Янукович йде слідами Кучми?

У Європарламенті вперше за останні кілька років підготовлені різними партіями проекти резолюції вимагали дотримання принципів верховенства права, проведення чесних та вільних парламентських виборів і продовження реформ. Ідея централізованого бойкоту ЄС чемпіонату з футболу в Україні підтримки не здобула, однак це не стосувалося особистої відмови від візиту на матчі європейських високопосадовців. Хоча персонально про Віктора Федоровича в документі, схоже, вирішили таки не згадувати, однак тим, хто поїде до нас, радять уникати VIP-трибун, а відтак підкреслювати його міжнародну ізоляцію. Лунали заклики заморозити фінансові активи “Сім’ї”, а депутат групи народних партій Андрей Ковачев (Болгарія) зазначив, що справжньою перешкодою на шляху Києва до ЄС є “олігархи, які не хочуть реформувати Україну за європейською моделлю, а хочуть зберегти її для свого збагачення”.

Навіть дипломатичний у своїх висловлюваннях Фюле зазначив, що ілюзій стосовно України за нинішньої влади він не має, але рано чи пізно в державі відбудуться зміни, і ЄС повинен їх підтримати, а отже, не можна ставити хрест на перспективі асоціації для Києва. Тому таку велику увагу приділено проведенню вільних та прозорих жовтневих виборів до парламенту, причому в резолюції, схоже, таки буде чітка вимога: в них мають узяти участь ув’язнені нині лідери опозиції.

Без цього не те що асоціація з ЄС, а навіть припинення демонстративної ізоляції Януковича та його оточення з боку європейських лідерів не відбудеться. До речі, напередодні, під час святкування Дня Європи в Україні, глава представництва євроспільноти Жозе Мануел Пінту Тейшей-ра поклав край спекуляціям вітчизняного МЗС та провладних спікерів на тему “подвійних стандартів” і пояснив, чому Брюссель обирає щодо Києва більш принципову позицію, аніж щодо Москви: “Росія ніколи не приймала рішення, що прагне бути членом ЄС... завжди заявляла, що щаслива мати свою пострадянську систему, і що вони розвиватимуть євразійську державу”.

Асиметричною відповіддю Банкової на ізоляцію з боку європейських лідерів стало намагання подати як неабияке “досягнення зовнішньої політики” візит Віктора Януковича на саміт НАТО в Чикаго, що відбувся напередодні. Підкреслюється, що декларація Альянсу виявилася значно м’якшою, аніж можна було очікувати, хоч і вказала на вибіркове та політично мотивоване правосуддя й вимагала гарантувати проведення вільних виборів восени.

Однак насправді Януковича запросили до Чикаго як главу держави—учасниці операції в Афганістані ISAF (адже вона приваблює дедалі менше країн). Натомість під час саміту українського президента проігнорували більшість учасників, а ті, хто таки погодився на рандеву, намагалися використати його як привід для критики (як це зробив польський президент Броніслав Коморовський). Тож аби зберегти обличчя, Вікторові Федоровичу довелося переконувати, що “крім офіційних зустрічей багато було неформальних”.

Схоже, в умовах дедалі помітнішої міжнародної ізоляції Янукович намагається користуватися тактикою пізнього Кучми, який вирішив компенсувати її демонстрацією “практичної допомоги” НАТО, спрямувавши наш контингент в Ірак. У Чикаго було оголошено про готовність розширити участь Києва в операції Альянсу в Афганістані, а також щороку виділяти Кабулу по 4 млн грн допомоги. Українська сторона виступила за приєднання до нового проекту НАТО “Інтелектуальна оборона” у сферах ракетобудування, виробництва броне- й радіотехніки. Напередодні саміту Янукович звернувся до Верховної Ради по дозвіл на допуск іноземних військових підрозділів, зокрема для участі в українсько-американських навчаннях “Репід Трайдент-2012” та “Сі Бриз-2012”. Пригадується, перед президентськими виборами 2004 року Леонід Кучма часто говорив про важливість “спадкоємності” державної політики. Звісно, йшлося і про сумнозвісну “багатовекторність”. Якщо це так, то політика декларативного “нейтралітету” за певних обставин може бути знову замінена декларуванням курсу на вступ до НАТО, як це вже було 2003 року, коли ПР за прем’єрства нинішнього президента проголосувала за відповідне рішення. Тоді поштовхом стала ситуація довкола Тузли. З огляду на заморожений стан українсько-російських відносин, що його засвідчили візит Януковича на неформальний саміт СНД та чимдалі більша “войовничість” офіційного Києва у газовому питанні, а також заявлені на найближчу каденцію геополітичні пріоритети Путіна, схоже, залишається чекати, щó ж саме стане Тузлою-2, і коли це відбудеться.

Олександр КРАМАР