Як побудувати довіру до інвестицій в енергетичний сектор України

Для стратегії економічного розвитку України необхідно визначити, якими будуть основи Нової державної політики? Яким чином ми хочемо створювати нові робочі місця в Україні, нові галузі промисловості, здатні змінити обличчя України.

Як заохотити міжнародний капітал йти в Україну для розвитку нових технологій, для підвищення нашої конкурентоспроможності.

Нам необхідно розвивати людський капітал — перший і найважливіший фундамент майбутнього України. Ми маємо один з найбільш родючих сільськогосподарських ресурсів у світі.

Наше сільське господарство може бути ще однією основою для економічного розвитку та побудови світової харчової промисловості.

Третьою основою, безсумнівно, є енергетичний сектор. Україна має 15 ядерних блоків і найпотужнішу атомну електростанцію в Європі, другу у світі за кількістю блоків — Запорізьку АЕС.

Вся встановлена потужність в Україні може бути оцінена приблизно в 55 тис. МВт. Для порівняння, Польща має 38 — 40 тис. МВт — в тому числі майже 87% на основі вугілля.

Україна також має одні з найбільших у Європі сховища газу і власний видобуток газу, найбільший в Центральній Європі.

Це дуже великий потенціал для створення майбутніх галузей електромобільності, інноваційних галузей завтрашнього дня, для наближення України до членства в Європейському співтоваристві.

Україна може бути центром енергетики та інновацій для Центральної Європи.

Але сьогоднішній макроекономічний стан України не виглядає оптимістичним. Трудова еміграція, втрата фахівців з ринку праці послаблює потенціал розвитку.

Тому так важливо створити стратегію і програму для повернення молодих українців з еміграції та побудови бізнесу. Головне питання: яким буде це повернення?

Український ядерний інженер, який працює таксистом у Варшаві, — це провал дотеперішньої політики. Як побудувати надію для такого фахівця в області нових інвестицій і технологій у Києві?

З цієї мрії та роздумів зродилася ідея Енергетичного мосту Україна — Європейський Союз як засобу фінансових ресурсів для західних інвестицій в атомну енергетику.

Сьогодні Україна є країною з нижчим середнім рівнем доходів у Східній Європі. За даними Міжнародного валютного фонду, у 2018 році ВВП на душу населення України склав $9,283 тис. Це менше третини рівня в Польщі, з $31,939 тис.

За даними світового рейтингу країн за рівнем ВВП на душу населення, Україна знаходиться на 111-му місці, а наприклад, Польща — на 43-му місці.

Варто повернутися до початку трансформації економік Польщі та України, тобто до 1990 року. Порівнюючи рівень економічного зростання, Польща та Україна стартували у 1990 році майже з однакових позицій: ВВП на душу населення в Польщі тоді становив 5967 міжнародних доларів, а в Україні 5859, тобто менше тільки на 100 одиниць (міжнародні долари — це гіпотетична валютна одиниця, що має таку купівельну спроможність як долар США в даний момент часу).

Ключем до економічного розвитку, безсумнівно, була успішна економічна трансформація, а також довіра, яку країна може отримати для залучення іноземних інвестицій.

За даними аналітичної компанії Conway Analytics, що спеціалізується на наданні даних про корпоративні інвестиції по всьому світу, у 2018 році було реалізовано 163 проекти прямих іноземних інвестицій у Польщі.

У 2018 році Польща також зайняла п'яте місце, але з меншою кількістю реалізованих проектів, а у 2017 році шосте, але з більшою кількістю реалізованих проектів прямих іноземних інвестицій (193).

Значна частина інвестицій є успішними проектами приватизації у 1990-х роках, які залучили міжнародні концерни, нові технології та дозволили збільшити кількість робочих місць та напрямів експорту.

Сьогодні основними інвесторами є Великобританія, Франція, Німеччина, а також США та Іспанія, або Південна Корея та Китай.

Ось чому, за багатьма оцінками, в Польщі працює близько 1,2-1,5 млн громадян України, а ринок праці все ще має велику поглинальну здатність.

Тому варто проаналізувати, які критичні фактори важливі для залучення іноземного інвестора в Україну.

Протягом багатьох років найбільше інвестицій в Україну було зроблено з.... Кіпру. Чи домінуватиме й надалі ця інвестиційна модель в Україні? Звичайно, одним з основних інвестиційних бар'єрів для іноземного капіталу є корупція, посилена відсутністю прозорої правової системи, захисту прав інвесторів, мінливістю політичних рішень.

