Похоронки з—під землі

Одні вийшли самі, а більшість ніяк не вивезуть на—гора

“...Нам треба було відбурити забій. Ми заганяли бурильну машину і раптом почули “хлопок”. Навіть два. Відразу ж вимкнулася напруга, піднявся пил. Ланковий став дзвонити черговому, а той ще нічого не знав. Ми вийшли з свого тупика, а відчувши чадний газ, зрозуміли, що сталося щось серйозне. В цілковитій темряві йшли до свіжого струменя хвилин двадцять і за цей час таки встигли наковтатися газу. І тільки згодом, коли вже черговий дав добро на виїзд із шахти, взнали, що стався вибух...” Прохідник Іван Коноваленко — один із тих гірників шахти імені Засядька, які, перебуваючи під землею в момент вибуху метано—повітряної суміші, зуміли самостійно вийти з небезпечної зони і виїхали на—гора майже неушкодженими. Гірників, які опинилися в обласній клінічній лікарні профзахворювань із попереднім діагнозом — отруєння чадним газом, нині побільшало. Ще в неділю сюди госпіталізували 27 шахтарів, невдовзі до них долучилися ще четверо колег, які відчули погіршення здоров’я (один потерпілий у стабільно важкому стані перебуває в обласній травматології).

І тепер, навіть попри певні ушкодження та необхідність лікування, всі шахтарі вважають, що їм неабияк пощастило. Бо вціліти у палаючих, задимлених і спотворених потужним вибухом підземних виробках було не так і багато шансів. Вони своїм скористалися. На відміну від колег і друзів, до чиїх тіл досі ніяк не можуть пробитися гірничорятувальники. Як повідомив черговий територіального управління Держгірпромнагляду, вже встановлено ймовірне місцезнаходження інших 10 зниклих безвісти шахтарів: шестеро можуть перебувати в конвеєрному штреку, де вирував вогонь, ще шестеро — під завалом.

А тим часом вистачало клопоту й з тими тілами, які вже вдалося підняти на—гора. Приміром, одного з загиблих розпізнали тільки по каблучці з надписом “Спаси і сохрани”. Кількох потерпілих опізнали поки тільки умовно, а деяких узагалі не вдалося ідентифікувати.

Неважко зрозуміти настрої родичів шахтарів, які тривалий час купчилися біля адмінбудинку шахти імені Засядька і довго не могли отримати жодної інформації про долю своїх рідних. Зрештою терпець у доведених до відчаю людей урвався, і вони прорвали заслін охоронців і посунули до приміщення, де засідає урядова комісія. Голова урядової комісії, віце—прем’єр Андрій Клюєв, як міг заспокоїв людей, зокрема, повідомивши, що матеріальну допомогу сім’ям загиблих почнуть видавати після першого ж похорону. Та попри всі обіцянки, люди нарешті хотіли дізнатися щось конкретне про своїх рідних — тих, чиї тіла досі перебувають під землею, де вирує вогонь, та тих, яких досі не вдалося опізнати.
“Це виклик для всієї державної влади...”

Напередодні візиту до Донецька Президента України Віктора Ющенка свою заяву розповсюдила тутешня обласна організація Української народної партії. Відгукнувшись на трагедію на шахті імені Засядька, у зверненні до глави держави, Верховної Ради VI скликання та майбутнього уряду автори заяви пропонують оголосити 2008 рік “роком відродження вугільної галузі України та роком українського вугілля”. Насамперед із тією метою, “щоб наступні роки не стали його роковинами”.

Як відреагують керівники країни на таку пропозицію, покаже майбутнє. А поки глава держави чітко означив мету свого візиту: “Я хотів висловити свої співчуття на найвищому державному рівні кожній родині, де є потерпілі”. Проте під час перебування на аварійній шахті дав зрозуміти — вугілля було, є і буде головним вітчизняним енергоносієм. Особливо якщо зважати на солідні запаси в надрах — понад 175 мільярдів тонн палива. “Переконаний, ще багато років вугільна галузь буде національним пріоритетом, — наголосив він. — Адже жодне покоління не відмовиться від видобутку вугілля, від мільйонів робочих місць”. А тому доручив керівництву Мінвуглепрому розробити чіткий план дій на 2008 рік з реорганізації вугільної промисловості, акцентуючи, зокрема, на заходах безпеки гірничих робіт.

Як відомо, з’ясування причин підземної трагедії ще триває, і Президент порадив набратися терпіння й почекати завершення роботи експертів. “Моє завдання, — зазначив він, — забезпечити таку роботу прокуратури та Державної комісії, аби їхні висновки були винятково об’єктивними. Для того, щоб дати відповідь, чия провина в цій ситуації, потрібно спершу дати відповідь, як це все трапилося”.

Почекати об’єктивних висновків еспертів глава держави порадив ще й зважаючи на сумнозвісну загазованість українських шахт, де метан залишається незмінним супутником роботи гірників. І треба зважати, що за умов, коли тільки 12 відсотків шахт не мають проблем із газонебезпечними вугільними пластами, донецька шахта імені Засядька зробила для дегазації свого підземелля більше, ніж всі інші шахти разом узяті. Отож, як переконаний Віктор Ющенко, фахівці найперше мають дати відповідь на те, чому навіть за такого підходу вугільний пласт спричинив найбільшу підземну трагедію в історії незалежної України.
Найбільшій аварії — великі гроші

Учора Донеччина прощалася з загиблими гірниками. На різних кладовищах області в цей день на останній горизонт, глибиною всього два метри, опустили 28 шахтарів. 19 із них поховали в Донецьку, зокрема на Щегловському кладовищі, де вже аж затісно від могил гірників—“засядьківців”. З іншими прощалися в Авдіївці, Ясинуватій, Добропіллі, Макіївці. Тіло одного з шахтарів відправили на малу батьківшину — до Вінниці.

У цей же день сім’ї перших потерпілих зустрічалися з представниками урядової комісії для з’ясування всіх питань щодо відповідних матеріальних компенсацій. Попередньо урядовці повідомили, що кожна сім’я загиблих гірників отримає по 100 тисяч гривень. Уже відомо, що правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві виділило для цього ще 40 мільйонів гривень. Також відгукнулися на трагедію представники тутешнього великого бізнесу. Як ми повідомляли, футбольний клуб “Шахтар”, який очолює Рінат Ахметов, прийняв рішення про виділення 10 мільйонів гривень. 500 тисяч гривень виділяє Донецька міська рада, допомога в розмірі 300 тисяч надходить від Донецької обласної ради. 100 тисяч гривень адресували донеччанам їхні колеги з Львівської облради.

Однак більше зараз мешканців вугільної області та й, мабуть, усієї держави хвилює інше. А саме: скільки ще треба жертв, аби нарешті припинити сумнівну практику, коли “великі гроші” знаходять здебільшого на ліквідацію наслідків аварій та виплати компенсацій сім’ям загиблих? Скільки ще треба викопати могил на місцевих кладовищах і виготувати домовин, щоб про безпеку праці в шахтах “дбали” не тільки під час промов на людних похоронах? Питання, на жаль, поки так і залишається відкритим.

Павло КУЩ