Змова за стінкою

 Хоча сама ж затіяла цей абсурд.
Скандальний продаж Одеського припортового заводу закінчився нічим. Намагання Прем’єра продати завод усупереч усім можливим перепонам — указу Президента, рішенню судів — та вкрай несподівана розв’язка цієї історії породили дуже багато запитань.

Під прикриттям суду

...Протестувальники з білими і державними прапорами, яким тільки охорона завадила підійти впритул до будівлі Фонду держмайна, розташованої на вулиці Кутузова — через стінку з одним зі штабів БЮТ, вигукували: “Одесити не пробачать продажу ОПЗ!” Торги ще не починалися, а присутні були щиро переконані, що підприємство намагаються продати “не тому” інвестору і не “за ті” гроші.

Натомість у залі, де проходив аукціон, панував діловий спокій: в.о. голови ФДМУ Дмитро Парфененко звернувся із пафосною промовою до присутніх. “Опоненти зробили все, щоб відштовхнути інвесторів, щоб чесна приватизація не відбулася. Водночас уряд і ФДМ зробили все, щоб розчистити це поле... і провести чесні торги”, — сказав він. За словами Парфененка, уряд обрав просто—таки ідеальний час, аби передати флагман хімічної промисловості у приватні руки. У руках у Парфененка був єдиний козир, який мав Кабмін: лист із Конституційного Суду, у якому говорилося, що судді відмовили у порушенні справи за поданням глави держави. Натомість рішення двох інших судів виконувач обов’язків головного приватизатора держави вирішив просто зігнорувати — мовляв, вони не завадять запланованому дійству.

Натомість член конкурсної комісії, представник президентського секретаріату Євген Капінос, висунув новий аргумент — проведення конкурсу неможливе, оскільки не існує відповідної постанови уряду! Після секундної розгубленості присутні звернулися до головуючого, представника ФДМУ Ігоря Білоцерківця. Але і цей представник урядової команди рішуче заявив, що такі нюанси справі не завадять, і ОПЗ продадуть, незважаючи ні на що.

Двоє на безцінь

Тим часом градус дискусії підвищувався. Президент Віктор Ющенко попередив Кабінет Міністрів про відповідальність за “всі згубні наслідки поспішної і незаконної приватизації Одеського припортового заводу”. Про це на брифінгу заявила його прес—секретар Ірина Ванникова. Аргументи глави держави: заявлена стартова ціна конкурсу в 4 млрд. гривень “не витримує критики — адже ще рік тому за підприємство пропонували понад 2 млрд. доларів”. При цьому Ванникова прозоро натякнула: так, всі ми розуміємо, що продають Припортовий, аби закрити дірки у бюджеті, але для цього, мовляв, існують інші, менш згубні для економіки держави методи.

Та потенційним покупцям було байдуже до цих гострих коментарів. Схоже, кожен із них грав свою гру: одночасно між собою та із ініціатором продажу, Прем’єр—міністром України. Власне кажучи, покупців було лише троє: компанія “Азот—Сервіс”, пов’язана з російським “Сибуром” (афільована з “Газпромом”), компанія російського бізнесмена Костянтина Григоришина “Фрунзе—Флора”, а також фірма “Нортіма”, контрольована Ігорем Коломойським і Олександром Ярославським. “Азот—Сервіс” вважали безперечним фаворитом аукціону, одним з елементів домовленості між Юлією Тимошенко та її російським візаві Володимиром Путіним про сфери впливу тамтешнього капіталу в нашій державі. Не сумнівалася у такому сценарії і Банкова. Речниця глави держави навіть заявила: “Зрештою, найбільш вірогідним покупцем є компанія, афільована з “Газпромом” — фактично держпідприємством сусідньої країни. А це викликає запитання і щодо дотримання українського законодавства про приватизацію, і щодо міркувань національної безпеки”.

Як Юля викручувалася

Але коли ліцитатор підняв свій молоток, з’ясувалося, що присутні стали свідками зов¬сім іншого сценарію. Переможцем, після нетривалих торгів, стала “Нортіма” — дітище Ігоря Коломойського, який у різні періоди був то партнером, то завзятим опонентом Леді Ю. Суперники відмовилися конкурувати з переможцем на цифрі 5 млрд. грн. Сума була, звичайно ж, явно замалою як для такого підприємства — експерти оцінювали, що навіть у час кризи ОПЗ продадуть щонайменше за 8—10 мільярдів.

“Молодець Юля, — прокоментував один із знавців чиновницьких схем. — А решту “роздерибанить” навпіл!”.

Проте невдовзі трапилася подія, яка могла означати одне з двох: або Припортовий і справді готували для “Газпрому”, або високі чиновники не домовилися з бізнесменами про “відкат”. Комісія ФДМУ не визнала результатів конкурсу. Втім існує й третя версія: Юлія Володимирівна розуміла, що приватизації не буде, адже кожен переможець автоматично загрузав на тривалий час у судах. Але й відмовитися від власної ідеї — аби не виглядати слабкою — вона не могла. Таким чином, придумала доволі дивний компроміс.

Власне, обмін думками у дорадчій кімнаті після закінчення торгів зазвичай є формальним процесом: комісія офіційно затверджує переможця. Але не цього разу! Втомлений Ігор Білоцерківець повідомив: у дорадчій кімнаті лунали висловлювання представників підприємства, що результати конкурсу “не є адекватними стану підприємства і розвитку ринку, на якому діє підприємство”. Іншими словами, ініціатори конкурсу повторили застереження, які до початку торгів висловлювали їхні опоненти.

Пан Парфененко зробив ще одне сенсаційне повідомлення: “У поведінці покупців прослідковувалися елементи змови”. “На тлі ажіотажу, тиску, окремих думок результати конкурсу неадекватні. Покупці побоялися вкладати гроші, побоялися торгуватися”, — в. о. голови ФДМУ фактично заперечив те, що він говорив до початку аукціону. Згодом Парфененко додав, що адекватною ціною за ОПЗ є 8—9 млрд. грн., а завод варто продавати тоді, коли буде “Єдина політична воля, єдине бачення процесів приватизації”.

Представник президентського секретаріату Євген Капінос зберігав спокій. “Усе, що сьогодні відбулося, є нелегітимним”, — прокоментував він.

Прем’єрка була, м’яко кажучи, невдоволена. Її версія подій значною мірою збігалася із висновком Парфененка. “Зараз у простому ефірі було видно, як відбувалася змова трьох запланованих учасників для того, щоб за безцінь купити Одеський припортовий завод. Я такого не дозволю зробити, — пристрасно звинувачувала вона і перевела мову на передвиборчу колію. — Уже приблизно десь через чотири з половиною місяця здатні будемо будувати країну, а не збіговисько кланів”.

...Наступна спроба продати завод, як пояснили у ФДМУ, може трапитися не раніше наступного року.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