Іноземні інвестиції — справа довіри до країни, так званий рівень ризику країни, який часто є основою для страхування інвестицій та оцінки вартості капіталу для здійснення інвестицій.

Давайте чесно відповімо собі на питання: чому не вдалося знайти інвестора для електророзподільних компаній або для приватизації Центренерго у лютому 2019 року?

У нас є приклади успішних інвестиційних проектів у менших масштабах у сфері відновлюваної енергетики, але проекти з приватизації провалилися.

До цього процесу приватизації енергетичного сектору були залучені міжнародні консультанти, Україна прийняла правові рішення Європейського Союзу, але жоден з європейських енергетичних концернів навіть не зацікавився проектами.

Це важливий урок для нової влади. Тому що цей досвід і висновки будуть важливі не тільки для нового міністра енергетики, а й для регулятора ринку, депутатів українського парламенту і адміністрації (офісу) президента.

Питання, яке ставиться багатьма експертами: чи Україні потрібні іноземні інвестори? Яким є рівень інвестиційного ризику в Україні і яка вартість капіталу в енергетичному секторі?

Оцінка Центренерго пройшла без особливого резонансу, а дарма. Приватизаційний консультант — відома міжнародна компанія Ernst & Young. Оцінка 78,289 відсотків акцій “Центренерго” — це 5 млрд. 984,992 млн. грн., тобто вся компанія була оцінена в близько 265 млн євро.

Виходячи з того, що Центренерго забезпечує 7600 МВт, це дає ціну 1 МВт на рівні 34 тис. євро. Аналогічний показник у Центральній Європі складає у середньому від 1,1 до 1,5 млн євро.

Повторюся, близько 14% встановленої потужності в Україні оцінюється компанією E&Y лише у 265 млн євро!

І незважаючи на таку низьку ціну, жоден з європейських концернів навіть не зацікавився Центренерго.

Тут виникає додаткове питання до регулятора: якою є модель вартості енергетики України і підстави для розрахунку тарифів, якщо вартість такого стратегічного активу була оцінена на такому низькому рівні, і нею не були зацікавлені міжнародні інвестори?

Якою є економіка українського енергетичного ринку, які реальні витрати і вартість стратегічних активів? Та чому енергетичний регулятор протягом такого тривалого періоду не розробив зразкову модель оцінки ефективності та рекомендованої вартості капіталу?

Тут лежить фундаментальна проблема і генезис сьогоднішньої ситуації, яка склалася з утворенням ринку електроенергії у форматі “limited edition”.

Інше питання: що необхідно зробити, аби залучити такого інвестора, як, наприклад, EDF, Vatenfall, Equinor (колишній Stadoil) або Innogy (колишній RWE)?

Безумовно, це питання побудови довіри та довговічності регуляторної системи та енергетичної політики.

Однією з найважливіших і популярних форм залучення іноземних інвестицій в енергетику та інфраструктуру є форма державно-приватного партнерства.

Інвестор часто витрачає свої власні кошти на техніко-економічне обґрунтування, щоб потім, з позиції переможця тендеру, ініціювати інвестиції та співпрацю з місцевою громадою, а далі на засадах довіри, взаєморозуміння та взаємовигоди будувати партнерство з державою.

В Україні на основі цієї правової моделі вже 4 роки реалізується проект “Енергетичний міст Україна — Європейський Союз”.

18 січня 2019 року Міністерство енергетики оголосило тендер. Загалом було зареєстровано три суб'єкти — включаючи CNNC з Китаю та вже згаданий консорціум, що зініціював проект.

Для китайських суб'єктів модель публічно-приватного партнерства є найбільш часто використовуваною формою співпраці та інвестицій.

На підставі цієї моделі китайці реалізують у Великобританії проект з будівництва атомної електростанції разом з EDF.

Багато міжнародних компаній спостерігають за проектом “Енергетичний міст” як за своєрідним показником стійкості України в умовах політичних змін. Зокрема, консорціум, що складається з EDF Trading (87% належить уряду Франції), Westinghouse (США) і Polenergia (Польща), у 2017 році вже витратив значні кошти на підготовку ТЕО.

Рішення українського уряду в 2015 році, рішення президента України та перша презентація проекту від України в Європарламенті у 2018 році створили важливий рівень довіри до проекту.

9 липня 2019 року в Міністерстві енергетики було відкрито конверти з комерційними пропозиціями для реалізації проекту “Енергетичний міст Україна — Європейський Союз”.

Тим часом представники НЕК “Укренерго” публічно і в кулуарах, на сайті держкомпанії та у зарубіжних виступах піддають сумніву доцільність проекту мосту.

