Знекровлений Кабмін

Уряд працює без чотирьох міністрів, і це ще не межа: у парламенті зареєстровано ще аж сім проектів постанов про зняття членів Кабміну — причому ініціаторами цих відставок виступають як опозиціонери (що, в принципі, зрозуміло), так і коаліціанти...

Президент Віктор Ющенко впевнений, що тенденція відставок міністрів чинного уряду — це частина спільної політичної гри Юлії Тимошенко та Партії регіонів. “Прем’єр пот¬ребує уряду порожніх крісел. Ця політика дає право на тотальну імпровізацію, право на одноосібні дії прем’єр-міністра”, — каже Ющенко.

Глава уряду відповідає: вакансії в уряді виникли тому, що не всі міністри витримують боротьбу з кризою. Але уряд, попри все, працює нормально та стабільно. Зрештою, каже Тимо¬шенко, навіть у футболі можна виграти матч після вилучення котрогось гравця за рахунок концентрації зусиль решти команди.

Утім, хто б сумнівався, що Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко оцінять ситуацію, яка нині склалася в уряді, по-різному. “Главред” спробував розібратися в тому, кому вигідно те, що низка міністерств не мають повноправних керівників, та якими наслідками для країни може обернутися ця ситуація.

Отже, насамперед нинішній уряд відрізняється від “нормального” Кабміну тим, що зараз його засідання проходять значно спокійніше, ніж зазвичай. Попри те, що відставка кожного міністра мала власну історію, якось уже так склалося, що першими позбулися своїх крісел саме запеклі критики Юлії Тимошенко. Ця обставина дала злим язикам підстави стверджувати, що прем’єр цілеспрямовано зачистила інакодумців зі своєї “команди”.

Після того, як Кабмін залишили міністри, які дозволяли собі відкрито виступати проти прем’єра, стихла критика і з боку тих урядовців, яких не можна запідозрити у надмірній симпатії до Юлії Тимошенко. Хай там як, а ті ж Іван Васюник, Микола Оніщук чи Володимир Шандра зовсім не горять бажанням повторити долю колишніх колег по Кабміну, а тому голосів противників прем’єра в уряді зараз не чутно.

Чи можна у цьому випадку говорити про специфічну політику прем’єр-міністра? А чому б і ні? Витіснивши з Кабміну своїх опонентів, Тимошенко, по суті, утримує контрольний пакет урядових акцій і може провести через найвищий орган виконавчої влади практично будь-яке рішення. Не подобається котромусь міністрові політика прем’єра — глава уряду подасть до парламенту подання на звільнення, а там голосів за будь-яку відставку вистачить...

Якби можна було, жартують у парламенті, Тимошенко взагалі відставила б усіх міністрів і здійснювала б виконавчу владу в країні. Але, на жаль чи на щастя, від такої ситуації ми застраховані. Якщо користуватися футбольними аналогіями, які вподобала останнім часом Юлія Володимирівна, то якщо у складі однієї команди залишається семеро гравців, матч припиняють, а цій команді зараховують технічну поразку. Так і в уряді — якщо у ньому залишиться менше половини (а за іншою версією — менше двох третин) членів, Кабмін стає недієздатним. Це — справжня технічна поразка, за якою цілком можуть послідувати відставка уряду, дострокові парламентські вибори та інші малоприємні для Юлії Тимошенко речі...

Усвідомлення таких перспектив призвело до того, що останнім часом Тимошенко стала значно обережнішою у питаннях зняття своїх міністрів. А впливові БЮТівці стверджують: відтепер зніматимуть лише тих міністрів, на місця яких буде знайдено стовідсотково прохідних кандидатів. На якийсь час кадрова буря заспокоїлась.

Утім, це враження оманливе. У “спокійному” Кабміні, ослабленому відсутністю ключових міністрів, зараз наявна величезна кількість підводних течій, розібратися в яких надзвичайно складно. Донедавна в уряді, сформованому за політичним принципом, усе було чітко і зрозуміло: такий-то міністр захищає інтереси Президента, а такий — є людиною прем’єра. А от “чиїх будуть” нинішні керманичі у статусі “в. о.”, напевно, не скаже ніхто. Гріх цим не скористатися — за даними “Главреда”, відсутність публічних керівників міністерств, які несли відповідальність за діяльність своїх відомств власним іменем та подальшою політичною кар’єрою, активно використовують різного роду “місцеблюстителі”. У результаті “обезголовлені” міністерства перетворюються на осередки “дерибану”, кінці якого не вдасться знайти і після того, як до уряду прийдуть нові керівники.

Якщо прийдуть узагалі, звичайно. За кожну вакантну посаду в уряді точаться бої не на життя, а на смерть. У цьому випадку — смерть коаліції. Кожна з чисельних груп впливу всередині фракцій більшості претендує на котресь із вільних місць у Кабміні та шантажує колег по коаліції своїм виходом із неї. Конфігурація “великого компромісу” між усіма прохачами змінюється мало не щодня, тому узгоджений кадровий пакет, який начебто напрацювали в парламенті минулої п’ятниці, цілком може стати черговим куплетом у пісні про те, що “Вакантні посади в уряді от-от будуть заповнені”, яку тужливо співають лідери коаліції ще з грудня минулого року. Постійні кадрові торги, шантаж, погрози та жебрацтво, звичайно, не додають стабільності роботі уряду та коаліції...

