Як влаштувати несолодке життя цукровикам

Саме ведення бізнесу в Україні, враховуючи усю нормативну базу, є певною пригодою, а коли до неї додається ще й імпровізація збоку державних органів — то може перетворитися на суцільну трагікомедію.

Яскравий приклад — ситуація з ТзОВ “Радехівський цукор”. Це підприємство з 100-відсотковими іноземними інвестиціями, що входить до групи компаній “Pfeifer&Langen” (Німеччина) — одного з найбільших європейських виробників цукру.

На його базі в Україні працюють 5 цукрових заводів, де працевлаштовано майже півтори тисячі осіб. Щоб легше було зрозуміти масштабність діяльності “Радехівського цукру”,достатньо уявити, що кожна п’ята ложка цукру, яку додають до кави чи до чаю, вироблена на одному з 5 заводів підприємства.

Це якщо образно. А якщо конкретно, то 21% ринку цукру України — це “Радехівський цукор”, майже 200 млн грн. податків та зборів до бюджету на рік — це “Радехівський цукор”, стабільний прибуток для 370 сільськогосподарських підприємств, що вирощують буряк — це також “Радехівський цукор”.

Тобто зрозуміло, що підприємство потужне і, до речі, цілком прозоре. Середня заробітна платня на “Радехівському цукрі” — близько 20 тис. грн. При чому це “біла” зарплатня.

Навіть для столиці цілком непогано, а що вже казати про містечка Львівської та Тернопільської областей, де розташовані виробничі потужності. Де ж згадана трагікомедія? Ми якраз до неї підійшли.

Дійство розпочалося у 2015 році. “Радехівський цукор” працював, виробляв продукцію, відвантажував її покупцям, отримував гроші, сплачував з них податки і продовжував діяльність. Аж раптом слідчі Державної фіскальної служби заявляють, що підприємство — злочинець.

Чому? А тому що продали свій цукор начебто фіктивним компаніям. Ще раз: приїхали люди, показали усі необхідні документи, придбали цукор, заплатили за нього гроші, поїхали геть. В односторонньому порядку ДФС визнало їх фіктивними і… звернулася з претензією до “Радехівського цукру”.

Виходить, що працівники підприємства мали після реалізації своєї продукції перевіряти, куди вона поїхала, і що з нею роблять. Це як коли людина купує у магазині хліб, а її перепитують: “А що ви з ним будете робити: їсти чи голубів годувати?”

По факту — проти посадових осіб “Радехівського цукру” порушують кримінальну справу за те, що вони продали цукор-пісок та гранульований жом компаніям ТОВ “Стилпроф”, ТОВ ТК “Фючер ТПП”, ТОВ “ДК “Престиж”, ТОВ “ЛексПро”, ТОВ “Домінант-Інвест”, ТОВ “Інветменс Компані”, ТОВ “Маркус Технологія”, ТОВ “Арном Групп” та ТОВ “Канборт”, які на думку податківців здійснювали господарську діяльність з порушенням законодавства.

Тобто справу відкрито не за порушення законодавства підприємством, а за те, що воно мало господарські відносини з третіми особами, які могли порушити законодавство.

Тут можна зробити невеличкий відступ і зазначити, що зазначені компанії скуповувалися не лише на “Радехівському цукрі”.

Зокрема, відкрити джерела показують, що вони майже у той самий час проводили господарські операції із підприємствами групи “УкрпромінвестАгро” (ПК “Поділля, ПК “Зоря Поділля”), щодо яких, як свідчать державні реєстри, ніяких розслідувань не ведеться.

Чому ж? Руки у податківців не дійшли з 2015 року? Чи може тому, що ці компанії пов’язують з чинним Президентом?

Відповіді на це питання немає, а у залишку маємо: кримінальну справу відкрито лише проти “Радехівського цукру”, більше ніхто з тих, хто мав справу з “фіктивними” підприємствами, не постраждав, а це більше десятка різноманітних бізнес-структур.

Повернімося до нашої, довгої, як її номер №32015140000000215 справи. Державна фіскальна служба визнала, що прибуток, який “Радехівський цукор” отримав від операцій зі згаданими компаніями, був повністю задекларованим, з нього були сплачені усі податки.

Але оскільки податківці визнали ці компанії фіктивними, то й кошти, що від них надійшли, вони визнали безвідсотковою фінансовою допомогою.

Через це, на думку податківців, “Радехівський цукор” має сплатити додатково податок на прибуток, адже інший статус отриманих коштів передбачає інші виплати.

Зі сторони така вимога виглядає наче: “Ну, ви й так 200 млн на рік податків платите. Хіба вам шкода ще 10 заплатити? І ви не обіднієте, і ми трохи грошенят отримаємо, ще й прозвітуємо, як справу зі злісними порушниками розкрили!”

Звісно, підприємство до подібних “порад” податківців не дослухалося, а оскаржила їх у судовому порядку. І закрутилося. Чого-чого, а фантазії нашій ДФС не бракує. Особливо, коли треба зробити так, аби хтось визнав злочин, якого не скоював.

Заарештували рахунки підприємства. Начебто на підставі податкового боргу. Але (увага!) при цьому у своєму ж кримінальному впровадженні вказали, що ніякого боргу немає.

Неозброєним оком видно, що кошти платників податків на утримання ДФС не пропали дарма: там активно працюють, щоб наробити капостей незламним підприємцям! Щоправда, суд арешт з коштів зняв, бо зрештою, підстав для нього не було жодних, але нерви попсувати встигли.

Ще одним креативом від ДФС можна назвати розсилання листів контрагентам “Радехівського цукру”. На самому підприємстві їх іронічно називають “листами щастя”.