Цікаво, що представники НЕК “Укренерго” беруть участь у розробці проекту з 2017 року. Але лише сьогодні вони запропонували замість відновлення магістральної лінії встановити так звані “вставки постійного струму” та імпортувати, а не експортувати електроенергію з Центральної Європи.

Від професіоналів НЕК “Укренерго” слід очікувати, що вони базуватимуться на детальному аналізі та обґрунтованих експертних висновках.

Такий аналіз повинен був здійснити “Укренерго” разом із організацією, рекомендованою ENTSO-E (Союзом системних операторів Європейського Союзу — компанією EKC).

Звичайно, всупереч домовленостям з українським урядом, не було виконано рекомендованих заходів, що будують компетентність та професійну довіру.

Цей аналіз полягав у визначенні архітектури та технічних вимог з'єднання. В Європейському Союзі за системні рішення лінії передачі енергії відповідає ENTSO-E.

Певно важко знайти навіть внутрішній аналіз, складений і підписаний професіоналом “Укренерго”, який би визначав позитивний вплив вставки на ціну електроенергії в Україні та ліквідацію монополії тієї чи іншої компанії.

Не враховуючи факт, що навіть без техніко-економічного обґрунтування, вставка становить мінімум 36 місяців інвестування (приклад LitPol набагато довший).

Адже вставка має свою пропускну здатність — припустимо, що вона буде максимальною до можливостей, наприклад, лінії передачі Хмельницька-Жешув 750 кВ, тобто, 2000 МВт-год.

Припустимо, хоча це межує з дивом, що такий обсяг електроенергії буде профіцитним в Польщі, Угорщині або Словаччині і буде куплений в Україні (до речі, ким?).

Чи зможе цей імпорт впливати на ціну електроенергії, адже відповідно рівню встановленої потужності в Україні — це лише 3%...

Чи ця цифра виправдовує державні витрати на будівництво вставок, які становитимуть близько 250 мільйонів євро — прошу експертів НЕК “Укренерго” проаналізувати інвестиційні витрати вставок LitPol на польсько-литовському кордоні — кошторисна вартість вставки становить 237 млн євро.

На сигнал “вставка” дуже позитивно реагують лобісти “Росатому” та “Інтер Рао”, шукаючи можливості продавати енергію з Островецької АЕС і блокувати повну синхронізацію України з Європейським Союзом.

Островецька АЕС, побудована в 46 км від Вільнюса, є прикладом проекту, опротестуваного литовським урядом і парламентом.

Вставка для України — це, в кінцевому рахунку, гібридна система, яка залишає Україну в обіймах Росії, який дає можливість продавати енергію з Островецької АЕС та Росії.

Ця інвестиція віддалить Україну від повної синхронізації, так само як LitPol віддалив процес повної синхронізації країн Балтії.

У червні 2019 року LitPol як спільний суб'єкт завершив свою діяльність. Для фахівців “Укренерго”, а також органів безпеки України необхідно проаналізувати вплив вставки на процеси повної синхронізації країн Балтії.

Політична ціна цього кроку буде дуже серйозною для енергетичної безпеки країни.

Першою постраждає політична позиція України в Європейському Союзі. Найбільшим антагоністом Островецької АЕС є Литва та Польща.

“Литва в новій Єврокомісії подасть заявку на отримання портфеля Уповноваженого з питань енергетики, економіки або охорони зовнішніх кордонів”, — повідомив у минулу п'ятницю прем'єр-міністр Саулюс Сквернеліс після зустрічі у Вільнюсі з віце-президентом Європейської комісії з питань енергетичного союзу Марошем Шефцовічем: “Литва подасть заявку на важливий портфель у тих областях, де вона має значні досягнення та компетенції”.

В ньому вказується, що для Литви “сфери, пов'язані з економікою та енергетикою, залишаються” пріоритетними напрямками” і що “необхідний прорив у захисті зовнішнього кордону Європейського Союзу”.

Прем'єр-міністр зазначив, що Литва “підтримає амбіційний план переходу Європи до кліматично нейтральної економіки до 2050 року”.

“Однак ми повинні захищати конкурентоспроможність нашої промисловості, враховувати можливості та економічні та соціальні відмінності країн Європейського Союзу”, — підкреслив він.

За його словами, пріоритетом Литви є синхронізація електричних мереж країн Балтії до 2025 року, які в даний час пов'язані з Білоруссю та Росією, а вставкою з Західною Європою через Польщу.

Сквернеліс також підкреслив, що Островецька атомна електростанція в Білорусі, побудована в 46 км від литовської столиці Вільнюса, “є викликом для всього Європейського Союзу”.