Одним словом, зрозуміло, що хорошого у діяльності недоукомплектованого Кабміну мало. Страждає від цього країна, яка опинилася перед лицем другої хвилі світової економічної кризи без тилу у вигляді працездатного уряду. Як би там не було, але не надто комфортною є ця ситуація і для Юлії Тимошенко — так, вона має слухняний Кабмін, але ж цей Кабмін пос¬тійно перебуває під загрозою відставки через недоукомплектацію!

Як вирішиться ця ситуація — варіантів небагато. По-перше, можливо, що проблему буде вирішено одним махом, причому Юлія Тимо¬шенко може стати як переможцем цього бліцкригу, так і зазнати поразки. Наприклад, якщо уряду таки вдасться протиснути через Раду призначення більш чи менш вигідних Юлії Володимирівні кандидатів у міністри, прем’єр тріумфуватиме. Якщо ж міністри — висуванці “Нашої України” — дружно вийдуть зі складу уряду, то це стане болючим ударом по позиціях глави Кабміну.

Розшукуються міністри…

Понад 130 днів

немає міністра фінансів 17 лютого Верховна Рада схвалила подану Віктором Пинзеником заяву про відставку з посади керівника фінансового відомства. Наприкінці минулого року стало відомо про суперечності між міністром і Юлією Тимошенко з приводу проекту бюджету.

Понад 120 днів

немає міністра закордонних справ Володимира Огризка було відправлено у відставку 3 березня. Опозиція заявила про непрофесійну позицію МЗС щодо розподілу економічних зон і континентального шельфу між Україною і Румунією. За відставку Огризка голосувала частина фракції БЮТ. Кажуть, Юлія Володимирівна образилася на Володимира Станіславовича за те, що той поширив серед українських послів циркуляр із критикою на адресу прем’єрки.

Понад 20 днів

немає міністра оборони Верховна Рада відправила у відставку Юрія Єханурова 5 червня. Перед тим із жорсткою критикою діяльності міністра виступила Юлія Тимошенко.

Один тиждень

немає міністра транспорту і зв’язку Юлія Тимошенко звинуватила Йосипа Вінського у використанні адмінресурсу для проведення передвиборної кампанії президента. Після того міністр написав заяву про відставку. 23 червня Верховна Рада звільнила Йосипа Вікентійовича, але за поданням прем’єр-міністра.

Вони на черзі

Крісла хитаються ще під сімома представниками уряду:

Василем Вовкуном, міністром культури і туризму;

Василем Князевичем, міністром охорони здоров’я;

Іваном Вакарчуком, міністром освіти і науки;

Іваном Васюником, віце-прем’єр-міністром;

Володимиром Новицьким, міністром промислової політики;

Миколою Оніщуком, міністром юстиції;

Віктором Полтавцем, міністром вугільної промисловості.

Валерій ПУСТОВОЙТЕНКО, прем’єр-міністр України у 1997—1999 рр.

Звичайно, у жодному разі не може бути такого, щоб в уряді не було призначених міністрів, бо будь-який тимчасово виконуючий обов’язки міністра не є повноцінним посадовцем, на нього дивляться як на тимчасову людину, ніхто не буде його особливо слухати й працювати з ним. Така людина не займатиметься не лише стратегічними питаннями, а й поточними. У випадку з урядом Тимошенко повну відповідальність за те, що немає призначених міністрів, несе Верховна Рада: саме цей орган призначає і звільняє всіх міністрів. Але Рада вважається діючою тільки тоді, коли в ній є правляча коаліція, яка має 226 голосів. Якби вона дійсно була в нинішній ВР, думаю, усіх міністрів уже давно призначили б. Навіть якщо немає одного міністра, працювати складно, а тут пів-Кабміну немає! Уряд повинен бути — нехай він працюватиме на термін повноважень Президента, як було раніше. За нинішньою Конституцією, уряд обирається на термін повноважень ВР, хоча скільки вона працюватиме, теж ніхто не знає. У будь-якому разі уряд повинен працювати повноцінно, тому Янукович, Тимошенко і всі інші повинні зібратися і вирішити питання призначення членів Кабміну, домовившись щодо окремих кандидатур. А на місці міністрів, призначених за квотою “Нашої України”, я давно вже вийшов би з уряду: їх там не поважають, вони не голосують за жодне рішення і є баластом. Якби вони вийшли, в уряді склалася б зовсім інша ситуація, а Тимошенко довелось би йти до інших фракцій і просити, щоб призначили тих чи інших міністрів або узгоджували їхні кандидатури.

Святослав ХОМЕНКО