Якщо “Мавікам” — “ні”, що на заміну?

По-перше, не вірю. Штати не менше, ніж ми, зацікавлені в перемозі України на полі бою, і якщо для цієї перемоги треба скупити половину дронів, які виробляють у Китаї (та загалом де завгодно), — це можна й потрібно робити. У кожному дроні, виготовленому в Україні, є китайські комплектуючі. Китайські комплектуючі є в прицілах нічного бачення, тепловізорах, у радіостанціях та інших необхідних на війні приладах, навіть якщо їх зібрано не в Китаї, а, наприклад, у тих-таки Сполучених Штатах.

Якщо держава в особі Міністерства оборони не може прямо закупити “Мавіки” у виробника, вона може це зробити через треті країни, через посередників і навіть “у сіру”, як це часто роблять волонтери, які й забезпечують війська “весiльними дронами”. Механізмів закупівлі існує безліч: каналами спецслужб, через бізнес-структури, за сприяння урядів третіх країн, зрештою, контрабандою…

Якщо “Мавіки” потрібні на війні, якщо вони рятують життя наших солдатів, забезпечують стійкість оборони та є запорукою успіху наступу, то їх треба діставати хоч з-під землі в необхідних кількостях. Крапка. Решта марних розмов і недолугих виправдань є свідченням некомпетентності, безпорадності та байдужості людей, наділених владою, на такому відповідальному й трагічному етапі нашої історії.

Однак проблема нестачі дронів на кшталт “Мавіка” на фронті — не лише логістична, адміністративна та моральна. Якщо бракує “Мавіків” і Міністерство оборони ніяк не може або не хоче їх закупити, дістати, прийняти як подарунок або вкрасти, то чому в нас немає вітчизняних дронів, аналогічних “Мавікам”?..

Так, вони не будуть дешевшими, бо корпорація DJI випускає дрони тисячами штук на місяць, і конкурувати з таким монстром у ціні не вдасться. Так, наші дрони на кшталт “Мавіка” не будуть такими ідеальними, як “Мавік”. Але чому їх немає взагалі?.. В Україні розробляють, будують і закуповують великі коптери-бомбери, маленькі FPV дрони-камікадзе, а універсальних малих робочих конячок, які розвідують і бомблять, немає взагалі.

Немає, бо жоден вітчизняний виробник не може конкурувати за ціною та функціоналом із оригінальним “Мавіком”. Якщо з’явиться такий дрон — дорожчий та гірший за параметрами, ніж “Мавік”, — то його не закуповуватимуть ні волонтери, ні держава в особі Міноборони. Скажуть, що люди “наживаються”, пропонуючи не такий досконалий апарат за більші гроші.

Очевидний вихід із глухого кута (немає “Мавіків”, тому що Міноборони не може їх купувати, і немає заміни “Мавікам”, оскільки Міноборони не купуватиме вітчизняний “мавік”, дорожчий і гірший за параметрами, ніж китайський) може бути знайдено лише в адміністративному порядку шляхом формулювання доцільного (за технічними параметрами й ціною виробу) техзавдання на розроблення та виробництво вітчизняного “мавіка”.

Не варто плекати ілюзій — український “мавік” буде не такий гарний, не такий складний/розкладний, літатиме не так далеко, гірше бачитиме, менше бомбитиме й дорожче коштуватиме, але він буде. Й виконуватиме 90% бойових завдань.

Точно так само, як використовуються у військах старі радянські гарматні системи, старі танки, не найкращі радянські літаки й навіть радянські автомати, можуть використовуватися й “ерзац-мавіки”. Тому що коптерів потрібно дуже багато й для кожного знайдеться робота.

Здається, очевидні речі, але як їх донести до чиновників Міноборони?.. 

Юрій КАСЬЯНОВ, офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки. Займається виробництвом дронів та БПЛА для української армії та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації “Matrix-UAV”