“Доцільно підготувати більш широкий план щодо забезпечення ядерної безпеки в сусідніх з Союзом країнах”, — підкреслив він у комюніке.

Теми енергетичних проектів також панували у зустрічі Шефцовіча з президентом Литви Гітанасом Науседою. Президент запропонував, зокрема, створення в Європейському Союзі координатора з питань синхронізації електромереж.

Він заявив, що має намір обговорити це питання з новим президентом Латвії. Зустріч обох президентів, Гітанаса Науседм та Егілса Левітса заплановано на липень 2019 року.

Цікаво, якою буде політична реакція країн Балтії на інформацію про концепцію вставки в Україні та експорт енергії з Островецької АЕС через Україну до Західної Європи — оскільки про таку концепцію відкрито говориться не тільки в коридорах Укренерго.

Україна потребує послів для своєї справи, а Литва та Польща, здається, є важливими союзниками.

Легко передбачити, якою може бути реакція Комісара з питань енергетики з Литви на співпрацю з Україною, яка відкриває “задні двері” для проекту Росатому.

Тому ця проблема виходить далеко за рамки компетенції “Укренерго” і настав час, щоб хтось нагадав, що міжнародна політика та дипломатія України — це роль глави держави, а не тимчасово виконуючого обов’язки директора “Укренерго”.

Наступний ефект, пов'язаний з позицією довіри до України як державного партнера, є неочікуваним.

Тим не менш, в Європі такі аналізи проводяться, оскільки Україна намагається влітку отримати газ для завантаження газових сховищ саме з ЄС, а не з Росії. Це дуже розумна стратегія, важлива для безпеки та довіри до Україні.

Чи французький EDF — один з найбільших європейських гравців також у сфері газу — до якого звісно теж надійшли неочікувані заяви представників урядового Укренерго, проявить довіру і вирішить постачати газ із затримкою платежу?

А може, у жовтні або листопаді хтось змінить умови погашення платежів і виконання контракту?

EDF вже ризикнув, ставши у витоків проекту “Енергетичний міст Україна — Європейський Союз”.

У Парижі або Лондоні спеціаліст з аналізу ризиків країни запитає про надійність державного партнера та долю проекту “Енергетичний міст”. Може, хтось скаже, що одного ризика вже досить, слід почекати?

Для іноземних інвесторів чітким сигналом є повна синхронізація енергосистеми України з її першим етапом — “Енергетичний міст Україна — Європейський Союз”.

Конструкція вставки — це помилка LitPol і створення гібридної системи. В таку енергетичну систему не вдасться залучити іноземних інвесторів, крім інвесторів з Білорусі чи Росії.

Напевно, не про таку енергетичну трансформацію йдеться у новій політичній адміністрації країни.

Тому міжнародний бізнес та інвестиції — це, головним чином, питання довіри, європеїзації регуляторного середовища та європеїзації України. Це найважливіша валюта, над якою ми всі працювали протягом багатьох років.

На впливовому польському сайті energetyka24.pl опубліковано інтерв'ю з паном Олексієм Оржелем, керівником сектору Енергетики Офісу ефективного регулювання та нардепом від “Слуги народу”.

Нагадаю, що це незалежний експертно-аналітичний центр, який фінансується Європейським Союзом в рамках проекту FORBIZ та Ініціативи EU4Business. В цьому інтерв’ю є пасаж й про проект Енергомосту.

“Ви плануєте продовжити переговори про зв'язок між Хмельницькою АЕС та Польщі?

Ви маєте на увазі енергетичний міст?

Так.

Ми детально розглянемо це питання. Це було рішення попереднього уряду. Ми хочемо спочатку дізнатися, якими будуть економічні прибутки. Польська сторона свого часу цікавилася цим проектом. Якщо це буде підтверджено, ми активізуємо діалог. Однак, інтерес з боку наших партнерів з Польщі, можливо, зник. Водночас, для нас пріоритетом буде не тільки відновлення енергетичного мосту, а й повна синхронізація української та польської систем”.

Це важлива декларація. Зауважте, про вставки не йдеться. Звісно, варто, щоб експерт прочитав статут проекту та ознайомився із ступенем його реалізації.

Важливо дбати про надійність України для міжнародних партнерів та інвесторів.

Для позиції України важливою є довіра з боку політичних союзників у Європейському Союзі.

Наслідки втрати довіри будуть дуже швидкими та болісними. Процитую українського президента, звертаючись до колег в електроенергетичній галузі: “Думай. Те.”

Ольга КОШАРНАЯ, эксперт по вопросам атомной энергетики