Юрій Павленко: В Україні треба змінити систему нарахування аліментів

У суботу, 11 серпня, Інституту Уповноваженого з прав дитини виповнилось 1 рік.  В ексклюзивному інтерв’ю Уповноваженного Президента з прав дитини  Юрія Павленка “Коментарі” дізнались, чи стало легше українським дітям відстоювати свої права в країні.

- Чи багато дітей скаржаться на порушення їхніх прав?

— Це дуже важке питання. Для того, аби оцінювати багато чи мало, треба з чимось порівнювати. Інституту уповноваженого з прав дитини виповнився рік. До 2011року в країні цілеспрямовано захистом прав дітей ніхто не займався, тому діти і батьки просто не знали, куди саме можна скаржитись, аби тебе почули. Окрім того, треба враховувати, що рівень розуміння громадянами країни поняття “права дитини” та в чому є порушення цих прав дуже низький. Наприклад, такі, скажімо так, нематеріальні права дитини як дискримінація, не врахування інтересів дитини, психологічне насилля — вони взагалі відсутні і в законодавстві, і в свідомості громадян. Якщо казати про кількість, то за рік до нас надійшло більше 3000 скарг і від дітей і батьків. Якщо в перші місяці роботи відомства їх приходило кілька в день, то тепер — по 30-40 звернень. Причому нам вдалось розширити кордони поняття “скарга”. Під ним ми розуміємо звернення в будь який формі: офіційна скарга, лист по електронній пошті, дзвінок, повідомлення в соцмережах — вся інформація у нас фіксується і по ній приймаються рішення. Єдине, що має бути у всіх зверненнях, — прізвище, ім’я,по-батькові, контактні дані і адреса проживання скаржника.

Які права дитини в Україні порушуються найчастіше?

Взагалі, в Україні жодний пункт Конвенції ООН по правам дитини не виконується  повністю. У нас ніби непогано спланована система розвитку дитини: дитсадок, школа, оздоровчі заклади, різні дитячі спеціалісти, але по кожному без виключення напрямку є величезна кількість порушень: то фінансування не вистачає, то приміщення не в належному стані, то спеціалісти, що займаються дітьми, не належної категорії. Воно все ніби є, але так щоб щось одне працювало бездоганно — такого нема.

Українські діти частіше за все скаржаться на те, що порушується їх право висловити свою точку зору і бути почутою. Тобто дуже часто при вирішенні питання, яке безпосередньо стосується дитини, її  думка взагалі не береться до уваги, якщо їй навтіь і дозволять її висловити. Причому, така ситуація однакова для всіх сфер життя дитини: вияснення питань всередині родини чи при розмовах дитини і представників держорганів, чи в процессі виховання та освіти, чи під час розгляду справ у суді. А все тому, що в нашому суспільстві чітко закріплена думка, що дитину слухати не треба, тому що начебто дорослі завжди знають краще.

Другим кричущим порушенням прав дитини є невиконання одним із батьків своїх батьківських обов’язків. Найчастіше це ухиляння від виплати аліментів — саме про це йдеться в кожному четвертому зверненні до нас.

Чим в Україні загрожує ухиляння від невиплати аліментів?

Практично нічим! Відповідальність за це настільки лояльна і несуттєва, що можливості ухилитись від відповідальності практично безмежні. На мою думку, окрім суспільного осуду і неповаги до таких батьків, їх треба позбавити багатьох речей. Наприклад, не видавати кредити чи вводити обмеження на виїзд за кордон, а то і взагалі позбавляти волі на певний термін, як то робиться в інших країнах світу. В нашій країні більше 16 тис. злостних неплатників аліментів, тобто таких що взагалі не виплачують дітям грошей, а таких, що платять не все або невчасно, — ще більше. А все тому, що у нас залишилась стара радянська норма нарахування аліментів: відсоток від зарплати. А ми ж всі розуміємо, яка в країні офіційна зарплата і який, відповідно, може бути відсоток аліментів. Я вважаю, треба визначити певну суму, що має сплачувати тато чи мама, причому ця сума має бути чітко фіксованою і такою, яка би могла реально забезпечувати життя дитини. А вже якісь відсотки від зарплати чи премій мають нараховуватись додатково. Ми якраз зараз готуємо відповідний законопроект, який би підвищив відповідальність і покарання за невиплату аліментів.

- Які найбільш гострі проблеми по захисту прав дитини ви би виокремили?

— Порушень вистчачає у будь-який сфері: чи то діти-сироти, чи то діти-інваліди, чи то неповнолітні правопорушники. Бувають навтіь такі скарги, що просто взагалі не уявляєш, як таке могло трапитись: наприклад, кілька разів зустрічалось повідомлення про те, що дитина кілька місяців, а то і років не могла отримати свідоцтво про народження. Здається, що це асбурд, але у нас є і таке.

Одними із найскладніших випадків в плані розв’язання прблеми можна вважати викрадення дитини одним із батьків і вивезення її за кордон. На даний момент у нас близько 20 скарг такого змісту. На сьогодні є перший позитивний досвід — повернення дитини на постійне проживання до Азербайджанської Республіки. Решта — поки без відповідей. Тому що європейські суди швидко, інколи за 6 годин, приймають рішення залишити дитину з батьком або матір’ю і починають швидке впровадження по справі викрадення дитини. В українських судах подібна справа може розглядатись місяцами.

Ще один цікавий факт — ми за цей рік промоніторили всі рішення, які були винесені по захисту прав дитини за двадцать років. Анализуючи ці дані, ми зрозуміли — наскільки багато неправдивої інформації або просто байдужих відписок  отримують батьки із держструктур.

Наприклад, до грудня 2010 року існувала цифра, на яку спиралась держава — 75%  дітей-сиріт забезпечені житлом. Аналіз, який ми провели по кожній справі показав, що реально лише 18% забезпечені житлом. Більше того, ніхто не знає, що з дитиною-сиротою після набуття повноліття. Вона просто взагалі щезає з полю зору держави. 

- Скільки людей у Вашому офісі захищає права дітей в Україні? 

— Мій штат — семеро працівників. Як ви розумієте, з таким штатом важко швидко вникнути і розібратись зі всіма проблемами. Для прикладу, в сусідній Польщі штат дитячого Омбудсмена в десять разів більший, не враховуючи працівників на “гарячих лініях” і великої кількості позаштатних. Окрім того, в нашій інституції нема окремого бюджету, ми використовуємо бюджет адміністрації Президента. У нас, необхідно відмітити, багато питань вирішується за допомогою громадських орагнізацій. Так що серед завдань — законодавчо унормувати роботу інституту Уповноваженого Президента України з прав дитини, сформувати структуру, відповідну до європейських вимог в частині повноважень, кількості працівників, незалежності, відповідальності. Це ми плануємо вирішити впродовж 2012-2013 рр.