Гори, гори ясно — буде всім нам “класно”!

Зате воно, щедро окроплене кров'ю вуглекопів, палає в метані, майструє труни і приносить надприбутки приватним глитаям та державним злодіям. З другого квітня наймолодша шахта Львівсько-Волинського вугільного басейну — “Степова” спалахнула метаном і горить. Це уже друга серйозна пожежа у виробничій історії копальні, що постала поряд з селами Глухів та Ванів Сокальського району. І вкотре вуглекопам пощастило — ніхто з них під час аварії не загинув. У теперішній оказії в реальній небезпеці перебували 92 гірники. Їх алярмово підняли на-гора. Проте цьогорічний загальний рахунок загиблих за “чорне золото” на Львівщині уже відкрито. У першому кварталі їх двоє. Вражає смерть комбайнера шахти “Межирічанська” Михайла Леня. Затиснутого металевим кріпленням у лаві, нещасного Михайла визволяли звідтам цілих 12 годин. Торік на цвинтар відвезли 4 понівечених копальнями гірників. Травмованих було — сотні. Ще раніше, у червні 2005 року, на шахті “Лісова” внаслідок аварії втратили життя одразу 5 молодих вуглекопів.

Шокуюча статистика усієї вугільної галузі України. У тому ж 2006 році з копалень “видано на-гора” 300 людських тіл. Ще 7 тисяч робітників отримали травми. Удвічі зріс рівень травматизму на шахтах недержавної форми власності. Жахлива трагедія сталася на переданій в оренду шахті імені Засядька. Там від вибуху метану згоріли заживо 100 гірників. Як відомо, директором цієї копальні є сумнозвісний в. о. екс-прем'єр-міністра України і тодішній тимчасовий втікач до Ізраїлю Юхим Зв'ягільський. А у минулорічні скорботні дні, коли вирішувалися соціальні питання потерпілих сімей гірників, директор Зв'ягільський (і водночас парламентарій) наполягав аби компенсацію родинам виплачував не орендатор підприємства (акціонерна компанія, яка, власне, у погоні за валом і згубила українських хлопців), а щоби “похоронні” суми виділили з державного бюджету. Йшлося також і про фінансову допомогу з державної скарбниці самій шахті — за палаючий і тому задля безпеки затоплений водою вугільний горизонт. Зрештою, шахту, як спочатку планувалося закрити, ніхто не закрив. Тут і надалі енергійно рубають тверде паливо на кілометровій глибині при 30-градусній плюсовій температурі. Скільки з держбюджету офірували акціонерам-“страждальцям” — невідомо. До слова, “Засядьківська” — найприбутковіша копальня України (не дурні ж друзі Зв'ягільського брати в оренду збиткову!). За компетентними оцінками, господарі підприємства отримують 250 млн. доларів чистого прибутку на рік. А коксівне вугілля з копальні спрямовується партнерам — металургійним гігантам, що перебувають під опікою українського мільярдера Рината Ахметова. Утім, для кого це нині таємниця? Ледь не кожний тиждень у Донбасі сповіщають про чергову жертву вибоїв. Кількість травмованих уже навіть не оприлюднюється. Це стало таким буденним явищем, що для ЗМІ не цікаво, не сенсаційно.

А поза тим, гинуть на шахтах не лише від пожеж, обрушення покрівлі підземної виробки, старої техніки. Як інформує газета “Голос Донбасса” (офіційний російськомовний рупор Мінвуглепрому), за останні 10 років померло 300 шахтарів безпосередньо на робочому місці чи одразу після підняття на-гора — від інсульту і серцевого нападу. Нічого дивного. Бо хоча на держпідтримку Мінвуглепрому виділяється щораз більше коштів (у 2008 році — 7 млрд. грн), на нагальні соціальні потреби грошей завжди не вистачає. Медпрофілактика гірників занедбана. Ранні форми профзахворювань фактично не реєструються. Закрита більшість підземних медпунктів, а у ще чинних бракує антисептиків, перев'язувальних матеріалів, стерильних розчинів, рентгенплівки тощо. Рівень захворюваності з тимчасовою втратою працездатності (від 1000 до 1500 днів на 100 працівників) у вугільній галузі найвищий — у порівнянні з іншими галузями національної економіки. Заступник голови профспілки працівників вугільної промисловості Леонід Давидов (зауважу, ця профспілка тяжіє до Партії регіонів) визнає, що гроші у шахтарів крадуть, вони, як висловився проффункціонер, “кров'ю і потом проросли” у велетенських обсягах приватизації державних підприємств, якими володіє лише купка найхапальніших.

Тверде паливо, як твердять чільники держави — попередні і сьогочасні — має стати основою, домінантою українського економічного прориву. Хто б заперечував. Тим паче, коли “старші браття” москалики за нафту хочуть здирати з нас шкуру, а в азійську газову трубу зубами вгризлися свої і чужинські гендлярі. Одначе якось так трапляється, що крові на вугіллі дедалі більше, а самого вугілля — гейби хтось наврочив! Минулого року замість запланованих 48 млн. тонн нарубали 42,2 млн. тонн. При тому зольність його уже перевищила назагал 42 відсотки. Тобто гонимо на верхотуру з надр майже стільки ж пустої породи. На 1,7 млн. тонн торік видобуто менше й найціннішого, коксівного, вугілля — того твердого палива, задля якого, повторюся, горіли у метановому полум’ї, задихалися від диму в підземному пеклі 100 молодих донбасівців.

В Україні нині функціонує понад 200 копалень, з яких 75 відсотків належать до першої категорії з підвищеною небезпекою вибуху метану (понадкатегорійні) і 25 відсотків — до небезпечних за вибухами вугільного пилу. Надто важкі гірничо-геологічні умови. Абсолютна більшість копалень експлуатується від 50 до 100 років. Півтори сотні вуглепідприємств упродовж двох десятиліть взагалі не реконструювалися — застаріла технологія, зношене технічне облаштування. Очевидно, що за такої ситуації мартиролог поповнюватиметься й надалі. Слава Богу, що Львівська “Степова” лише горить, а не готує труни. Тут удосталь нині рятувальних засобів і гірничорятувальних команд. Вочевидь з вогнем впораються. Один із способів — перекрити перетинкою виробку, де горить вугілля. Не буде тоді доступу кисню, і вогонь згодом зачахне. Утім, тліти може довго...  

PS. У понеділок гірничорятувальні служби МНС були знову мобілізовані по тривозі. 15 спецмашин з екіпажами мчали на нову аварію. Чергова для Мінвуглепрому “енпе” сталася у Донбасі на шахті “Червоноармійська-Західна”. На глибині 800 метрів вибухнула метаноповітряна суміш. 16 людей травмовано, з них 5 — важкому стані, з опіками до 60 відсотків. З вівторка медики приступили до операцій. Медики борються за життя найбільш постраждалих, але гарантій на порятунок нема.

Західний Донбас, де розташована ця копальня, вважається відносно молодим плацдармом вуглевидобутку. Саме це — велика спокуса для тих, хто намагається приватизувати його щедрі надряні поклади.

Мирон СЛУКА