У листах податківці докладно описують, чому саме контрагентам не варто працювати з Товариством: податків не сплачують, виробничих потужностей не мають, людей не мають тощо. Тобто жодного слова правди. Так ще вміти треба.

Але ж нагадаємо: п’ята частина українського цукру — це “Радехів”. Тож серед контрагентів багато відомих, поважних підприємств. Є й з іноземними інвестиціями. Іноземці можуть повірити подібним листам, як радянські люди вірили газеті “Правда”.

Вони не можуть припустити, що державний орган здатен брехати в офіційному листі. Звісно, і з цим розібралися. Поговорили з контрагентами, розказали що до чого, ті покрутили пальцями біля скроні і продовжили співпрацювати.

Можемо припустити, що вже зараз податківці шукають ту цеглину, на яку вони ступили, коли почали справу проти “Радехівського цукру”. Бо за 3 роки замість грошей, нагород і відзнак мають лише сізіфову працю із доведення того, що довести неможливо.

Але ж і підприємству мати на собі тягар кримінальної справи, хоч і незаконної, не дуже то й приємно. Керівники “Радехівського цукру” б’ються, аби прискорити вирішення цієї справи.

Неодноразово вони зверталися до тих, хто на їхню думку і на думку переважної більшості громадян, могли б вплинути на занадто енергійних слідчих: до депутатів Верховної Ради, членів Кабінету Міністрів, Генеральної прокуратури, бізнес-омбудсмена, керівництва ДФС тощо.

Але у тих є зброя, проти якої ще людство не винайшло захисту — відписка. Основа основ чиновницької служби. “Співчуваємо. Слідство розбереться. Лишайтеся на лінії — ваш дзвінок дуже важливий для нас”.

Наразі попереду суд. Є сподівання, що коли суддя побачить доказову базу, яку зібрали слідчі (в принципі, у цій статті вся вона описана), то сам розгляд триватиме секунд 20, справу закриють, всі підуть по робочих місцях.

Хоча, чесно кажучи, після такого саботажу, слідчі мали б піти до зовсім іншого місця. Але не полишаємо надії на перемогу справедливості.

І трошки більш серйозно. Україна декларує реформи. Під цю роботу очікує на транші від західних партнерів. Але на місцях нічого не змінюється.

Як нам відомо, “Радехівський цукор” підготував звернення до Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, аби ті звернули більшу увагу на реальний стан корупції в Україні і зі свого боку тиснули на тих, хто бореться з цією корупцією.

Не патріотично? Але напевне треба все ж таки впливати на систему, аби нарешті змінити її. Посадити показово нарешті на довгі строки тих, хто сприймає бізнесменів виключно як дійних корів. А вже потім починати освоювати міжнародні кошти так, як це й має бути.

Подібні підходи податківців не є якимось ноу-хау. Вони так працювали і за попередніх режимів. Тиснули на бізнес, вигадували якісь неправомірні і незрозумілі штрафи. Багато першокласних компаній в аграрній галузі, особливо із західними інвестиціями, постраждали від цього.

І потім було соромно перед інвесторами, посольствами, представниками урядів інших країн. І ДФС вже програвало суди на сотні мільйонів гривень. Але життя їх не вчить. Точніше, безкарність не дає їм можливості вчитися.

А власне сумління десь загинуло під вантажем “необмеженої влади” і під мільйонами, з якими доводиться працювати. З такою позицією професіоналами їх точно неможливо назвати.

Звісно, можна припустити, що подібне вибіркове переслідування підприємців зумовлено тим, що на відміну від “Радехівського цукру” хтось з бізнесменів, аби зменшити собі головний біль, погодився та й заплатив, те що не мав, але те, що вимагали. І це вкрай неправильно.

І приклад “Радехова” показує, що можна не платити. Що, коли маєш тверду платформу під ногами — чесність, прозорість і відкритість, як би пафосно це не звучало, воно так і є — можна боротися і бороти.

Приклади перемог? Та ось цей самий ТзОВ “Радехівський цукор”. Підприємство вже по інших справах відсудило в держави 6 млн грн.

Саме за “невиконання державними органами України та їх посадовими особами своїх безпосередніх обов'язків, створення перешкод і встановлення обмежень, що не ґрунтуються на вимогах закону”.

А по згаданій нами справі сума збитків вже є значно більшою, і компанія через суди з часом доб’ється їхнього відшкодування.

І на цьому не зупиниться. Бо не може бути так, що якісь собі службовці-чиновники “накосячили”, український бюджет за них розрахувався, а вони й далі собі працюватимуть, наче нічого й не сталося.

Підприємство абсолютно серйозно налаштоване довести справу до того кінця, коли кожний причетний до нанесення збитків “Радехівському цукру”, а зрештою самій державі, буде притягнутий до відповідальності.

Не думали про це ані слідчі, ані прокурори, коли розпочинали і затягували цей “фальсифікат”, а варто було б. Невідворотність покарання має стати тим інструментом, який припинить практику беззаконня, і лише від згадки про який око почне сіпатися у кожного, хто тільки-но подумає погратися у нечесні ігри.

Не хочуть чи не можуть цього добитися українські суди, апелюватимемо до європейських. Але добитися цього треба обов’язково.

Як об’єднання, що має на меті захищати бізнес, “Бізнес-Варта” не могла не звернути уваги на ситуацію з “Радехівським цукром”. Ми взяли цю проблему під контроль.

Готові звертатися до Прем’єр-міністра, до керівника ДФС Продана, аби той навів порядок у своїх рядах та припинили свавілля та беззаконня.

Іван МІРОШНИЧЕНКО, народний депутат (”Самопоміч”), член Комітету ВР з питань аграрної політики