженого простору не лише собі може завдати шкоди...

— Народ ще не навчився дурити прилад?

— Ви знаєте, на собі пробував — не виходить. Але справа навіть не в цьому. Тепер рівень сп’яніння в людей зовсім інший. 5,4 проміле алкоголю в крові — смертельна концентрація. Так от, якщо раніше фіксувалося 3,7 проміле, 4,6, навіть 5,2... (приносили його на роботу, абощо?) — то тепер це 1 — 1,2.

На “Суходільській—Східній” “Алкотест” показали й навіть дозволили сфотографувати. За розмірами трохи більший за мобільний телефон. Що характерно — українського виробництва. Ще на шахтах працює вітчизняна акустична система ЗУА, оператор прослуховує з її допомогою вугільні пласти. І якщо рівень шуму наближається до критичної межі, роботу у вибої припиняють, людей відводять на безпечну відстань.

Тепер стає зрозумілим, чому давно не чути про аварії, пов’язані з цим видом небезпеки. А колись же вважалося: передбачити її неможливо...

Михайло БУБЛИК