“Юж поїхав — по-стахановськи...”

Забійник шахти “Центральна-Ірміно” на Луганщині Олексій Стаханов встановив світовий рекорд. За одну зміну гірник нарубав 102 тонни вугілля. Від цієї дати і почався у країні стахановський рух.

Насправді Стаханов від народження не Олексій, а Андрій. У нарисі для газети “Правда” журналіст переплутав його ім’я. Коли Сталіну доповіли про це, вождь зрік крилату фразу: “Правда” не помиляється...”. Андрію Стаханову за кілька днів видали новий паспорт на ім’я Олексій...

Нещодавно у нашій пресі з’явилося повідомлення, що забійник з шахти “Новодзержинська” Сергій Шемук перевершив рекорд Стаханова і видав на-гора за зміну 170 тонн вугілля. Це правда, але не вся. Наш сучасник перекрив лише перший рекорд Стаханова. Вже у вересні 1935 року Олексій Стаханов нарубав спочатку 175 тонн, а через кілька днів вже 227! Наскільки реальними були ці показники, судити не беруся... Цікаво, що ця шахта при наявності такого рекордсмена річний план видобутку вугілля 1935 року виконала лише на... 70 відсотків. У мене немає сумніву, що масовий стахановський рух був щиро підтриманий тисячами справжніх романтиків, “ударників соціалістичної праці”... Але є і другий бік медалі. Стахановський рух породив і так звану штурмівщину, намагання виконати і перевиконати план за будь-яку ціну. Свого часу відомий у Радянському Союзі сталевар Макар Мазай прославився тим, що скоротив час однієї плавки в 1,5 раза. Але при цьому тривалий час замовчували, що така поспішність удвічі вкорочувала віку самій доменній печі...

У нас і зараз шахтарі женуться якщо не за рекордами, то за підвищеним видобутком, за додатковим заробітком. Життя примушує... Хтось, використовуючи слова Максима Горького, назвав шахтарів “дітьми сонця”. Це звучить як зла іронія. Хоча б з огляду на те, скільки шахтарів у нас гине заради того, щоб добути той “сонячний камінь”. Трагедії на шахтах трапляються у всьому світі. Але наше вугілля особливо небезпечне для життя. Кожен мільйон тонн оплачений одним життям гірника. Після чергової трагедії на шахті усі президенти і прем’єри обіцяють закупити якесь суперобладнання для запобігання нещасним випадкам. Але потім руки не доходять... Німеччина за 40 років звела цю галузь до шести підприємств. Англія — колись головна вугільна держава Європи — за чверть віку закрила 150 шахт, залишивши лише сім зразково рентабельних і безпечних за геологічними умовами.

Вперше про стахановський рух я почув у восьмирічному віці. Це був 1948 рік у Львові. Трамвай рушив, коли не всі пасажири встигли зайти у вагон. Якась місцева жителька, мабуть, полька, кинула в’їдливу репліку: “Юж поїхав — по-стахановськи...”. За своє життя сотні разів чув, як швидку, але не якісну працю, звичайнісіньку халтуру, називали стахановською. Були такі часи, коли наш уславлений автобусний завод випускав за рік до 10 тисяч машин. Але потім в автогосподарствах львівські автобуси протягом місяця доводили до пуття. Головним було виконати підвищені соціалістичні зобов’язання і випхати машину за ворота...

Але хочу вірити у те, що є у нас чимало людей, справжніх майстрів своєї справи, які здатні виконати свою роботу швидко і якісно. Коли є у такій праці життєва необхідність. Ремонт вулиці Стрийської у Львові завершили порівняно швидко і, будемо сподіватися, якісно. Ремонт вулиці Богдана Хмельницького обіцяють робити навіть уночі... Є такі трафунки, коли справді варто потрудитися по-стахановськи!

Борис КОЗЛОВСЬКИЙ